Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №641/7302/21 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 641/7302/21

провадження № 22-ц/818/1385/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів - Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря - Візіра О.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ),

відповідачка - ОСОБА_3 ,

треті особи - Холодногірський районний у м. Харкові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Московський районний у м. Харкові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Індустріально-Немишлянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків),

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2025 року в складі судді Зелінської І.В.

в с т а н о в и в:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: Холодногірський районний у м. Харкові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Московський районний у м. Харкові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Індустріально-Немишлянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), про визнання батьківства, зобов`язання внести зміни до актового запису.

Позовна заява мотивована тим, що з 2014 року до 01 вересня 2021 року він проживав однією сім`єю як чоловік та жінка, які не перебувають у шлюбі між собою, з ОСОБА_3 .

В період спільного проживання у сторін народились діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . При реєстрації народження дітей запис про батька був зроблений на підставі ч.1 ст. 135 СК України.

Зазначив, що вважає себе біологічним батьком вказаних дітей, приймав участь в їх утриманні і вихованні та останні зареєстровані і мешкали до 01 вересня 2021 року за адресою: АДРЕСА_1 спільно з ним та відповідачкою. З 01.09.2021 року відповідачка без попередження забрала дітей та виїхала в невідомому напрямку, засобами телефонного зв`язку повідомила, що разом з дітьми виїхала за межі України.

Просив визнати його батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; виключити відомості з актового запису №1585 від 28.12.2016 року Московського районного у місті Харкові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з актового запису №613 від 24.04.2018 року Індустріально-Немишлянського відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з актового запису №742 від 12.09.2019 року Холодногірського районного у місті Харкові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відомості про ОСОБА_8 як батька дітей; внести відомості до актового запису про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зазначивши батьком дітей ОСОБА_1 (до зміни імені ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянина України, інші відомості залишити без змін.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 липня 2024 року прийнято відмову позивача ОСОБА_1 від позову в частині позовних вимог про визнання його батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання його батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Слобідського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що матеріали справи містять достатні докази для задоволення позовних вимог. Зазначив, що відповідачка в заяві про видачу обмежувального припису вказувала про те, що від стосунків з ним у них народилось четверо дітей. Посилався на те, що відповідачка з дитиною для відібрання біологічних зразків не з`явилась, хоча фактично перебувала з дитиною на території України. Таким чином суд першої інстанції мав би визнати факт ухилення її від проведення експертизи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, рішення суду - скасувати.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними доказами факт біологічного батьківства відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Холодногірським районним у місті Харкові ВДРАЦС ГТУЮ у Харківській області, актовий запис 742, 12.09.2019 року, ІНФОРМАЦІЯ_6 народився ОСОБА_7 , батьки ОСОБА_8 , ОСОБА_3 (а.с.8 том 1).

Згідно Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 23.07.2025 року при державній реєстрації народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , відомості про батька записані відповідно до ч.1 ст. 135 Сімейного Кодексу України (а.с.147-148 том 2).

З інформаційної довідки з Реєстру територіальної громади м. Харкова від 28.09.2021 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані наступні особи: з 10.02.2021 - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 14.06.2021 - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 07.09.2021 - ОСОБА_1 (а.с.16 том 1).

Згідно довідки КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №106 Комбінованого типу ХМР від 10.09.2021 року №137 ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є вихованцями вказаного закладу, батько ОСОБА_1 приймає активну участь у житті дитячого садка, у батьківських зборах, цікавиться досягненнями дітей, приділяє багато часу спілкуванню з дітьми, приводить та забирає дітей з дитячого садка, характеризується як турботливий та люблячий батько (а.с.31 том 1).

Матеріали справи містять копію заяви ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_1 , в якій вона зазначає, що від спільного проживання з ОСОБА_1 мають чотирьох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.57-64 том 1).

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03.12.2021 року у справі № 641/9298/21 відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні вказаної заяви (а.с.65-71 том 1).

Також, матеріали справи містять фотознімок, на якому, як зазначає позивач, зображено останнього з сином ОСОБА_10 (а.с.88 том 2).

Згідно копії свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_2 , виданого Третім відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 24.07.2024 року, актовий запис 54, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , змінив ім`я на ОСОБА_1 (а.с.45 том 2).

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2022 року судом задоволено клопотання позивача та призначено у справі судово-біологічну експертизу.

Відповідно до повідомлення про неможливість проведення експертизи № СЕ-19/121-22/4409-БД, складеного 29.07.2022 Харківським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, 08.07.2022, 15.07.2022, 19.07.2022 та 29.07.2022 до відділу біологічних досліджень та обліку Харківського НДЕКЦ МВС для відбору зразків для проведення молекулярно-генетичної експертизи ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , малолітні ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не заявилися (а.с.95-96 том 1).

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 31.10.2024 року судом задоволено клопотання позивача та призначено у справі судово-біологічну експертизу.

Згідно з повідомленням про неможливість проведення експертизи № СЕ-19/121-24/34205-БД, складеного 06.01.2025 Харківським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, 27.12.2024 до відділу біологічних досліджень та обліку Харківського НДЕКЦ МВС для відбору зразків для проведення молекулярно-генетичної експертизи ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ОСОБА_3 та малолітній ОСОБА_7 не з`явились. 03.01.2025 до відділу біологічних досліджень та обліку Харківського НДЕКЦ МВС для відбору зразків для проведення молекулярно-генетичної експертизи з`явився ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ОСОБА_3 та малолітній ОСОБА_7 не з`явились (а.с.63 том 2).

Згідно інформації з Державної прикордонної служби України від 14.08.2024 року, від 01.10.2024 року та від 24.07.2025 року щодо перетинання державного кордону України ОСОБА_3 та ОСОБА_7 зазначено як в`їзд 02.08.2024 року та виїзд 24.12.2024 року. Крім того, щодо ОСОБА_3 зазначено виїзд 15.11.2024 року та в`їзд 13.12.2024 року (а.с.16-17,20,34,143,150,151 том 2).

В суді першої інстанції був допитаний свідок.

Свідок ОСОБА_11 зазначив, що є товаришем позивача, знає останнього близько 30 років, крім того, позивач є хрещеним батьком двох його дітей. Вказав, також, що близько 8 років знає відповідача як колишню дружину позивача. Пояснив, що позивач, відповідач та їх четверо спільних дітей відвідували сім`ю свідка. Вказав, що між дітьми та позивачем були теплі відносини. Зазначив, що всі діти називали позивача батьком. Френк же на час їх спілкування був ще зовсім маленьким та ще не розмовляв. Сам позивач ніколи в розмовах зі свідком не виказував сумнівів щодо свого батьківства відносно ОСОБА_7 та відповідно вважав і називав його сином.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013св20)).

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У рішенні від 07 грудня 2006 року в справі «Хант проти України», заява № 31111/04, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами першою-третьою статті 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

У статті 7 СК України закріплено, що загальні засади регулювання сімейних відносин та визначено, що сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята, десята статті 7 СК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

За вимогами статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 122 СК України визначено, що дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя. Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір`ю дитини заяви про визнання батьківства. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком.

За змістом положень статті 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до частини першої та другої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.

Тлумаченні статті 128 СК України свідчить, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 138 СК України жінці, яка народила дитину у шлюбі, надано право оспорити батьківство свого чоловіка, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька дитини з актового запису про народження дитини. Вимога матері про виключення запису про її чоловіка як батька дитини з актового запису про народження дитини може бути задоволена лише у разі подання іншою особою заяви про своє батьківство.

Згідно з абзацами першим-третім пункту 20 глави 1 розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/2 (далі - Правила № 52/2), якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу (смерті, розірвання шлюбу) або визнання його недійсним, державна реєстрація народження дитини проводиться у такому самому порядку, як і державна реєстрація народження дитини, батьки якої перебувають між собою у шлюбі, за винятком випадків, передбачених абзацами другим, п`ятим та сьомим цього пункту. Якщо мати дитини під час державної реєстрації народження заявляє, що її колишній чоловік не є батьком дитини, і у зв`язку з цим просить не вказувати його батьком в актовому записі про народження дитини, її прохання може бути задоволене лише за наявності спільної заяви чоловіка та дружини (колишнього подружжя) про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини, а також спільної заяви батьків про державну реєстрацію народження. У разі подання заяви про державну реєстрацію народження одним із батьків або іншою особою походження дитини від батька визначається у порядку, передбаченому абзацом другим пункту 15 цієї глави.

В абзаці дванадцятому пункту 20 глави 1 розділу ІІІ Правил № 52/2 зазначено, що при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.

Згідно з підпунктом 2.13.1 пункту 2.13, пунктом 2.16 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 року за № 55/18793, підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану. Зміни, доповнення, виправлення вносяться в паперові носії актових записів цивільного стану та одночасно до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Згідно зі статтею 134 СК України на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що у тих випадках, коли батьком дитини записано конкретну особу, вимоги про визнання батьківства мають розглядатись одночасно з вимогами про виключення відомостей про цю особу як батька з актового запису про народження дитини.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 29 квітня 2019 року у справі «Міфсуд проти Мальти», заява № 62257/15, зазначено, що наразі ДНК-тест - це науковий метод для точного визначення батьківства дитини, а його доказове значення значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства.

У постановах Верховного Суду від 20 вересня 2024 року в справі № 183/2690/21, від 16 травня 2018 року в справі № 591/6441/14-ц зазначено, що СК України не визначає будь-яких особливостей предмета доказування а такій категорії справ. Доказами а такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто під час вирішення спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.

Висновок експертизи з питання походження дитини є одним з ключових доказів, який підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.

Таким чином, питання щодо походження дитини саме від конкретної особи, як батька, суд вирішує на підставі сукупності доказів.

Зазначений правовий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 10 листопада 2022 року в справі № 444/526/18, від 08 березня 2023 року в справі № 205/5698/21 та ін.

Верховний Суд у постановах від 31 січня 2024 року у справі № 752/13549/22 (провадження № 61-10510св23), від 13 вересня 2023 року у справі № 552/4291/22 (провадження № 61-6451св23) вказував, що висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є достатньою підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердження або спростування факту батьківства.

Таким чином, висновок генетичної експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства.

Згідно із частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Судом встановлено, що запис про батька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вчинено відповідно до частини першої статті 135 СК України, зокрема, за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записано за її вказівкою (водночас співпадає з іменем та по батькові позивача).

За заявою ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) судом першої інстанції у справі двічі призначалася судова судово-біологічна експертиза.

Так, матеріали справи свідчать зокрема про те, що експертом призначалася дата відбору зразків для проведення експертизи на 27.12.2024, резервна дата 03.01.2025. Однак, 27.12.2024 ніхто не з`явився, а 03.01.2025 з`явився ОСОБА_1 .

Проте експертиза не була проведена, оскільки відповідачка разом із дитиною, не з`явилася до експертної установи, що унеможливило її проведення. Про причину неявки відповідачкою не повідомлено. У зв`язку із зазначеним ухвала суду від 31.10.2024 залишена без виконання.

12.12.2024 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) та представник відповідача - адвокат Лаленков С.М. були повідомлені про наявність клопотання експерта від 19.11.2024 щодо надання зразків біологічного матеріалу із зазначенням відповідної адреси та дат.

При цьому, колегія суддів зазначає, що ухвалою суду апеляційної інстанції від 30 квітня 2026 року клопотання ОСОБА_1 про призначення у справі судової біологічної (молекулярно-генетичної) експертизи - задоволено, призначено у справі судову біологічну (молекулярно-генетичну) експертизу, на вирішення якої поставлено наступне питання: Чи є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , біологічним батьком дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ? Проведення експертизи доручено експертам Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (61036, м. Харків, вул. Ковтуна № 34). Зобов`язано ОСОБА_1 надати необхідні зразки біологічного матеріалу. Зобов`язати ОСОБА_3 забезпечити надати необхідні зразки біологічного матеріалу ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Попереджено експерта про кримінальну відповідальність по ст.ст.384, 385 КК України. Оплату за проведення експертизи покладено на ОСОБА_1 . Надано для проведення експертизи матеріали цивільної справи № 641/7302/21. Попередити ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про наслідки ухиленні від участі у експертизі відповідно до ст. 109 ЦПК України, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

Копію вказаної ухвали направлено усім учасникам справи.

04.06.2026 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання експерта № СЕ-19/121-26/14020-БД від 18.05.2026, відповідно до якого експертом порушено клопотання про надання зразків біологічного матеріалу (кров або слину) ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відібрані фахівцями бюро СМЕ в установленому порядку або направити вищезазначених осіб разом для відбору експериментальних зразків до відділу біологічних досліджень та обліку Харківського НДЕКЦ МВС 25.06.2026 з 10 до 11 години (резервна дата 01.07.2026 з 10 до 11 години).

Копію вказаного клопотання експерта направлено учасникам справи за всіма відомими суду адресами, однак поштові відправлення направлені ОСОБА_3 були повернуті суду з відміткою «адресат відсутній».

При цьому, адвокати Лаленков С.М. та Охотський Д.П., які представляли інтереси ОСОБА_3 в суді першої інстанції та яким судом апеляційної інстанції також було направлено клопотання експерта, повноважень на представлення інтересів відповідачки в суді апеляційної інстанції матеріали справи не містять.

09.07.2026 до суду апеляційної інстанції з Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру надійшло повідомлення про неможливість надання висновку № СЕ-19/121-26/14020-БД від 03.07.2026, відповідно до якого 25.06.2026 до відділу біологічних досліджень та обліку Харківського НДЕКЦ МВС для відбору зразків для проведення молекулярно-генетичної експертизи заявився ОСОБА_1 ; ОСОБА_3 та малолітній ОСОБА_7 не з`явились. 01.07.2026 до відділу біологічних досліджень та обліку Харківського НДЕКЦ МВС для відбору зразків для проведення молекулярно-генетичної експертизи ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та малолітній ОСОБА_7 не з`явились. Станом на 03.07.2026 зразки біологічного матеріалу вказаних осіб до Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України не надходили.

Згідно з частиною четвертою, пунктами 3-5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до частини четвертої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Зазначена норма процесуального права є імперативною щодо правових наслідків ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі. Законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо провести експертизу для з`ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту, для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 686/3582/16-ц (провадження № 61-6484св22) та інших.

Судова практика з указаного процесуального питання щодо застосування статті 109 ЦПК України є сталою та незмінною.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_3 була обізнана про наявність даної справи та про призначення судово-біологічної експертизи. Однак вперше не з`явилася ОСОБА_3 разом з дитиною, а вдруге обидві сторони з дитиною не з`явились.

У справі, яка переглядається, відповідачка не з`явилась до експертної установи, саме її неявка призвела до неможливості проведення експертизи.

ОСОБА_3 не повідомляла про неможливість з`явитися до експертної установи з поважних підстав.

У постанові Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 941/593/23 (провадження № 61-10002св25) зазначено, що відмовляючи в задоволенні позову саме за підстав відсутності висновку експертизи, суд першої інстанції не звернув увагу на положення статті 109 ЦПК України, згідно з якою у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Установивши, що саме відповідачка не з`явилася на експертизу разом із дитиною для відібрання зразків, необхідних для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, суд першої інстанції всі негативні наслідки поведінки відповідача, передбачені статтею 109 ЦПК України, помилково поклав на позивача.

З огляду на викладене колегія суддів розцінює поведінку відповідачки ОСОБА_3 як ухилення від проведення судово-біологічної експертизи, яка надала б можливість визначити наявність або відсутність кровного споріднення між ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , тому наявні підстави для застосування статті 109 ЦПК України, а саме встановлення факту для з`ясування якого у справі призначалася експертиза - факт походження дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , від ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ).

Обов`язок з доказування потрібно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Національні органи влади, дозволяючи або відхиляючи позов про встановлення батьківства, користуються дискреційними повноваженнями, спрямованими на захист найкращих інтересів дитини та збалансування інтересів як дитини, так і передбачуваного біологічного батька, що не суперечить гарантіям, які містяться у статті 8 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Krisztian Barnabas Toth v. Hungary», № 48494/06, 12 лютого 2013 року, § 33).

Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до пункту першого статті 7 Конвенції про права дитини має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

У справі «Келін та інші проти Румунії» (Calin and Others v. Romania), № 25057/11 ЄСПЛ звертав увагу, що повага до приватного життя вимагає, щоб кожна людина мала змогу встановити подробиці свого особистого походження, а право особи на таку інформацію має важливе значення в контексті впливу на його чи її особистість, які визначають розвиток людини. Таке встановлення передбачає отримання інформації, необхідної для розкриття істини щодо важливих аспектів особистого походження, як-от особистість батьків.

Визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 645/1098/18 (провадження № 61-759св21).

Отже, враховуючи наведені правові висновки Верховного Суду, колегія суддів висновує, що позивачем обставини свого батьківства доказано шляхом реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування свого батьківства відносно сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з урахуванням поданих позивачем доказів та неможливості проведення експертизи, у зв`язку з не здачею відповідачем зразків для її проведення, видається більш вірогіднішим, ніж протилежне.

Колегія суддів зазначає, що в заяві про видачу обмежувального припису від 30.11.2021 ОСОБА_3 вказувала ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) батьком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , тривалий час сторони проживали разом з дитиною за однією адресою, по батькові дитини вказано « ОСОБА_13 », так само як і ім`я позивача. Також у сторін є спільна дитина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд апеляційної інстанції у даній конкретній справі при вирішенні позовних вимог про визнання батьківства, виходячи з найкращих інтересів дитини, а також того, що відповідачка будь-яких доказів на спростування позову не надала, ухилилася від проведення судової експертизи, встановив походження дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , від ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ).

Що стосується похідних вимог, а саме виключення відомостей з актового запису відомості про батька та внесенні відповідних відомостей, то колегія суддів зазначає наступне.

Наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року N?96/5 затверджені Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання.

Пунктами 2.13, 2.13.1 вказаних правил передбачено, що підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є, в тому числі рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану.

Відповідно до статті 134 СК України на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.

Ураховуючи вищевказані обставини, колегія суддів дійшла висновку про задоволення похідної вимоги позивача щодо внесення змін до актового запису про народження дитини.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку, що у зв`язку з невідповідністю висновків суду встановленим обставинам справи, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати ОСОБА_1 батьком дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Внести зміни до актового запису № 742 про народження, складеного 12 вересня 2019 року Холодногірського районного у місті Харкові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, зазначивши відомості про батька: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , громадянин України.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина