Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №636/5339/23 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 636/5339/23

провадження № 22-ц/818/3684/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.,

суддів: Гєрцика Р.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря: Шнайдер Д.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа: Чугуївська державна нотаріальна контора Харківської області про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 02 січня 2026 року, -

в с т а н о в и в:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа: Чугуївська державна нотаріальна контора Харківської області про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Заочним рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 02 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить заочне рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 02 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; Зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення помилково не надав належної оцінки факту, що шлюб померлого з іншою особою мав суто формальний характер. Подружні стосунки у шлюбі були фактично припинені багато років тому, померлий з офіційною дружиною давно не проживали разом, не вели спільного господарства та не мали взаємних прав і обов`язків.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що весь період часу, на який посилається позивачка, як на підставу своїх вимог, померлий ОСОБА_5 за життя перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою - ОСОБА_6 , шлюб у встановленому порядку розірваний не був. Дана обставина підтверджується матеріалами справи та не заперечується, як самою позивачкою, так і допитаною у судовому засіданні свідком ОСОБА_7 , яка є рідною сестрою померлого. Сам факт існування нерозірваного шлюбу померлого ОСОБА_5 з іншою особою не лише ставить під сумнів, а і виключає можливість встановлення факту проживання однією сім`єю з позивачкою у розумінні Сімейного кодексу України.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Згідно домової книги для реєстрації громадян, проживаючих в будинку АДРЕСА_1 , за зазначеною адресою зареєстровані, зокрема, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до довідки Чугуївської міської ради Харківської області від 05.11.2023 року за адресою АДРЕСА_1 з серпня 2011 року мешкали - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (заявник), ОСОБА_5 (цивільний чоловік, помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ), а з дня народження ІНФОРМАЦІЯ_5 - ОСОБА_8 . ОСОБА_1 та ОСОБА_8 мешкають за цією адресою і зараз.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 08 червня 2012 року, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Чугуєву реєстраційної служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції Харківської області, ОСОБА_8 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 , в місті Чугуєві Харківської області, мати: ОСОБА_1 , батько: ОСОБА_9 .

Відповідно до ( далі мовою оригіналу) «свидетельства о заключении брака серии НОМЕР_2 , ОСОБА_5 , родившийся 16 марта 1962 г. в с.Большетроицкое Шебекинского района Белгородской области и гражданка ОСОБА_10 , родившаяся 2 марта 1965 г. в с.Большетроицкое Шебекинского района Белгородской области заключили брак 21 V-1983 г., о чем в книге реестрации актов о заключении брака 1983 года мая месяца 21 числа проведена запись №7».

Згідно актового запису про смерть №689 від 17 серпня 2023 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 помер у віці 61 рік (причина смерті повішення).

Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилалась на те, що позивачка протягом останніх 12 років, тобто з 01.06.2011 року по 14.08.2023 року, проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 , у будинку, який останньому належав на праві власності, про що містяться відомості у домовій книзі по будинку АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_6 у померлого, ОСОБА_5 та позивачки, ОСОБА_1 , народилась донька - ОСОБА_8 . ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_5 помер. За життя ОСОБА_5 позивачка та померлий не встигли подати заяву про реєстрацію шлюбу. Весь період спільного проживання, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали за адресою: АДРЕСА_1 . З 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_8 були зареєстровані за вказаною адресою, що підтверджується Домовою книгою. Крім того, факт спільного проживання позивачки та померлого ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу можуть підтвердили свідки.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частинами 1,2 ст. 315 ЦПК України що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

У справі, яка є предметом перегляду, заявник просить встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`ю створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).

У частинах першій та другій статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Положеннями частини першої статті 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц).

Закон не визначає, які конкретно докази є беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила встановити факт проживання однією сім`єю разом з ОСОБА_5 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період 01.06.2011 року по 14.08.2023 року.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 між ОСОБА_5 та ОСОБА_11 укладено шлюб 21 травня 1983 року.

Даних про розірвання шлюбу матеріали справи не містять.

Відповідно до частини першої статті 25 СК України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

У постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 522/1252/14-ц (провадження № 61-11255св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц (провадження № 61-23286св18), від 25 квітня 2019 року у справі № 759/4596/18 (провадження № 61-3852св19), від 13 травня 2024 року у справі № 727/8026/23 (провадження № 61-5139св24) визначено, що для встановлення факту спільного проживання необхідною умовою є, зокрема, неперебування осіб у будь-якому іншому шлюбі.

Тлумачення наведених вище норм сімейного законодавства дає підстави стверджувати, що законодавець визначив пріоритетність зареєстрованого шлюбу, також визначений принцип одношлюбності і заборони на укладання шлюбу з особою, яка вже перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.

Врахувавши зазначені норми матеріального права, а також те, що ОСОБА_5 у спірний період, а саме: з червня 2011 року по 14 серпня 2023 року перебував в іншому зареєстрованому шлюбі з 21 травня 1983 року, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у зазначений період, оскільки перебування позивача у спірний період у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_11 , унеможливлює встановлення судом факту його спільного проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, починаючи з 01.06.2011 року по 14.08.2023 року. Встановлення зазначеного факту у спірний період не відповідає нормам сімейного права, суперечить моральним засадам суспільства та вимогам статті 25 СК України.

Крім того, факт реєстрації місця проживання жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 02 січня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Р.В. Гєрцик

О.Ю. Тичкова