Окрема думка від 04 жовтня 2026 р. у справі №345/1242/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

"05" жовтня 2026 р.

ОКРЕМА ДУМКА

Судді Івано-Франківського апеляційного суду Баркова В. М.

до постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 24 вересня 2026 року

у справі № 345/1242/26 (провадження № 22-ц/4808/1239/26),

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з вивезення побутових відходів,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 травня 2026 року.

Фізична особа ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за житлово-комунальні послуги з вивезення твердих побутових відходів у розмірі 1 113 грн. 05 коп., яка складається з 965,58 грн. боргу за період з липня 2019 по квітень 2021, інфляційних втрат у розмірі 111,53 грн., 3% річних у розмірі 35,94 грн., а також судових витрат у справі.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що у період виникнення заборгованості власником квартири АДРЕСА_1 був ОСОБА_2 , який як власник житлового приміщення вважається споживачем комунальних послуг, хоча і не проживав в цій квартирі. Тому позивач, як правонаступник КП «Екосервіс» Калуської міської ради, просив стягнути заборгованість з наданих послуг саме з відповідача.

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 травня 2026 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 вересня 2026 року, позовні вимоги задоволено.

Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 1 113 грн. 05 коп., 1 331 грн. 20 коп.. сплаченого судового збору та 1 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджений факт існування договірних відносин між КП «Екосервіс» та ОСОБА_2 та факт надання цих послуг відповідачеві.

Вважаю, що у апеляційного суду не було достатніх підстав для залишення рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з такого.

Згідно із ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарський, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо іншк не встановлено законом.

Так, Івано-Франківський апеляційний суд розглядаючи справу № 345/3732/23 (провадження № 22-ц/4808/1314/23) в своїй постанові від 18 січня 2024 року встановив, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 125248490 від 24 травня 2018 року, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 з 25 травня 2018 року.

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2022 року в справі № 345/2717/18, яке набрало законної сили, ОСОБА_2 усунуто перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 визнано такими, що втратили право користування цією квартирою. При цьому судом було встановлено, що після придбання квартири ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , які проживали та були зареєстровані в ній, з вимогою про виселення та зняття з реєстрації. Оскільки останні вимогу не виконали, ОСОБА_2 був вимушений звернутися до суду.

Таким чином з моменту набуття у власність зазначеної квартири, відповідач не міг вселитися в неї та користуватися комунальними послугами.

Відповідно до вимог статті 67 Житлового кодексу України, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Згідно із положеннями статті 68 Житлового кодексу України, наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги.

Згідно статті 162 Житлового кодексу України, плата за комунальні послуги у жилому приміщенні, що належить громадянинові, береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами, у строки визначені угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з пунктами 5, 6 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції Закону, чинній на час придбання ОСОБА_2 квартири (далі – Закон), житлово-комунальні послуги – результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; індивідуальний споживач – фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 5 Закону до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги – послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 7 Закону індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до абзацу першого частини четвертої, частини п`ятої статті 13 Закону з пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або внесення змін до нього може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором. Відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє його від обов`язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.

Водночас споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, провадження № 14-448цс19, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, від 04 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21, провадження № 61-2572св22.

Відповідно до статті 322 ЦК України на власника покладається тягар утримання майна.

Проте новий власник майна не зобов`язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов`язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майна.

Подібні за змістом правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 200/14925/15-ц (провадження № 61-13874св18).

Таким чином, залишившись проживати в квартирі відповідача та продовживши користуватися комунальними послугами, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 фактично продовжили з позивачем договірні відносини з надання комунальних послуг, а відтак зобов`язані їх сплатити до 10 жовтня 2022 року (моменту їх примусового виселення з квартири відповідача).

Доказів тому, що відповідач уклав договір із КП «Екосервіс» до 11 жовтня 2022 року, суду надано не було.

Розгляд справ судами має здійснюватися з дотриманням принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України).

Рішення суду повинне бути не просто формально законним і обґрунтованим, а й справедливим за своєю суттю.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи (позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 17 листопада 2021 року в справі № 755/5684/18-ц).

Тому переконаний в тому, що підстави для задоволення позовних вимог були відсутні.

Суддя В. М. Барков