Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №285/5494/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/5494/25 Головуючий у 1-й інст. Літвин О. О.

Категорія 77 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Павицької Т.М., Бондар О.О.,

за участі секретаря судового засідання Ковальчук М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №285/5494/25 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Приватне підприємство "Страхова група "ТАС", про стягнення шкоди, завданої кримінальним правопорушенням,

за апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_3

на рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 31 березня 2026 року, яке ухвалене під головуванням судді Літвин О.О. у м.Звягелі,

у с т а н о в и в:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ФОП ОСОБА_3 . У рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, просили стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь кожного з них по 500 000 грн.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що 27 жовтня 2023 року в м.Звягелі Житомирської області сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої водій ОСОБА_4 , керуючи автобусом «ПАЗ 4234», д.р.н. НОМЕР_1 , який належить ФОП ОСОБА_5 , порушив Правила дорожнього руху та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6 , яка у результаті ДТП отримала множинні тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до її смерті. Дії водія ОСОБА_4 кваліфіковані за ч.2 ст.286 КК України. Загибла ОСОБА_6 доводиться позивачу ОСОБА_2 дружиною та є матір`ю позивача ОСОБА_1 . Смерть ОСОБА_6 спричинила позивачам значні моральні страждання, душевний біль та порушення нормального сімейного життя. Водій на момент ДТП керував транспортним засобом під час виконання трудових обов`язків та автобус належить ФОП ОСОБА_3 , а тому відповідно до положень цивільного законодавства відповідальність за шкоду має нести власник джерела підвищеної небезпеки, тобто ФОП ОСОБА_3 .

Рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 31 березня 2026 року позов задоволений частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рахунок відшкодування завданої їм моральної шкоди по 350 000 грн на користь кожного з них та у дохід держави 7 000 грн судового збору.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ФОП ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення змінити, стягнувши з нього на користь позивачів у рахунок відшкодування моральної шкоди по 50 000 грн на користь кожного з них.

Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що суд першої інстанції формально зменшив суму позовних вимог аби він не міг апелювати до того, що його аргументи не враховані. Не враховано той факт, що він безпосередньо не завдавав шкоди позивачам, а лише в силу вимог закону відповідає за дії свого працівника - винного водія. Стягнути суму відшкодування з винного працівника в порядку регресу він не має змоги, оскільки ОСОБА_4 відбуває покарання в місцях позбавлення волі та є особою пенсійного віку. Вироком суду в кримінальній справі встановлено, що позивачі - потерпілі у кримінальній справі відмовлялися отримувати добровільну допомогу в якості відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000 грн. Він, як роботодавець ОСОБА_4 , несе відповідальність за відшкодування моральної шкоди в силу вимог закону, хоча не є особою, яка безпосередньо завдала цю шкоду. Посилення покарання ОСОБА_4 судом апеляційної інстанції до реального позбавлення волі також є сатисфакцією у відшкодуванні моральної шкоди. Страхові відшкодування позивачі отримали у повному обсязі, що підтверджується ними ж у позовній заяві. Судом має бути враховано, що у справі про відшкодування моральних збитків двоє позивачів, а відповідач один, тому розмір його відповідальності повинен бути кратним до розміру шкоди.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, відповідач ФОП ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_7 апеляційну скаргу підтримали та просять її задовольнити, - рішення суду першої інстанції змінити, зменшивши розмір грошового відшкодування у рахунок моральної шкоди, оскільки злочин вчинений не умисно.

Позивач ОСОБА_2 апеляційну скаргу не визнав, - просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки він та дочка назавжди втратили дуже близьку для них людину.

Позивач ОСОБА_1 та треті особі або їх представники у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені у спосіб, передбачений законом. Позивач ОСОБА_8 спрямувала до суду заяву про проведення судового засідання за її відсутності у зв`язку з сімейними обставинами. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається та апеляційним судом установлено, що 27 жовтня 2023 року близько 18:40 год ОСОБА_4 , керував технічно працездатним автобусом ПАЗ «4234», д.р.н. НОМЕР_1 , із невідповідністю ходової частини п.31.4.5 (г) ПДР, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить ОСОБА_3 . Рухався по вул. Василя Карпенка (до перейменування вулиця Герцена) в напрямку вул. Дружби у місті Звягелі Житомирської області. Рухаючись вказаною ділянкою дороги, водій ОСОБА_4 в порушення вимог п.п.2.3 б), 12.3 ПДР, наближаючись до нерегульованого перехрестя вулиць Василя Карпенка-Соломії Крушельницької (до перейменування - вулиця Купріна) м. Звягель Житомирської області, будучи неуважним, не урахувавши дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним, маючи об`єктивну можливість бачити при наближенні пішохода ОСОБА_6 , яка рухалась попереду зліва направо відносно напрямку руху транспортного засобу, не зменшив швидкість руху аж до зупинки транспортного засобу, що призвело до наїзду на пішохода. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_6 отримала численні тілесні ушкодження, які мають прямий причинний зв`язок із настанням її смерті та ознаки тяжких тілесних ушкоджень при житті, за ознакою небезпеки для життя. Порушення водієм ОСОБА_4 п.п.2.3 б), 12.3 ПДР знаходиться у прямому причинному зв`язку із виникненням цієї дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.

Вироком Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 13 листопада 2025 року в справі №285/2416/24 ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки. На підставі ст.75 КК України він був звільнений від відбування призначеного основного покарання з випробуванням строком на 2 роки (а.с.64-67).

Вироком Житомирського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року вирок Звягельського міськрайонного суду від 13 листопада 2025 року в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий, яким призначено ОСОБА_4 покарання у виді 2 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки. В решті вирок залишений без змін (а.с.84-87).

Відповідно до частини шостої ст.82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, в частині, чи мали місця ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Із копії трудової книжки вбачається, що ОСОБА_4 23 січня 2019 року прийнятий на посаду водія автотранспортних засобів до ФОП ОСОБА_5 (а.с.23).

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб.

За загальним правилом шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За спеціальною нормою частини першої ст.1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_3 та, керуючи його транспортним засобом, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6 . Із огляду на це, саме ФОП ОСОБА_3 є належним відповідачем у цій справі.

Відповідно до п.1 частини другої ст.1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (частина друга ст.1168 ЦК України).

Згідно з частиною першою ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди обов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

На момент вчинення ДПТ цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу автобуса «ПАЗ 4234» ФОП ОСОБА_3 була застрахована в ПрАТ «СК «ТАС».

Позивачі у позовній заяві зазначають, що ПрАТ «СК «ТАС» у повному обсязі виконало свої зобов`язання перед ними як потерпілими в межах лімітів відповідальності за шкоду, завдану життю та здоров`ю за договором страхування, а тому вимоги до страхової компанії вони не пред`являють.

Стаття 23 ЦК України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Родинні відносини між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 підтверджуються свідоцтвами про одруження та народження доньки (а.с.13,14,21). Отже, позивачі є чоловіком та донькою загиблої внаслідок ДТП особи - ОСОБА_6 , а тому мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю останньої.

Разом із тим, визначаючи розмір моральної шкоди, спричиненої позивачам смертю дружини та матері, суд першої інстанції не врахував ту обставину, що позивачі відмовилися отримати від винної особи ОСОБА_4 у відшкодування 100 000 грн.

Окрім того, у ст.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» наголошено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» спрямований насамперед на захист прав осіб потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоди не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески.

Положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватися балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.

Тобто, основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик у межах страхової суми.

Як уже зазначалося вище, не спростована обставина, яку позивачі визнають, що отримали страхове відшкодування від страхової компанії у повному обсязі в межах лімітів відповідальності за шкоду, завдану життю та здоров`ю.

Також підлягає врахуванню та обставина, що ухвалення апеляційним судом вироку про призначення ОСОБА_4 більш суворого покарання у вигляді позбавлення волі, тобто засудження до реального строку відбування покарання безпосереднього винуватця у смерті дружини та матері позивачів, мало сприяти відновленню в останніх відчуття справедливості внаслідок забезпечення невідворотності покарання.

Окрім того, покладення на роботодавця обов`язку відшкодування шкоди одночасно перед двома позивачами внаслідок однієї дорожньо-транспортної пригоди фактично призводить до необґрунтованого подвоєння (збільшення) обсягу його цивільно-правової відповідальності, що суперечить принципу співмірності та межам відповідальності, визначеним чинним законодавством для цього делікту.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки втрата близької людини (дружини та матері) є найвищим ступенем немайнових втрат, що спричиняє невимовні емоційні та психологічні переживання. Проте, заявлений позивачами та стягнутий судом першої інстанції розмір відшкодування у сумі 350 000 грн є очевидно завищеним та таким, що порушує баланс між характером правопорушення і сумою компенсації. Керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості, які є ключовими при визначенні розміру немайнової шкоди, апеляційний суд вважає за необхідне зменшити обсяг грошового відшкодування до 250 000 грн на користь кожного позивача, що буде належною, але не надмірною сатисфакцією за перенесені ними страждання.

Відповідно до ст.376 ЦПК України апеляційний суд змінює рішення суду першої інстанції щодо розміру моральної шкоди, зменшуючи відшкодування на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із ФОП ОСОБА_3 із 350 000 грн до 250 000 грн щодо кожного із позивачів.

Судові витрати покладаються пропорційно до задоволених вимог (ст.141 ЦПК України). Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача в дохід держави судових витрат слід змінити, зменшивши пропорційно розмір із 7 000 грн до 5 000 грн.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 31 березня 2026 року змінити, зменшивши розмір стягнення з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відшкодування завданої кожному моральної шкоди з «350 000 грн» до «250 000 грн» та - розмір судового збору в дохід держави з «7 000 грн» до «5 000 грн».

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: