Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №161/7601/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/7601/26Головуючий у 1 інстанції: Антіпова Т. А.

Провадження № 22-ц/802/1136/26 Доповідач: Карпук А. К.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів – Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І.,

секретар Власюк О.С.,

з участю: представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гелексі Фінанс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Гелексі Фінанс» на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 червня 2026 року в складі судді Антіпової Т. А.,

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2026 року товариство з обмеженою відповідальністю «Гелексі Фінанс» (надалі - ТОВ «Гелексі Фінанс») звернулося до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2024 року по справі №161/3210/23 з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Гелексі Фінанс» стягнуто суму заборгованості за договором №24-01-22-03-О від 24.01.2022 в загальному розмірі 594 616 гривень 50 копійок, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 8919 гривень 25 копійок.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Гелексі Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 300 гривень 00 копійок. На підставі вищевказаних рішень суду Луцьким міськрайонним судом Волинської області видано та пред`явлено до примусового виконання виконавчі листи по справі № 161/3210/23.

Рішення суду від 13 лютого 2024 року та додаткове рішення від 05 березня 2024 року було виконано в примусовому порядку лише 16.02.2026.

З огляду на те, що відповідач порушив вказане грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, в період з 14 березня 2024 року по 15 лютого 2026 року, в загальному розмірі 166 634,17 грн.

Просив суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «Гелексі Фінанс» 166 634 грн 17 коп. суму інфляційних витрат та 3% річних заборгованості за рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2024 року, додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2024 року у справі №161/3210/23.

Заочним рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 червня 2026 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач ТОВ «Гелексі Фінанс» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції під час ухвалення судового рішення не звернув увагу на те, що заборгованість ОСОБА_2 перед ТзОВ «Гелексі Фінанс» в розмірі 594616,50 грн., складається з 489616,50 грн. - заборгованості за Договором №24-01-22-03-О від 24.01.2022 та 105000 грн. - штраф за порушення умов Договору застави транспортного засобу від 24.01.2022.

Також позивачем нараховані інфляційні витрати та 3% річних на заборгованість, яка встановлена додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2024 року, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Гелексі Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 гривень 00 копійок.

Позивач зазначає, що права та обов`язки сторін за кредитним договором внаслідок прийняття судового рішення та вступу його в законну силу трансформувалися в право кредитора вимагати виконання судового рішення, а не зобов`язання за кредитним договором

Відповідач не скористався своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2024 року по справі №161/3210/23 з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Гелексі Фінанс» стягнуто суму заборгованості за договором №24-01-22-03-О від 24.01.2022 в загальному розмірі 594 616 гривень 50 копійок, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 8919 гривень 25 копійок.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Гелексі Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 гривень 00 копійок.

На підставі вищевказаних рішень суду Луцьким міськрайонним судом Волинської області видано та пред`явлено до примусового виконання виконавчі листи по справі № 161/3210/23.

Постановами від 07.05.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Таранком Д.В. було відкрито виконавче провадження № 74948674 та № 74950642.

07.11.2025 приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Небор І.А. було відкрито виконавче провадження №79546629 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Гелексі Фінанс» суму заборгованості за договором № 24-01-22 03-О від 24.01.2022 в загальному розмірі 594616 грн. 50 коп. та судових витрат по сплаті судового збору в сумі 8919 грн. 25 коп., а також відкрито виконавче провадження №79546487 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Гелексі Фінанс» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення суду від 13 лютого 2024 року та додаткове рішення від 05 березня 2024 року було виконано в примусовому порядку 16.02.2026, що підтверджується платіжною інструкцією №12330 від 16.02.2026 про зарахування коштів в рамках виконавчого провадження №79546629, платіжною інструкцією №12333 від 16.02.2026 про зарахування коштів в рамках виконавчого провадження №79546487, а також постановами приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Небор І.А. про закінчення вказаних виконавчих проваджень від 16.02.2026.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача на користь АТ ТОВ «Гелексі Фінанс» грошових коштів, нарахованих останнім на підставі положень частини другої статті 625 ЦК України у зв`язку із невиконанням відповідачем судового рішення про стягнення з нього на користь позивача заборгованості за кредитним договором.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач в період з 14.03.2024 по 15.02.2026 мав перед позивачем грошове зобов`язання, яке виникло з кредитного договору №24-01-22-03-О від 24.01.2022, що підтверджується резолютивною частиною рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2024 року по справі №161/3210/23, яким стягнено з ОСОБА_2 на користь кредитора заборгованість за кредитним договором у розмірі 594 616 гривень 50 копійок.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що заборгованість в розмірі 594 616 гривень 50 копійок, яка визначена в рішення суду від 13.02.2024, складається з заборгованості за кредитним №24-01-22-03-О від 24.01.2022 в розмірі 489616,50 грн та штрафу за порушення умов Договору застави транспортного засобу від 24.01.2022 в розмірі 105000 грн не заслуговує на увагу суду, оскільки в резолютивній частині рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2024 року по справі №161/3210/23 зазначено: «стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Гелексі Фінанс» стягнуто суму заборгованості за договором №24-01-22-03-О від 24.01.2022 в загальному розмірі 594 616 (п`ятсот дев`яносто чотири тисячі шістсот шістнадцять) гривень 50 копійок, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 8919 (вісім тисяч дев`ятсот дев`ятнадцять) гривень 25 копійок».

Отже, судовим рішенням від 24.01.2022 у справі № 161/3210/23 підтверджено наявність грошового зобов`язання позичальника перед банком у розмірі 594 616 гривень 50 копійок та його порушення, яке виникло на підставі кредитного договору.

Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини 2 статті 550 Цивільного кодексу України проценти на неустойку не нараховуються. У разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідних сум (неустойки) у зв`язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 Цивільного кодексу України проценти не нараховуються. Разом з тим обов`язок сплатити суму неустойки (штрафу, пені) за невиконання зобов`язання, також як і 3 % річних та інфляційні, не є зобов`язанням в розумінні положень частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин статті 625 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15.11.2019 у справі №905/1753/18 дійшов висновку, що грошове зобов`язання відповідача виникло до ухвалення судового рішення по суті та не припинилося в наслідок набрання ним законної сили, нарахування 3 % річних та інфляційних згідно зі статтею 625 ЦК України належить здійснювати на суму основного боргу, стягнуту цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих цим рішенням сум пені, 3 % річних, інфляційних.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, до спірних правовідносин, які виникли після 24 лютого 2022 року у зв`язку із невиконанням позичальником ОСОБА_2 грошових зобов`язань, що випливають із кредитного договору, підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє дотепер.

Установивши, що до вимог про стягнення відсотків та інфляційних витрат, нарахованих за статтею 625 ЦК України за період з 14.03.2024 по 15.02.2026 у розмірі 165 821,45 грн, підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що грошове зобов`язання заявника не є зобов`язанням за кредитним договором, а є зобов`язанням за рішенням суду, тому пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не підлягає застосуванню, апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

З огляду на вказане можна зробити висновок, що з набранням чинності рішення суду про стягнення заборгованості у боржника виникає зобов`язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак саме зобов`язання виникло між сторонами на підставі кредитного договору.

Отже між сторонами виникли грошові зобов`язання не на підставі рішення суду. Це зобов`язання випливає з кредитного договору, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір заборгованості та констатовано про наявність зобов`язання між сторонами.

Такий висновок узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16.

Схожий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 98, 99 постанови від 10.09.2025 у справі № 369/13444/20, в якій зазначено: «Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження».

Доводи апеляційної скарги про неправильність рішення суду щодо відмови у стягненні 3 % річних та інфляційних витрат нарахованих на суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 812 грн 72 коп., які нараховані на 3000 гривень за надану правничу допомогу та були стягнуті з відповідача додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2024 року, апеляційний суд відхиляє, оскільки вказані суми не є заборгованістю, яка утворилась внаслідок невиконання боржником зобов`язань за договорами та є процесуальним засобом відшкодування понесених судових витрат.

Вказівка в апеляційній скарзі на безпідставність відмови у стягнення 3 % річних та інфляційних витрат, нарахованих на суму судового збору, присуджену до стягнення з відповідача на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2024 року по справі №161/3210/23 не узгоджується з принципом диспозитивності цивільного судочинства. З позовної заяви вбачається, що позивач не заявляв таких вимог в позовній заяві, водночас обгрунтував апеляційну скаргу доводами про неправильність висновків суду першої інстанції в частині вимог, які не були заявлені.

Позивач в апеляційній скарзі посилається на висновки Верховного Суду викладені у постановах № 686/21962/15 від 16 травня 2018 року, № 459/3560/15 від 11 липня 2018 року, однак тлумачить їх вибірково без врахування обставин справи, тому такі аргументи не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги апеляційним судом відхиляються, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування немає.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Апеляційну скаргу залишено без задоволення, то підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 268, 367, 368, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Гелексі Фінанс» залишити без задоволення.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 червня 2026 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді