Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №460/24076/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокуСправа № 460/24076/25 пров. № А/857/20108/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р. М., суддів Димарчук Т. М.,Сала П. І., розглянув в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року (головуючий суддя Д.П. Зозуля, м. Рівне) у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій, -

Короткий зміст позовних вимог

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач) з такими вимогами: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову в призначенні пенсії за віком від 01.07.2022 №172450005152; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити з 29.06.2025 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до його загального страхового стажу період роботи з 16.08.1993 по 20.12.1999 в малому підприємстві «Либідь».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Суд першої інстанції постановив рішення, яким задоволено повністю адміністративний позов, а саме суд: - визнав протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області №172450005152 від 01.07.2022 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком; - визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 16.08.1993 по 20.12.1999; - зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 29.06.2025, зарахувавши до страхового стажу період роботи 16.08.1993 по 20.12.1999 відповідно до записів трудової книжки. Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що період роботи з 16.08.1993 по 20.12.1999 підлягає зарахуванню до його страхового стажу, оскільки недоліки в оформленні трудової книжки не можуть бути підставою для позбавлення особи права на зарахування відповідного періоду до страхового стажу. У зв`язку з цим суд визнав протиправним та скасував рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії та зобов`язав відповідача призначити йому пенсію за віком відповідно до Закону №1058 із зарахуванням спірного періоду роботи до страхового стажу починаючи із 29.06.2025 року.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Відповідач оскаржив рішення першої інстанції до Восьмого апеляційного адміністративного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову. На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт покликається на те, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про можливість зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 16.08.1993 по 20.12.1999, оскільки трудова книжка позивача офомлена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, відповідно до якої неправильні або неточні записи підлягають виправленню адміністрацією підприємства в установленому порядку.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Обставини справи, які встановив суд першої інстанції та перевірив суд апеляційної інстанції:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 . Відповідно до записів № 20-21 трудової книжки серії НОМЕР_2 від 03.09.1979, позивач 16.08.1993 прийнятий на роботу муляром третього розряду в мале підприємство "Либідь"(наказ від 16.08.1993 №31); 20.12.1999 звільнений з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України (наказ від 20.12.1999 №26) (а.с. 26).

24.06.2022 позивач звернувся до територіального управління ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення визначено ГУ ПФУ в Тернопільській області.

ГУ ПФУ в Тернопільській області за результатами розгляду заяви прийняло рішення від 01.07.2022 № 172450005152 (а.с. 32) про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу (25 років 02 місяці 04 дні при необхідних 29 років). При цьому зазначено, що до страхового стажу не зараховано період з 16.08.1993 по 20.12.1999, оскільки запис про звільнення засвідчений печаткою, яка не містить коду ЄДРПОУ.

Не погоджуючись із таким рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини

Стаття 46 Конституції України закріплює право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Відповідно до статті 9 Закону № 1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону № 1058-IV).

Частиною 1 статті 24 Закону України № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до абзацу першого частини 2 статті 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальним органом Пенсійного фонду відповідно вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку з 01.01.2004 року, а за період до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим законом.

Згідно частини 1 статті 26 Закону № 1058-ІV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Згідно статті 45 Закону № 1058-ІV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, окрім того пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Кабінет Міністрів України затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 637 від 12.08.1993 (далі – Порядок № 637).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За змістом пункту «д» частини третьої статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи, який дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищення кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У відповідності до пункту 2.6 Інструкції у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції № 58).

Наведені положення кореспондуються з приписами чинної постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» (далі – Постанова №301).

Відповідно до абз. 1 пункту 3 Постанови №301 трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб`єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Пунктом 4 Постанови №301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Позиція суду апеляційної інстанції

суд першої інстанції при прийнятті рішення дійшов висновку, що період роботи позивача у МП "Либідь" з 16.08.1993 по 20.12.1999 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача, оскільки недоліки в оформленні запису у трудовій книжці, які виникли не з вини позивача, самі по собі не можуть бути підставою для неврахування цього періоду роботи до страхового стажу.

Аргументи апелянта зводяться до того, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки та не врахував встановленого порядку внесення та виправлення записів у трудовій книжці. За відсутності належного виправлення запису та документів, які б підтверджували спірний період роботи позивача, у пенсійного органу немає правових підстав для його зарахування до страхового стажу.

У спірних правовідносинах слід оцінити обґрунтованість висновку органу ПФУ щодо відмови у призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю необхідного стажу.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність і обґрунтованість рішення, погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на такі мотиви:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ПФУ із заявою від 24.06.2022 про призначення пенсії за віком у зв`язку із чим ГУ ПФУ в Тернопільській області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії з мотивів відсутності необхідного страхового стажу, а саме – 29 років страхового стажу після досягнення 60-ти річного віку. У оскаржуваному рішенні про відмову від 01.07.2022 №172450005152 пенсійний орган:

- визначив вік заявника на дату звернення 60 років;

- обчислив страховий стаж 25 років 02 місяці 04 дні;

- не зарахував період роботи у МП "Либідь" на посаді муляра з 16.08.1993 по 20.12.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки запис про звільнення засвідчений печаткою, яка не містить коду ЄДРПОУ.

Оцінюючи дії відповідача щодо відмови зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 16.08.1993 по 20.12.1999 (запис № 20,21 у трудовій книжці), суд звертає увагу, що відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, записи в трудовій книжці вносяться адміністрацією підприємства, а не самим працівником. У зв`язку із цим працівник не несе відповідальності за заповнення своєї трудової книжки.

При вирішенні цього питання колегія суддів, на підставі частини 5 статті 242 КАС України, враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.09.2021 у справі № 300/860/17 «[…] За загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже й не може впливати на її особисті права. Водночас працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві та у свою чергу неналежний порядок ведення і заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист у частині призначення пенсії за віком. […]».

Суд зауважує, що вказані записи у трудовій книжці позивача виконані чітко, засвідчені відтиском печатки відповідного підприємства, а також містять інформацію про накази щодо дати прийняття та звільнення позивача з роботи та не містить виправлень/підтирань чи інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.

Враховуючи зазначені висновки, територіальне управління ПФУ діяло протиправно, відмовляючи позивачу у зарахуванні до його страхового стажу вказаного періоду, оскільки формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні певного періоду роботи до страхового стажу.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, що у разі недостатності поданих документів або виникнення сумнівів щодо їх належності пенсійний орган мав повноваження та можливість витребувати у позивача додаткові документи, необхідні для підтвердження відповідного періоду роботи. Отже, відсутність чи недостатність у матеріалах пенсійної справи на момент прийняття оскаржуваного рішення документів для підтвердження періодів роботи не звільняла пенсійний орган від обов`язку належним чином перевірити наведені позивачем відомості та, за необхідності, витребувати додаткові докази.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання протиправним та скасування рішення №172450005152 від 01.07.2022 та про наявність підстав для зарахування спірного періоду роботи до стажу позивача. Тому суд відхиляє аргументи відповідача у зв`язку із їх помилковістю, а спірний період підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визначення належного відповідача у цій справі. Оскільки заява позивача була розглянута за принципом екстериторіальності саме ГУ ПФУ в Тернопільській області, яке за результатами її розгляду прийняло оскаржуване рішення від 01.07.2022 року №172450005152, саме цей орган є належним відповідачем у спірних правовідносинах та повинен вчиняти дії зобов`язального характеру.

Крім того, суд першої інстанції правильно визначив належний у цій справі спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 29.06.2025, зарахувавши до страхового стажу період роботи 16.08.1993 по 20.12.1999 відповідно до записів трудової книжки. Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся із заявою про призначення пенсії 24.06.2022, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Поряд з цим, враховуючи шестимісячний строк звернення до суду, визначений у статті 122 КАС України, пенсія позивачу повинна бути в межах такого строку, а саме: починаючи з 29.06.2025.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам та правильно застосував норми матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують, зводяться до незгоди з правовою оцінкою суду першої інстанції та не містять підстав, передбачених статтею 317 КАС України, для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки апеляційний суд визнав доводи апеляційної скарги помилковими та такими, що не спростовують висновки суду першої інстанції, то апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

З огляду на висновок по суті апеляційної скарги суд покладає понесені апелянтом судові витрати на нього.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у справі № 460/24076/25 – без змін.

Понесені апелянтом судові витрати покласти на нього.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складення постанови.

Головуючий суддяР. М. Москаль

суддіТ. М. Димарчук

П. І. Сало

Повне судове рішення складено 06.10.26