Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №240/19436/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/19436/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черняхович Ірина Едуардівна

Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.

06 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Сушка О.О. Яремчукa К.О. ,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

I. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати йому за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення та його складових із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня 2018 року, та зобов`язати відповідача провести перерахунок за цей період із застосуванням прожиткового мінімуму, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, помноженого на відповідні тарифні коефіцієнти, з виплатою різниці з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року щомісячного грошового забезпечення (основних і додаткових його видів), а також виплачених за цей період одноразових додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня 2018 року.

Військову частину зобов`язано провести перерахунок відповідних виплат за вказаний період із застосуванням прожиткового мінімуму, установленого на 01 січня 2020, 2021 та 2022 років, на відповідні тарифні коефіцієнти та виплатити різницю з урахуванням раніше виплачених сум.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення за період із 29 січня 2020 року до 18 липня 2022 року із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 1 січня 2018 року, замість прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

II. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Не погодившись із рішенням, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Скаржник стверджує, що пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 (далі - Постанова № 704) передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня 2018 року.

На думку апелянта, скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 у справі № 826/6453/18 не відновило попередньої редакції пункту 4 Постанови № 704, а законодавець не прийняв нового нормативного акта.

Посилається на приписи статей 245, 264, 265 КАС України, пункт 32 Правил підготовки проєктів актів Кабінету Міністрів України та на те, що примітки до додатків № 1 і № 14 до Постанови № 704 не є нормами права. Також посилається на судову практику.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

III. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом встановлено, що в період з 01.10.2014 по 16.11.2024 ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що в спірний період з 29.01.2020 по 18.07.2022 грошове забезпечення виплачувалось позивачу, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.

У зв`язку з прийняттям Шостим апеляційним адміністративним судом постанови від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 та скасуванням пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, яким вносились зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, позивач вважає, що в період з 29.01.2020 по 18.07.2022 його грошове забезпечення мало бути обчислене, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти, а тому він звернувся з даним позовом до суду.

IV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів дійшла таких висновків.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється Законом України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII).

Частиною першою статті 40 Закону №2232-XII визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII).

Положеннями Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частина четверта статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає, що грошове забезпечення військовослужбовців виплачується у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України. Постановою № 704 затверджено тарифні коефіцієнти та визначено порядок установлення посадових окладів і окладів за військовими званнями. У первинній редакції пункту 4 цієї постанови такі оклади визначалися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 пункт 4 Постанови № 704 було змінено: замість прожиткового мінімуму на 1 січня відповідного календарного року встановлено розрахункову величину станом на 1 січня 2018 року. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 цей пункт 6 постанови № 103 визнано протиправним та скасовано. Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт або його окрема частина втрачає чинність з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Верховний Суд послідовно виходить з того, що з 29 січня 2020 року застосовується редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до змін, внесених постановою № 103, тобто з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Такий висновок, зокрема, викладено в постановах Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21 та підтверджено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 березня 2025 року у зразковій справі № 400/6254/24.

Верховний Суд надалі застосовував цей підхід, зокрема, у постанові від 30 квітня 2025 року у справі № 620/9741/24.

Висновок судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24 також підтверджує застосування пункту 4 Постанови № 704 з урахуванням прожиткового мінімуму на 1 січня відповідного року та пріоритету закону над підзаконним регулюванням. Ця справа стосувалася довідки про грошове забезпечення станом на 01 січня 2024 року, тому її фактичні обставини відрізняються; наведений висновок релевантний щодо загального тлумачення пункту 4 Постанови № 704.

Отже, довід апелянта про те, що скасування змін, внесених постановою № 103, не спричинило застосування попередньої редакції пункту 4 Постанови № 704, не узгоджується з наведеними висновками Верховного Суду та Великої Палати.

Посилання на пункт 32 Правил підготовки проєктів актів Кабінету Міністрів України не змінює правових наслідків набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18 і не спростовує наведених висновків судової практики.

Посилання апелянта на редакцію приміток до додатків 1 і 14 до Постанови № 704 також не впливає на вирішення спору. Примітки відсилають до порядку, встановленого пунктом 4 Постанови № 704, та мають застосовуватися узгоджено з його змістом. У спірний період пункт 4 у частині, яка встановлювала фіксований показник станом на 01 січня 2018 року, не підлягав застосуванню внаслідок судового рішення у справі № 826/6453/18. Тому зміни до приміток, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2020 року № 1038, не відновили дію скасованої редакції пункту 4 і не встановили самостійного розрахункового показника.

Доводи про пункт 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII та заборону застосовувати мінімальну заробітну плату як розрахункову величину не спростовують висновків суду першої інстанції. Оскаржуване рішення зобов`язує провести розрахунок із застосуванням прожиткового мінімуму, визначеного на 1 січня відповідного року, на встановлений тарифний коефіцієнт. Мінімальна заробітна плата не визначена судом як розрахункова величина, а її розмір не покладений в основу присудженого способу перерахунку.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують установлених обставин і не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу в період з 29.01.2020 по 18.07.2022 щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових його видів), а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, є протиправними.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими доказами.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні у матеріалах справи докази та правильно застосував норми матеріального і процесуального права.

За таких обставин підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, передбачені статтею 317 КАС України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючаГнап Д.Д.

СуддіСушко О.О. Яремчук К.О.