Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №120/10839/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/10839/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маслоід О.С.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

06 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів.

Позивач, не погодившись із вказаною ухвалою, подала апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що при постановленні вказаної ухвали суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

07 серпня 2026 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача, в якому останній вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв`язку із чим просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

10 серпня 2026 року до суду надійшли додаткові пояснення у справі від позивача.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, з урахуванням пункту 1 частини першої статті 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.

Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20.01.2025 у справі №120/12150/24 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо не зарахування ОСОБА_1 при визначенні розміру довічного грошового утримання судді у відставці до стажу судді стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у галузі права, необхідного для призначення на посаду судді 2 роки; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати судді у відставці ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у галузі права, необхідний для призначення на посаду судді - 2 роки, та здійснити перерахунок і виплату її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі, визначеному Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, починаючи з 21.05.2024, враховуючи фактично виплачені суми.

Підставами для звернення до суду з цим позовом позивач визначила те, що Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, провівши на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20.01.2025 у справі № 120/12150/24 перерахунок її щомісячного довічного грошового утримання із зарахуванням додаткових двох років суддівського стажу, протиправно повідомило про незмінність розміру виплат та фактично не здійснило виплату належних коштів у повному обсязі, а також не врахувало при розрахунках базовий розмір суддівської винагороди, визначений рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08.04.2025 у справі № 120/1086/25, що призвело до виникнення заборгованості.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що якщо позивач вважає, що прийнятим на виконання вищевказаного судового рішення рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушено її права, свободи чи інтереси, то він повинен звертатися до суду в порядку ст.383 КАС України із заявою про визнання протиправним таких дій, рішень чи бездіяльності (тобто в порядку судового контролю за виконанням судового рішення), а не подавати новий позов.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.

Згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Частинами другою та четвертою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.

Відповідно до статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).

Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону № 1404-VIII дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частин першої та третьої статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із виконанням або невиконанням судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24 підтвердила самостійне процесуальне значення інституту судового контролю за виконанням судових рішень як невід`ємної складової судового захисту та наголосила на його безпосередньому призначенні забезпечити реальне, повне й належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Зазначений інститут спрямований не на повторний розгляд спору по суті та не на повторне встановлення прав і обов`язків його учасників, а на забезпечення практичної реалізації вже здійсненого судом захисту порушеного права та перевірку того, чи виконано суб`єктом владних повноважень покладений на нього судовим рішенням обов`язок у визначений цим рішенням спосіб і обсязі.

Наявність у КАС України спеціальних процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення належного та повного виконання судового рішення, виключає необхідність звернення з новим позовом з метою спонукання відповідача до його виконання. Судове рішення підлягає безпосередньому виконанню без ухвалення додаткового судового рішення, а питання щодо його невиконання чи неналежного виконання підлягають вирішенню в порядку судового контролю, передбаченому КАС України, та/або із застосуванням заходів, визначених законодавством про виконавче провадження.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 05.08.2025 у справі № 620/15158/24, від 25.03.2026 у справі № 320/36568/25 та від 30.04.2026 у справі № 620/13341/25.

Як видно з матеріалів справи, підставою для звернення позивача до суду є неналежне, на його думку, виконання відповідачем судового рішення у справі №120/12150/24.

Отже, спірні правовідносини виникли не внаслідок первинного вирішення питання про право позивача на щомісячне довічне грошове утримання у відповідному розмірі, оскільки таке право та відповідний обов`язок відповідача вже були визначені рішенням суду у справі № 120/12150/24, яке набрало законної сили. Предметом незгоди позивача є спосіб та повнота реалізації цього судового рішення.

Сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.

Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24, якою підтверджено самостійне процесуальне значення інституту судового контролю та його спрямованість на забезпечення виконання вже ухваленого судового рішення.

При цьому встановлений КАС України механізм судового контролю має стадійний характер та передбачає послідовну перевірку виконання судового рішення і застосування відповідних процесуальних заходів у разі його невиконання або неналежного виконання. Така законодавча конструкція свідчить про те, що питання, які виникають безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, мають вирішуватися у межах спеціальної процедури судового контролю, а не шляхом повторного розгляду вже вирішеного спору в позовному провадженні.

Отже, якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1- 382-3, 383 КАС України процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення.

Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої кожна незгода особи зі способом виконання судового рішення могла б бути підставою для порушення нового адміністративного провадження, що фактично нівелювало б спеціальний інститут судового контролю та створювало можливість повторного судового розгляду правовідносин, щодо яких уже ухвалено остаточне судове рішення.

При цьому сама по собі обставина, що неналежне виконання судового рішення проявилося у прийнятті відповідачем нового індивідуального акта, здійсненні нового розрахунку або застосуванні нормативного акта, не є достатньою для висновку про виникнення нового адміністративного спору. Вирішальним є встановлення того, чи виникли внаслідок таких дій нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням. У другому випадку спір стосується виконання судового рішення та підлягає вирішенню в порядку судового контролю.

Визначальним у розмежуванні нового адміністративного спору та спору щодо належного виконання судового рішення є не сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень нового рішення чи вчинення ним нових дій, а їх зміст, мета та безпосередній зв`язок із виконанням судового рішення. Якщо такі рішення чи дії є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку, питання про їх правомірність підлягає вирішенню в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.

Так, спір між тими самими сторонами стосовно права позивача на врахування додаткових двох років стажу у галузі права при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання, а також щодо обов`язку відповідача здійснити відповідний перерахунок і виплату з 21.05.2024, вже був предметом дослідження та отримав належну правову оцінку у рішенні Вінницького окружного адміністративного суду від 20.01.2025 у справі № 120/12150/24.

Вимоги про стягнення заборгованості за минулий період та виплату коштів у належному розмірі на майбутнє не утворюють нового самостійного предмета публічно-правового спору, а є безпосереднім наслідком суб`єктивного сприйняття позивачем стану виконання відповідачем ухваленого рішення суду від 20.01.2025 у справі № 120/12150/24.

Тобто, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що заявлені позовні вимоги, прямо стосуються порядку виконання вже ухваленого судового рішення у справі № 120/12150/24, а правовідносини щодо належного виконання зазначеного рішення залишаються триваючими та не трансформуються в новий самостійний спір, який міг би бути предметом окремого судового провадження.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції констатує, що заявлені позивачем позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, а тому позивач має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 383, 383 КАС України подати до суду першої інстанції заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та/або заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивачки, підтверджених таким рішенням суду, у зв`язку з чим суд першої інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 15.09.2026 у справі № 580/490/26.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно із статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

ГоловуючийШидловський В.Б.

СуддіКапустинський М.М. Сапальова Т.В.