Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №120/8892/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/8892/25

Головуюча у 1-й інстанції: Жданкіна Наталія Володимирівна

Суддя-доповідач: Гнап Д.Д.

06 жовтня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Яремчукa К.О. Сушка О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії.

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Позивач просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання довідки про вартість речового майна, яке належало йому до видачі за період з 22.02.2022 по 23.04.2025, зобов`язати надати таку довідку виходячи із закупівельної вартості речового майна станом на 01.01.2025, визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно та зобов`язати відповідача здійснити її нарахування і виплату.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.06.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що пункт 17 розділу ІІІ та пункт 29 розділу V Інструкції №232 не передбачають видачі при звільненні військовослужбовцям, призваним під час мобілізації, речового майна, яке не було отримане під час проходження служби, а тому у таких військовослужбовців відсутнє й право на грошову компенсацію вартості цього майна.

ІІ. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, оскільки ототожнив заборону видачі неотриманого речового майна в натурі при звільненні з відсутністю права на грошову компенсацію його вартості.

На обґрунтування скарги позивач посилається на статтю 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядок №178, пункт 242 Положення №1153/2008 та зазначає, що право на грошову компенсацію встановлене законом і не може бути звужене положеннями підзаконного нормативно-правового акта.

Відзив на апеляційну скаргу у наданих матеріалах відсутній.

ІІІ. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 22.02.2022 був мобілізований до Збройних Сил України.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №113 від 23.04.2025 позивача звільнено з військової служби за станом здоров`я у зв`язку з наявністю інвалідності.

30.04.2025 позивача виключено зі списків особового складу військової частини.

Після звільнення позивач звернувся до відповідача із заявою про надання довідки про вартість речового майна, яке належало йому до видачі, та виплату грошової компенсації.

Листом від 06.06.2025 №1833 відповідач повідомив про відсутність підстав для задоволення звернення, пославшись, зокрема, на пункт 17 розділу ІІІ та пункт 29 розділу V Інструкції №232.

IV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 1-2 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) у зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом другим пункту 1 статті 9-1 Закону №2011-XII передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в строки, що визначаються відповідними уповноваженими органами, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї норми постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

За пунктами 2, 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема у разі звільнення з військової служби.

Згідно з пунктами 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується за місцем військової служби за заявою військовослужбовця на підставі наказу командира військової частини, а її розмір визначається на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі. Така довідка видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості відповідного майна станом на 1 січня поточного року. Наведене нормативне регулювання встановлено і судом першої інстанції.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена, зокрема, речовим забезпеченням.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього.

Водночас пунктом 29 розділу V Інструкції №232 передбачено, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.

Суд першої інстанції витлумачив останнє положення як таке, що виключає також право на грошову компенсацію.

Колегія суддів з таким висновком не погоджується.

Положення пункту 29 розділу V Інструкції №232 регулює питання видачі речового майна в натурі та не містить припису про припинення права військовослужбовця на грошову компенсацію вартості майна, право на отримання якого виникло відповідно до норм забезпечення.

У постанові від 24.06.2025 у справі №560/4729/24 Верховний Суд дійшов висновку, що пункт 29 розділу V Інструкції №232 не обмежує право військовослужбовця на грошову компенсацію за неотримане речове майно та не може бути підставою для відмови в її виплаті.

Зазначений правовий підхід підтверджено Верховним Судом у постанові від 18.06.2026 у справі №560/17635/24. Верховний Суд наголосив, що право на виплату компенсації виникає з моменту, коли настав строк отримання конкретного предмета речового майна відповідно до норм забезпечення, однак такий предмет фактично не був виданий. Ключовими для правильного вирішення спору є обставини щодо виникнення права на конкретні предмети речового майна та їх фактичного отримання.

Отже, належність позивача до військовослужбовців, призваних під час мобілізації, не є самостійною підставою для відмови у виплаті грошової компенсації.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції пункту 29 розділу V Інструкції №232 є обґрунтованими.

Разом з тим право на компенсацію не виникає абстрактно за весь час проходження військової служби. Компенсації підлягає вартість лише тих предметів речового майна, право на отримання яких виникло у військовослужбовця відповідно до норм забезпечення та які фактично не були йому видані.

У цій справі відповідач не проводив відповідного розрахунку саме через помилковий висновок про відсутність у позивача права на компенсацію взагалі. Суд першої інстанції з тієї самої причини не встановлював перелік речового майна, право на отримання якого виникло у позивача та залишилося нереалізованим.

Заявлені позивачем вимоги стосуються реалізації передбаченого Порядком №178 механізму отримання грошової компенсації за речове майно, яке належало до видачі, але не було отримане під час проходження військової служби.

При цьому виплата такої компенсації передбачає попереднє встановлення речовою службою військової частини конкретних предметів речового майна, право на отримання яких виникло у військовослужбовця відповідно до норм забезпечення, перевірку факту їх видачі та оформлення довідки про вартість майна, що належить до видачі. Саме на підставі цієї довідки визначається розмір грошової компенсації.

У цій справі відповідач зазначених дій не вчинив, оскільки листом від 06.06.2025 №1833 фактично відмовив позивачу в реалізації відповідного механізму, виходячи з помилкового висновку про те, що проходження військової служби за призовом під час мобілізації саме по собі виключає право на грошову компенсацію.

Такий підхід не відповідає статті 9-1 Закону №2011-XII, Порядку №178 та правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування пункту 29 розділу V Інструкції №232.

Водночас на час вирішення спору не встановлено, на які саме предмети речового майна у позивача виникло право відповідно до норм забезпечення, які з них були фактично отримані та які залишилися неотриманими.

Верховний Суд у постанові від 18.06.2026 у справі №560/17635/24 зазначив, що для правильного вирішення питання про грошову компенсацію необхідно встановити, чи набув військовослужбовець право на конкретні предмети речового майна та чи було таке право реалізоване шляхом їх фактичної видачі.

Отже, встановлена судом протиправність підстав, з яких відповідач відмовив позивачу, не є достатньою для безумовного покладення на військову частину обов`язку нарахувати та виплатити грошову компенсацію до визначення конкретного переліку належного до видачі та фактично неотриманого речового майна і його вартості.

Визначення такого переліку, перевірка відомостей про фактичну видачу речового майна та оформлення довідки про його вартість належать до повноважень речової служби військової частини та здійснюються на підставі документів речового обліку.

За таких обставин належним способом захисту порушеного права є зобов`язання військової частини НОМЕР_1 визначити відповідно до норм речового забезпечення та документів речового обліку предмети речового майна, право на отримання яких виникло у ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 22.02.2022 по 23.04.2025 та які фактично не були ним отримані, і надати довідку про вартість такого майна.

Відповідно до пункту 5 Порядку №178 вартість речового майна визначається виходячи із закупівельної вартості станом на 1 січня поточного року. Оскільки право на проведення остаточного розрахунку у зв`язку зі звільненням позивача підлягало реалізації у 2025 році, закупівельна вартість речового майна для оформлення довідки підлягає визначенню станом на 01.01.2025.

Після оформлення відповідної довідки військова частина НОМЕР_1 повинна вирішити питання щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за встановлене неотримане речове майно відповідно до Порядку №178 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій постанові.

Натомість вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації та про безпосереднє зобов`язання нарахувати і виплатити таку компенсацію є передчасними, оскільки на момент вирішення спору не визначено предмети речового майна, право на отримання яких виникло у позивача та які фактично не були ним отримані, і не оформлено передбачену пунктом 5 Порядку №178 довідку про їх вартість.

Таким чином, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, дійшовши висновку про відсутність у позивача самого права на застосування передбаченого законодавством механізму компенсації за неотримане речове майно. Водночас підстав для безумовного зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію до встановлення зазначених обставин немає.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції — скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю та ухвалити нове судове рішення.

За частиною першою статті 317 КАС України підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції неправильно витлумачив пункт 29 розділу V Інструкції №232 та не застосував у належному взаємозв`язку положення статті 9-1 Закону №2011-XII і Порядку №178, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача права на реалізацію передбаченого законодавством механізму отримання грошової компенсації за неотримане речове майно.

Водночас вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації та про безпосереднє зобов`язання здійснити її нарахування і виплату є передчасними, оскільки відповідачем не визначено перелік речового майна, право на отримання якого виникло у позивача та яке фактично не було отримане, і не оформлено передбачену пунктом 5 Порядку №178 довідку про його вартість.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.06.2026 — скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Позивач звільнений від сплати судового збору. Доказів понесення сторонами інших судових витрат, які підлягали б розподілу за результатами апеляційного перегляду, матеріали справи не містять. Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 червня 2026 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належало йому до видачі та не було отримане за період проходження військової служби з 22 лютого 2022 року по 23 квітня 2025 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 визначити відповідно до норм речового забезпечення та документів речового обліку предмети речового майна, право на отримання яких виникло у ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 22 лютого 2022 року по 23 квітня 2025 року та які фактично не були ним отримані, і надати ОСОБА_1 довідку про вартість такого речового майна відповідно до пункту 5 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178, виходячи із закупівельної вартості станом на 1 січня 2025 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 після визначення належного до видачі та фактично неотриманого речового майна і оформлення відповідної довідки розглянути питання щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій постанові.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючаГнап Д.Д.

СуддіЯремчук К.О. Сушко О.О.