Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №240/20447/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/20447/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Липа Володимир Анатолійович

Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.

06 жовтня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Сушка О.О. Яремчукa К.О. ,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

I. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо припинення з 16 квітня 2025 року нарахування та виплати пільги на оплату житлово-комунальних послуг, передбаченої пунктом 11 частини першої статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та зобов`язати відповідача відновити її нарахування і виплату з цієї дати незалежно від розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, у межах установлених соціальних нормативів.

Позов обґрунтовано тим, що позивачка має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеної до категорії 1, та раніше отримувала відповідну пільгу. Припинення її надання з мотивів перевищення доходу сім`ї позивачка вважає таким, що суперечить спеціальному закону, який не передбачає цієї умови для реалізації її права.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії відповідача щодо припинення з 1 травня 2025 року нарахування та виплати позивачці пільг на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до пункту 11 статті 20 зазначеного Закону.

Зобов`язано відповідача поновити їх нарахування та виплату з 1 травня 2025 року без урахування розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд виходив із пріоритету спеціального закону, який установлює право позивачки на пільгу та не ставить його реалізацію в залежність від доходу сім`ї. Відмову в задоволенні вимог за період з 16 до 30 квітня 2025 року включно мотивовано тим, що фактичне припинення надання пільги відбулося з 1 травня 2025 року.

II. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Не погодившись із рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апелянт посилається на пункт 7 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанову Кабінету Міністрів України від 4 червня 2015 року №389 зі змінами, внесеними постановою від 31 грудня 2024 року №1553.

Стверджує, що у 2025 році надання пільги залежить від неперевищення доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. За наведеним у скарзі розрахунком середньомісячний сукупний дохід на одного члена сім`ї позивачки за період з 1 жовтня 2024 року до 31 березня 2025 року становить 10724,16 грн, що перевищує граничний показник 4240 грн.

Відповідач також наголошує, що постанова №389 є чинною й обов`язковою для виконання, а позивачка не заявила позовних вимог до Кабінету Міністрів України про визнання її протиправною та нечинною. На думку апелянта, законодавець уповноважив Уряд визначити умови надання пільг, а встановлення доходного критерію є зміною механізму їх надання, зумовленою необхідністю збалансування бюджету та пріоритетного фінансування оборони під час воєнного стану.

На підтвердження доводів скаржник посилається на рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, від 25 січня 2012 року №3-рп/2012, від 2 березня 1999 року №2-рп/99, постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі №440/14216/23 та постанову Верховного Суду від 18 червня 2025 року у справі №600/7719/23-а. Наводить також загальні доводи про порушення статей 90, 242 КАС України.

Позивачка правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

III. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи першої категорії, підтверджений відповідним посвідченням. Цю обставину, а також попереднє отримання позивачкою 50-відсоткової знижки на оплату житлово-комунальних послуг відповідач не заперечує.

З 1 травня 2025 року відповідач припинив нарахування та виплату пільги у зв`язку з перевищенням середньомісячним доходом сім`ї позивачки в розрахунку на одну особу величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Після звернення позивачки щодо відновлення пільги відповідач листом від 7 серпня 2025 року повідомив, що відповідно до постанови №389 у редакції постанови №1553 після закінчення опалювального сезону 2024/25 року пільги особам першої категорії надаються з урахуванням доходу сім`ї. Оскільки цей дохід перевищує 4240 грн, пільги з 1 травня 2025 року не нараховано.

Саме припинення пільги та відмова відновити її надання стали підставою для звернення позивачки до суду.

IV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Перевіривши рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги відповідно до статті 308 КАС України, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні гарантії такого захисту встановлено Законом України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі — Закон №796-XII).

Пункт 11 частини першої статті 20 Закону №796-XII передбачає для осіб, віднесених до категорії 1, 50-процентну знижку плати за користування житлом, комунальними послугами та телефоном у межах установлених законом норм. У частині спірної пільги ця норма не містить умови щодо неперевищення середньомісячним сукупним доходом сім`ї величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Статтею 71 Закону №796-XII встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2022 року №1041 передбачено здійснення Пенсійним фондом України з 1 грудня 2022 року призначення житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг. Механізм надання пільг у грошовій формі визначає Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року №373. Пільги розраховуються з урахуванням передбаченої законом знижки, установлених цін і тарифів та державних соціальних нормативів.

Водночас пункт 7 Прикінцевих положень Закону України від 19 листопада 2024 року №4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установив для надання у 2025 році, зокрема, пільг за пунктом 11 частини першої статті 20 Закону №796-XII умову щодо неперевищення середньомісячним сукупним доходом сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

На виконання цього положення постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2024 року №1553 постанову від 4 червня 2015 року №389 доповнено пунктом 1-1, який передбачає застосування зазначеної умови до осіб, які отримували пільги до 31 грудня 2024 року включно, після закінчення опалювального сезону 2024/25 року.

Колегія суддів ураховує, що таке регулювання фактично встановлює додаткову умову реалізації гарантованого спеціальним законом права. Для позивачки застосування цієї умови спричинило повне припинення надання пільги. Тому наведений апелянтом опис змін як перегляду механізму надання пільг не усуває їхнього впливу на обсяг права позивачки.

За юридичною позицією Конституційного Суду України, викладеною в рішенні від 28 серпня 2020 року №10-р/2020, закон про Державний бюджет України не може змінювати обсяг прав, пільг, компенсацій та гарантій, передбачених іншими законами, чи встановлювати додаткове регулювання відносин, які є предметом спеціального закону.

У рішенні від 17 липня 2018 року №6-р/2018 Конституційний Суд України наголосив на особливому характері обов`язків держави перед особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Рівень їхнього соціального захисту не повинен залежати від майнового стану сімей; зміна набутих гарантій потребує збереження можливості реалізації прав або забезпечення рівноцінних чи більш сприятливих умов захисту. Зазначений підхід ураховано також судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 25 червня 2024 року у справі №300/3435/21.

Отже, запровадження через закон про Державний бюджет України та постанову Уряду доходного критерію, який призводить до припинення передбаченої Законом №796-XII пільги, не може розглядатися виключно як організаційне врегулювання процедури її виплати. Відповідних змін до пункту 11 частини першої статті 20 Закону №796-XII не внесено, а рівноцінної заміни припиненої пільги в спірних правовідносинах не встановлено.

За статтею 7 КАС України суд застосовує Конституцію та закони України, а інші правові акти за умови їх прийняття на підставі та відповідно до закону. Колізія у визначенні умов надання спірної пільги підлягає вирішенню з урахуванням предмета законодавчого регулювання та спеціальних гарантій Закону №796-XII. Тому суд першої інстанції обґрунтовано застосував пункт 11 частини першої статті 20 цього Закону.

Довід про чинність постанови №389 та відсутність позову до Кабінету Міністрів України не спростовує цього висновку. Предметом цієї справи є захист індивідуального права позивачки від дій органу Пенсійного фонду України. Перевірка того, чи може положення нормативного акта бути застосоване до конкретних правовідносин, належить до обов`язків суду при вирішенні такого спору та не потребує попереднього визнання всього акта нечинним в окремій справі.

При цьому колегія суддів не виходить із того, що сам лише перелік осіб у пункті 2 Порядку №389 усуває дію його змін у 2025 році. Апелянт обґрунтовано звертає увагу на доповнення постанови пунктом 1-1, який прямо згадує осіб першої категорії. Визначальним для вирішення спору є допустимість установлення такої додаткової умови через бюджетне та підзаконне регулювання за незмінності відповідної гарантії спеціального закону.

Наведений апелянтом показник доходу 10724,16 грн та посилання на його автоматичне визначення інформаційною системою не підтверджують правомірності припинення пільги. Навіть за умови правильності такого розрахунку перевищення показника 4240 грн не є достатньою підставою для припинення права, гарантованого позивачці пунктом 11 частини першої статті 20 Закону №796-XII. Тому спір не потребує заміни наведеного відповідачем розрахунку іншим розрахунком доходу сім`ї.

Посилання на рішення Конституційного Суду України №20-рп/2011, №3-рп/2012 та №2-рп/99 щодо повноважень Кабінету Міністрів України у сфері соціальної політики не доводять можливості Уряду встановлювати будь-які обмеження спеціальних гарантій. Повноваження визначати порядок реалізації соціальних прав здійснюються відповідно до Конституції та законів України й мають оцінюватися з урахуванням конкретного виду забезпечення та правового статусу його отримувача.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі №440/14216/23 стосується щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України. У тій справі законодавець Законом №2983-IX безпосередньо змінив спеціальний Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визначивши інший порядок надання виплати. Велика Палата застосувала чинну редакцію спеціального закону. Аналогічне регулювання разової допомоги за 2023 рік було предметом постанови Верховного Суду від 18.06.2025 у справі №600/7719/23-а.

У цій справі йдеться про припинення іншої пільги особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, без зміни відповідної норми спеціального Закону №796-XII. Відмінності у правовому регулюванні та природі виплат не дають підстав переносити висновки наведених постанов на спірні правовідносини як обґрунтування правомірності дій відповідача.

Доводи щодо необхідності фінансування оборони, збалансування бюджету та можливості обмеження соціальних прав під час воєнного стану також не спростовують висновку суду. Колегія суддів ураховує конституційну значущість захисту суверенітету та територіальної цілісності України. Водночас посилання на статті 17, 46 та 64 Конституції України саме по собі не замінює належного правового врегулювання обмеження конкретної гарантії та не усуває спеціального обов`язку держави за статтею 16 Конституції України.

Можливість установлення окремих обмежень в умовах воєнного стану не означає автоматичного припинення будь-якого права, передбаченого спеціальним законом. Застосоване до позивачки обмеження повинно відповідати Конституції України та належному способу зміни законодавчого регулювання. Загальні міркування про фінансовий тягар не доводять додержання цих вимог щодо спірної пільги.

За частиною другою статті 77 КАС України обов`язок довести правомірність дій суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача. Апеляційна скарга не містить інших обставин припинення пільги, крім застосування доходного критерію, правомірність якого щодо позивачки наведеними доводами не підтверджена.

Посилання на статті 90 та 242 КАС України не супроводжуються обґрунтуванням порушень оцінки доказів, які вплинули на вирішення спору.

Статус позивачки, попереднє отримання пільги, дата її припинення та зазначена відповідачем причина припинення встановлені судом і відповідачем не спростовані. Незгода з правовою оцінкою цих обставин сама по собі не свідчить про неповноту їх з`ясування.

Скаржник також наводить положення статей 123, 240 та 319 КАС України, однак не зазначає конкретних обставин пропуску позивачкою строку звернення до суду та не обґрунтовує, з якої дати і за якими вимогами такий строк мав бути обчислений. Саме цитування процесуальних норм не є підставою для залишення позову без розгляду або закриття провадження.

Поновлення нарахування та виплати пільг із 1 травня 2025 року відповідає даті фактичного порушення права позивачки та є належним способом його захисту. Відновлення пільги без урахування доходу сім`ї не змінює встановлених законом розміру знижки та соціальних нормативів її надання.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими доказами.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні у матеріалах справи докази та правильно застосував норми матеріального і процесуального права.

За таких обставин підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, передбачені статтею 317 КАС України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючаГнап Д.Д.

СуддіСушко О.О. Яремчук К.О.