Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №240/14454/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/14454/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк М.М.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

06 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Решкатюк Л.O.,

представника позивача: Обєщенка С.М.

представника відповідача: Товянської І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства "Романівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради до Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області про визнання протиправним та скасування висновку,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2026 року Дочірнє підприємство "Романівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати висновок Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області про результати моніторингу процедури закупівлі UA-2026-02-20-009701-a від 26.03.2026 року.

В обґрунтування позову зазначає, що під час проведення закупівлі позивачем не було допущено порушень законодавства, оскільки ДП «Романівський лісгосп АПК» ЖОКАП «Житомироблагроліс» не підпадає під дію статті 2 Закону України “Про публічні закупівлі” та не має ознак замовника; підприємство здійснює господарську діяльність на промисловій або комерційній основі, зокрема, діє з метою отримання прибутку, функціонує в умовах ринкової конкуренції та самостійно несе підприємницькі ризики, а тому не може бути визнане замовником у розумінні Закону №922-VIII, навіть за наявності переважної державної (комунальної) участі в управлінні або статутному капіталі; оскільки Дочірнє підприємство «Романівський лісгосп АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради не має ознак замовника, воно не має обов`язку здійснювати закупівлю товарів/робіт/послуг відповідно до ЗУ «Про публічні закупівлі» з використанням системи Прозорро та виконувати вимоги ЗУ «Про публічні закупівлі» чи вимоги Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16 липня 2026 року позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити її.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення вимог апеляційної скарги - заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між Дочірнім підприємством "Романівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради (Покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Доменант" (Постачальник) укладено договір поставки нафтопродуктів № 23 від 23.01.2026, орієнтовна сума якого складає 9000000,00 грн.

20.02.2026 Дочірнє підприємство "Романівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради опублікувало в електронній системі закупівель звіт UA-2026-02-20-009701-a про вказаний договір про закупівлю, укладений без використання електронної системи закупівель.

Відповідачем проведено моніторинг процедури закупівлі UA-2026-02-20-009701-a та 26.03.2026 затверджено висновок про результати моніторингу процедури закупівлі (далі - Висновок № UA-2026-02-20-009701-a).

Як вбачається з Висновку №UA-2026-02-20-009701-a від 26.03.2026 року за результатами аналізу питання:

- дотримання Замовником законодавства у сфері публічних закупівель щодо наявності підстав для проведення закупівлі та укладення договору про закупівлю без застосування процедур закупівель встановлено порушення вимог пунктів 5, 10 Особливостей № 1178;

- дотримання Замовником законодавства у сфері публічних закупівель щодо своєчасності надання інформації та документів у випадках, передбачених законодавством, встановлено порушення вимог частини п`ятої статті 8 Закону № 922.

Згідно спірного висновку, з огляду на встановлені порушення законодавства у сфері публічних закупівель, керуючись статтями 5 та 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» № 2939-XII від 26.01.1993, статтею 8 Закону, Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області зобов`язало Замовника здійснити заходи щодо усунення виявлених порушень шляхом розірвання договору від 23.01.2026 № 23 та в подальшому здійснювати такі закупівлі з дотриманням вимог Закону № 922 та Особливостей № 1178.

Не погодившись із вказаним висновком позивач оскаржив його до суду.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначає Закон України «Про публічні закупівлі» від 25 грудня 2015 року №922-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №922-VIII ), метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Визначальним питанням для вирішення цієї справи є належність позивача до категорії замовників.

Згідно пункту 11 частини 1 статті 1 Закону України №922-VIII замовники суб`єкти, визначені згідно із статтею 2 цього Закону , які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 2 Закону України №922-VIII до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону належать, зокрема, юридичні особи, які є підприємствами, установами, організаціями (крім тих, які визначені у пунктах 1 і 2 цієї частини) та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак:

юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів;

органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи;

у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що обов`язковою передумовою визначення юридичної особи як замовника є те, що відповідна юридична особа повинна забезпечувати потреби держави або територіальної громади, водночас така діяльність не має здійснюватися на промисловій чи комерційній основі. Саме ця умова є визначальною та має самостійне правове значення, оскільки відображає функціональне призначення суб`єкта та характер його діяльності.

Лише за умови непромислового чи некомерційного характеру діяльності юридичної особи набуття нею статусу замовника закон пов`язує з наявністю однієї з додаткових ознак: отриманням бюджетних коштів, вирішальним впливом органів державної влади чи місцевого самоврядування на управління або переважною державною чи комунальною часткою у статутному капіталі.

Водночас такі додаткові ознаки не мають самостійного значення, а лише конкретизують організаційний чи фінансовий зв`язок суб`єкта з державою або територіальною громадою і не замінюють вимоги щодо непромислового чи некомерційного характеру діяльності.

Отже, якщо підприємство здійснює господарську діяльність на промисловій або комерційній основі, зокрема, діє з метою отримання прибутку, функціонує в умовах ринкової конкуренції та самостійно несе підприємницькі ризики, воно не може бути визнане замовником у розумінні Закону України №922-VIII , навіть за наявності переважної державної (комунальної) участі в управлінні або статутному капіталі.

Такий підхід щодо застосування пункту 3 частини 1 статті 2 Закону України №922-VIII викладений у постанові Верховного Суду від 29 січня 2026 року у справі 480/13690/23.

Надаючи правову оцінку твердженню сторін про здійснення/не здійснення позивачем діяльності на промисловій або комерційній основі, то колегія суддів зауважує на таке.

Згідно пункту 2.1 статуту позивача останній створений з метою діяльності на промисловій основі у сфері розвитку та організації лісового господарства, охорони і захисту лісів, одержання прибутку від господарської діяльності.

Пунктом 2.2 статуту закріплено, що для досягнення поставленої мети підприємство організовує свою діяльність самостійно або у співпраці з іншими підприємствами та спеціалістами.

Стверджуючи про здійснення діяльності на промисловій основі позивач наголошує, що:

метою діяльності є отримання прибутку;

здійснення діяльності на комерційній основі, оскільки ціни на його продукцію не регулюються державою або органом місцевого самоврядування;

не фінансується за рахунок бюджетних коштів;

не здійснює діяльності, спрямованої на задоволення публічних потреб громади.

Позивач не є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів, що підтверджується довідкою Казначейства.

Посилання Відповідача на п.4.4 Статуту відповідно до якого до джерел формування майна Підприємства, зокрема відносяться капітальні вкладення і дотації з бюджету є безпідставним, оскільки в Статуті наведено можливі варіанти формування майна.

Так, в Статуті зазначено як джерело формування і безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян, але це не робить Підприємство благодійним фондом і не означає, що підприємство існує за рахунок благодійних внесків.

Основними напрямками діяльності Підприємства, відповідно до КВЕД є: Лісівництво та інша діяльність у лісовому господарстві; Лісозаготівля; Вирощування інших багаторічних культур; Лісопильне та стругальне виробництво; Ведення діяльності, пов`язане з побічним користування лісом; Виготовлення, переробка та реалізація сировини, лісоматеріалів, інших матеріалів; Організація оптової, роздрібної торгівлі лісопродукцією, продукцією переробки, продукцією виробничо-технічного призначення.

Отже твердження відповідача, що першочерговою та основною метою діяльності Підприємства є некомерційна діяльність, а саме організація та розвиток лісового господарства, охорона, захист і відтворення лісів не відповідає дійсності.

Згідно частини 8 статті 63 Господарського кодексу України, який був чинний на момент затвердження статуту позивача, у випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу визнається дочірнім.

Статтею 126 Господарського кодексу України, підприємство закріплено, що асоційовані підприємства (господарські організації) це група суб`єктів господарювання юридичних осіб, пов`язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному капіталі та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.

З огляду на викладене, приписами пункту 3 частини 1 статті 2 Закону України №922-VIII виначено, що до категорії замовників належать не тільки юридичні особи, які є підприємствами, установами, організаціями, а ще і їх об`єднання.

ДП «Романівський лісгосп АПК» ЖОКАП «Житомироблагроліс» не має ознак замовника з огляду на наступне:

- Підприємство відповідає визначенню комерційного підприємства (комерційне підприємство — це юридична особа, яка займається діяльністю, спрямованою на отримання прибутку від продажу товарів, надання послуг або виконання робіт), оскільки, створено з метою одержання прибутку від господарської діяльності, про що вказано в п.2.1. Статуту Підприємства;

- Підприємство здійснює свою діяльність на комерційній основі, оскільки держава/орган місцевого самоврядування не регулює ціни на продукцію (лісопродукцію), що постачається ДП «Романіський лісгосп АПК»;

- ціни на продукцію формуються виходячи з попиту/пропозиції на ринку, продаж продукції відбувається у конкурентний спосіб шляхом продажу на товарних біржах та інших майданчиках. Тобто, Підприємство здійснює свою діяльність на конкурентному ринку, де формування ціни на продукцію формується попитом, держава/орган місцевого самоврядування не встановлює цін на продукцію підприємства і воно самостійно несе усі ризики щодо своєї діяльності;

- Підприємство не фінансується за рахунок коштів державного чи місцевого бюджету (підтверджується Довідкою Казначейства, яка надана в матеріали справи). Підприємство діє за принципами повного господарського розрахунку, самоокупності та самофінансування, про що вказано в п. 3.3. Статуту.

Посилання відповідача на положення Лісового кодексу України , Порядку спеціального використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 року № 761 та Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» суд до уваги не приймає, оскільки такі містять загальні вимоги до використання лісів, а не визначають конкретні вимоги щодо діяльності позивача.

Преамбулою Закону України №922-VIII закріплено, що він визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад.

Відповідно до п.6 «Правил біржової торгівлі на Товарній біржі «Всеукраїнська лісова біржа» встановлено порядок формування біржових цін та їх оприлюднення:

- Ціни на купівлю-продаж товарів, що виставляються на Біржі, формуються на підставі попиту і пропозиції, шляхом прилюдної і гласної торгівлі в торгово операційному залі Біржі.

- На Біржі використовуються такі поняття цін: ціна продавця (пропозиції), ціна покупця (попиту), ціна біржової угоди.

Правова природа біржової торгівлі виключає будь-яке адміністративне призначення цін. Оскільки правочин укладається добровільно, на основі конкурентного відбору найкращої цінової пропозиції суб`єктами ринку, така діяльність підпадає під визначення ринкової комерції. Продавець і покупець діють як самостійні комерційні контрагенти, що несуть власні підприємницькі ризики.

Вищевикладене спростовує доводи Відповідача, що відсутність вільного ціноутворення та класичних конкурентних умов.

Відповідачем залишено поза увагою пункт 5.1.1 Статуту відповідно до якого визначено, що Підприємство самостійно встановлює ціни на лісопродукцію згідно з діючим порядком формування ціни, виходячи із планово розрахункових витрат Підприємства, але на рівні попиту та умов, що склалися на ринку.

Відповідач зазначає, що Позивач не несе самостійного фінансово-майнового ризику своєї діяльності. Проте це спростовується положеннями Статуту підприємства, а саме:

П. 3.3. Статуту: Підприємство діє за принципами повного госпрозрахунку, самофінансування, самоокупності.

П. 3.4. Підприємство забезпечує фінансування витрат з організації своєї діяльності, соціального розвитку і матеріального стимулювання працівників, забезпечує безпеку виробництва, дотримання санітарно гігієнічних норм і вимог щодо захисту здоров`я його працівників.

П. 3.7. Підприємство несе відповідальність за свої зобов`язання в межах належного йому майна згідно з чинним законодавством України. Підприємство не несе відповідальності за зобов`язання Засновника.

Відповідно до п.7.1 Статуту Підприємства основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності Підприємства є прибуток (дохід).

Чистим прибутком Підприємства, який залишається після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат, витрат на оплату праці, оплати відсотків по кредитах банків, відрахувань на утримання Засновника, податків та інших платежів до бюджетів всіх рівнів, розпоряджається Підприємство.

Джерелом формування фінансових ресурсів Підприємства відповідно до п. 7.4 Статуту є прибуток (дохід), амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, безоплатні або благодійні внески членів трудового колективу, підприємств, організацій, громадян та інші надходження, включаючи кредити. централізовані капітальні вкладення та

Однак, наведеними відповідачем доводами не підтверджено, що здійснена позивачем закупівля має на меті забезпечення якихось потреб держави, територіальних громад або об`єднаних територіальних громад. Наведене, виключає підстави для врахування покликань відповідача на позицію Шостого апеляційного адміністративного суду, висловлену у постанові від 11 липня 2025 року у справі №320/41593/23.

Таким чином, сукупність наведених обставин свідчить, що Підприємство здійснює свою діяльність на комерційній основі, з орієнтацією на одержання прибутку, за умов економічного ризику та в конкурентному середовищі, а тому вбачається комерційний характер діяльності позивача, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31 березня 2021 року у справі №260/1666/19 та у постанові Верховного Суду від 29 січня 2026 року у справі 480/13690/23.

З урахуванням зазначеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

ГоловуючийШидловський В.Б.

СуддіКапустинський М.М. Сапальова Т.В.