Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №320/20310/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/20310/23 суддя першої інстанції: Дудін С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Безименної Н.В., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі № 320/20310/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулась з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі – апелянт, відповідач, ГУ ПФУ у Київській області), у якій просила суд:

- визнати протиправною відмову ГУ ПФУ у Київській області у зарахуванні до її страхового стажу періодів роботи з 01.01.2004 по 28.12.2006 та з 03.01.2007 по 01.06.2015;

- визнати протиправним врахування ГУ ПФУ у Київській області при розрахунку пенсії її заробітку за періоди з 01.07.2000 по 30.04.2001 та з 01.12.2003 по 31.12.2003;

- зобов`язати ГУ ПФУ у Київській області зарахувати до її страхового стажу періоди роботи з 01.01.2004 по 28.12.2006 та з 03.01.2007 по 01.06.2015 згідно із записами трудової книжки з дня звернення з претензією до пенсійного органу, а саме з 01.05.2023;

- зобов`язати ГУ ПФУ у Київській області перерахувати її пенсію, виключивши заробіток за періоди з 01.07.2000 по 30.04.2001 та з 01.12.2003 по 31.12.2003, з дати призначення пенсії, а саме з 20.01.2001.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ у Київській області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.01.2004 по 28.12.2006 та з 03.01.2007 по 01.06.2015; відповідача зобов`язано зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.01.2004 по 28.12.2006 та з 03.01.2007 по 01.06.2015 згідно із записами трудової книжки з дня звернення з претензією до пенсійного органу, а саме з 01.05.2023. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Підставою для часткового задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що обов`язок своєчасної сплати страхових внесків покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівника права на зарахування до страхового стажу періодів роботи, які підтверджуються записами трудової книжки.

Відмовляючи у задоволенні інших позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що врахування відповідачем заробітку позивача за періоди з 01.07.2000 по 30.04.2001 та з 01.12.2003 по 31.12.2003 під час перерахунку пенсії у 2009 році здійснено відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ГУ ПФУ у Київській області звернулося з апеляційною скаргою, у якій вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає про те, що за даними, які містяться в реєстрі застрахованих осіб, інформація про сплату страхових внесків за періоди з 01.01.2004 по 28.12.2006 та з 03.01.2007 по 01.06.2015 відсутня, а тому, з огляду на приписи статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», підстави для зарахування цих періодів до страхового стажу позивача відсутні.

Крім того, апелянт звернув увагу на те, що пенсію позивачу обчислено відповідно до чинного законодавства на підставі документів, наявних у пенсійній справі, а також послався на приписи частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо визначення розміру пенсії за період страхового стажу, набутого до та після набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.01.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу з Київського окружного адміністративного суду.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2026 апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Київській області призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області та з 20.01.2001 отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

За заявою позивача від 14.05.2009 пенсійним органом проведено перерахунок пенсії відповідно до статті 40 та частини четвертої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із заробітної плати за періоди з 01.01.1993 по 31.12.1997, з 01.07.2000 по 30.04.2001 та з 01.12.2003 по 31.12.2003.

Розмір пенсії обчислено з урахуванням страхового стажу 31 рік 03 місяці 29 днів, при цьому стаж враховано по 31.12.2003. Індивідуальний коефіцієнт страхового стажу становить 0,31250, індивідуальний коефіцієнт заробітної плати – 3,45090, розмір пенсії з надбавками з 01.03.2023 – 8572,80 грн.

Відповідно до записів трудової книжки від 25.07.1970 позивач з 01.12.2003 по 28.12.2006 працювала на посаді директора приватного підприємства «Купава», а з 03.01.2007 по 01.06.2015 – на посаді директора приватного підприємства «Альфа і Санія».

Позивач звернулася до відповідача із заявою (претензією) щодо перерахунку пенсії з урахуванням зазначених періодів роботи, за результатами розгляду якої ГУ ПФУ у Київській області листом від 02.06.2023 № 1000-0202-8/84025 повідомило про відсутність підстав для їх зарахування до страхового стажу.

Підставою для такої відмови відповідач визначив відсутність у реєстрі застрахованих осіб інформації про сплату страхових внесків за періоди з 01.01.2004 по 28.12.2006 та з 03.01.2007 по 01.06.2015. Інших підстав, зокрема сумнівів у достовірності записів трудової книжки, зазначений лист не містить.

Не погоджуючись з відмовою пенсійного органу, позивач звернулася до суду і, за результатами розгляду справи, позов було задоволено частково.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною першою статті 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості, а відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV), який набрав чинності з 01.01.2004.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Абзацом першим частини другої статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Отже, спірні періоди роботи позивача, які припадають на час після 01.01.2004, за загальним правилом підлягають зарахуванню до страхового стажу за даними системи персоніфікованого обліку, а умовою їх зарахування є сплата страхових внесків.

Разом з тим, обов`язок щодо сплати страхових внесків законодавство покладає не на застраховану особу, а на страхувальника. Так, у період з 01.01.2004 до 01.01.2011 нарахування і сплата страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснювалися страхувальниками відповідно до статті 20 Закону № 1058-IV, за змістом якої страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Цією ж статтею встановлено, що у разі несвоєчасної або неповної сплати страхових внесків до страхувальників застосовуються фінансові санкції, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

З 01.01.2011 правові та організаційні засади збору та обліку єдиного внеску визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі – Закон № 2464-VI).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці, а згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 цього Закону платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 2464-VI адміністративну відповідальність за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску несуть посадові особи платників єдиного внеску.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що як до 01.01.2011, так і після цієї дати обов`язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати і сплачувати страхові внески за працівника покладено на роботодавця як страхувальника, а невиконання цього обов`язку тягне застосування фінансових санкцій до страхувальника та юридичної відповідальності до його посадових осіб.

Натомість законодавство не пов`язує невиконання страхувальником цього обов`язку з позбавленням застрахованої особи права на зарахування періоду роботи до страхового стажу.

Верховний Суд у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21 сформував сталий висновок, відповідно до якого застрахована особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником обов`язку щодо сплати страхових внесків, а наявність заборгованості підприємства зі сплати страхових внесків не може бути підставою для незарахування до страхового стажу періоду роботи особи.

Розвиваючи зазначений підхід, Верховний Суд у постанові від 08.10.2025 у справі № 400/2492/24 дійшов висновку, що відсутність відомостей у реєстрі застрахованих осіб чи заборгованість страхувальника не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи, якщо факт трудових відносин та виконання роботи підтверджено належними доказами, зокрема трудовою книжкою.

У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на те, що директор підприємства виконує управлінські функції, сам по собі факт перебування особи на посаді директора не ототожнює її зі страхувальником у розумінні Закону № 1058-IV і не знімає з пенсійного органу обов`язку з`ясувати, хто саме був платником внесків, чи здійснювалося нарахування доходу та які причини відсутності звітності.

Водночас у постанові від 28.01.2025 у справі № 300/8132/23 Верховний Суд наголосив, що трудова книжка є основним, але не єдиним доказом стажу, а за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності її записів пенсійний орган і суд зобов`язані перевірити такі відомості з використанням інших доказів.

Отже, з урахуванням актуальної практики Верховного Суду, для вирішення спору має значення, чи підтверджено належними доказами факт роботи позивача у спірні періоди, чи наводив пенсійний орган обґрунтовані сумніви щодо достовірності такого факту, а також чи встановлено обставини, які б свідчили, що саме позивач, а не підприємство-роботодавець, була страхувальником щодо себе.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, факт роботи позивача у спірні періоди на посадах директора ПП «Купава» та ПП «Альфа і Санія» підтверджується записами трудової книжки від 25.07.1970.

Відповідач ні в листі від 02.06.2023 № 1000-0202-8/84025, ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі не ставив під сумнів достовірність цих записів, не посилався на їх невідповідність іншим офіційним даним і не наводив обставин, які б спростовували факт виконання позивачем трудових обов`язків у спірні періоди.

Єдиною підставою відмови стала відсутність у реєстрі застрахованих осіб відомостей про сплату страхових внесків, що, з огляду на наведені висновки Верховного Суду, не може бути самостійною підставою для незарахування підтвердженого періоду роботи до страхового стажу.

Колегія суддів також враховує, що роботодавцями та страхувальниками позивача у спірні періоди були ПП «Купава» та ПП «Альфа і Санія» як юридичні особи, на яких статтею 20 Закону № 1058-IV, а з 01.01.2011 статтями 4 і 6 Закону № 2464-VI покладено обов`язок нарахування та сплати страхових внесків.

Обіймання позивачем посади директора цих підприємств може бути підставою для притягнення її як посадової особи до відповідальності, передбаченої законом за порушення порядку сплати страхових внесків, однак не перетворює її на страхувальника щодо самої себе та не є законною підставою для позбавлення її права на зарахування періоду роботи до страхового стажу.

При цьому відповідач не встановлював і не доводив, що позивач у спірні періоди була страхувальником у розумінні Закону № 1058-IV, що їй не нараховувалася заробітна плата або що трудові відносини мали фіктивний характер. Таких доводів не містить і апеляційна скарга.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції витребував у відповідача докази у справі, однак ГУ ПФУ у Київській області відзиву на позовну заяву не подало, витребуваних доказів не надало, а під час апеляційного перегляду нових доказів, які відповідно до частини четвертої статті 308 КАС України могли б бути прийняті судом, також не подало.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано вирішив справу за наявними матеріалами відповідно до частини шостої статті 162 КАС України та дійшов правильного висновку про протиправність відмови відповідача у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.01.2004 по 28.12.2006 та з 03.01.2007 по 01.06.2015.

Що стосується доводів апелянта про відсутність відомостей у реєстрі застрахованих осіб, то колегія суддів зазначає, що такі відомості формуються на підставі звітності страхувальника, а тому їх відсутність є наслідком невиконання обов`язків саме страхувальником і, за встановлених у цій справі обставин, не може покладати негативні наслідки на застраховану особу.

Посилання відповідача на частину другу статті 27 Закону № 1058-IV колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ця норма регулює порядок визначення розміру пенсії за період страхового стажу, набутого до та після набрання чинності цим Законом, і не визначає умов зарахування періодів роботи до страхового стажу, які є предметом цього спору.

Наведені в апеляційній скарзі відомості щодо завдань територіальних органів Пенсійного фонду України, складових розміру пенсії позивача та порядку її перерахунку у 2009 році не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки стосуються обставин, які між сторонами не є спірними.

Стосовно обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 4 частини другої та частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, а у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує його вирішити питання з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Оскільки факт роботи позивача у спірні періоди підтверджено, а єдина підстава відмови визнана судом протиправною, закон не надає пенсійному органу можливості вибору між кількома юридично допустимими рішеннями щодо зарахування цих періодів до страхового стажу. Отже, зобов`язання відповідача зарахувати спірні періоди до страхового стажу позивача є належним та ефективним способом захисту, який не є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

Доводів щодо неправильності визначеної судом першої інстанції дати, з якої спірні періоди підлягають урахуванню, а саме з 01.05.2023, апеляційна скарга не містить.

Частинами першою – третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, що свідчить про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі № 320/20310/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі № 320/20310/23 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Н.В. Безименна

О.О. Осіпова