Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №620/485/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/485/26 суддя першої інстанції: Соломко І.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року у справі № 620/485/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач, апелянт) звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Чернігівській області), у якій просив суд:

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо нарахування переплати в сумі 84954,00 грн за період з 13.04.2023 по 31.08.2025;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Чернігівській області не стягувати з позивача надміру виплачені кошти в сумі 84954,00 грн за період з 13.04.2023 по 31.08.2025.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Підставою для відмови у задоволенні позову суд першої інстанції визначив те, що рішення про утримання надміру виплаченої суми пенсії за період з 13.04.2023 по 31.08.2025 відповідач не приймав, утримання з пенсії позивача не проводилися, а тому позовні вимоги є передчасними та зверненими на майбутнє.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, у якій вказує на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначає про те, що відмова у задоволенні позову через відсутність оформленого рішення відповідача є проявом надмірного формалізму, оскільки лист від 11.09.2025 містить вичерпну інформацію про суму, період і причини виникнення переплати, а позивач не повинен нести несприятливі наслідки того, що відповідач належним чином не оформив своє управлінське рішення.

Крім того, апелянт зауважив на тому, що згідно з Порядком проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338, у разі прийняття рішення про невстановлення групи інвалідності датою невстановлення групи інвалідності вважається дата прийняття рішення експертною командою, тобто 30.04.2025, а не 13.04.2023, а отже, у спірному періоді позивач правомірно отримував пенсію по інвалідності.

Також позивач посилається на відсутність з його боку зловживань чи подання недостовірних відомостей, на положення пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, принцип належного врядування, практику Європейського суду з прав людини та на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2026 у справі № 420/28581/25.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу із Чернігівського окружного адміністративного суду.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та у період з 13.04.2023 по 31.08.2025 отримував пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 30.04.2025 № ЦО-13600 позивачу з 13.04.2023 група інвалідності не встановлена.

Після отримання зазначеного витягу відповідач припинив виплату позивачу пенсії по інвалідності з 01.09.2025.

Листом від 11.09.2025 № 2500-0403-8/60264 ГУ ПФУ в Чернігівській області повідомило позивача, що при перерахунку пенсії за період з 13.04.2023 по 31.08.2025 встановлено переплату в сумі 84954,00 грн, яку слід внести на рахунок пенсійного органу, а також попередило, що в разі непогашення вказаної суми відповідач буде вимушений звертатися до суду для її стягнення в судовому порядку.

Як зазначає сам апелянт, на адвокатський запит від 11.12.2025 щодо надання копії рішення, на підставі якого сформовано лист від 11.09.2025, відповідач листом від 17.12.2025 надав лише розрахунок суми переплати.

Із відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач також звернувся до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області із заявою про сприяння в поверненні зазначених коштів.

Судом першої інстанції встановлено, і цього не спростовано апелянтом, що рішення про стягнення (утримання) надміру виплачених сум пенсії стосовно позивача відповідач не приймав, а утримання з пенсії позивача не здійснювалися.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Водночас відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.03.2023 у справі № 9901/41/21 сформулювала висновок, згідно з яким позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та інтереси рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, однак право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Цей висновок Велика Палата Верховного Суду підтримала, зокрема, у постанові від 30.01.2025 у справі № 990/335/24, наголосивши, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень.

Отже, обов`язковою умовою надання судового захисту є наявність порушення прав, свобод чи інтересів позивача саме на момент його звернення до суду, а не ймовірність такого порушення в майбутньому.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV).

Відповідно до статті 50 Закону № 1058-IV суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Аналогічне положення закріплене в частині першій статті 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, згідно з якою суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім`ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, визначено Порядком відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 21.03.2003 № 6-4, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.05.2003 за № 374/7695 (далі – Порядок № 6-4).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 6-4 суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону № 1058-IV. Рішення про стягнення приймає територіальний орган Пенсійного фонду України, в якому пенсіонер перебуває на обліку як одержувач пенсії.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що законодавець пов`язує повернення надміру виплачених сум пенсії з добровільним волевиявленням пенсіонера, з рішенням територіального органу Пенсійного фонду України про стягнення або з рішенням суду.

При цьому добровільне повернення коштів залежить виключно від волі пенсіонера, тоді як примусовий обов`язок повернути кошти може виникнути у нього лише на підставі рішення територіального органу Пенсійного фонду України про стягнення або судового рішення.

Верховний Суд у постанові від 04.12.2024 у справі № 340/1173/23, з посиланням на постанову від 25.10.2021 у справі № 554/4736/17, виснував, що для правильного вирішення питання про утримання надміру сплачених сум пенсії необхідним є встановлення наявності свідомих, активних та навмисних дій з боку пенсіонера, які призвели до надмірної виплати йому пенсії.

У постанові від 02.08.2024 у справі № 200/2534/22 Верховний Суд також зазначив, що для правильного вирішення питання про утримання надміру сплачених сум пенсії орган, що уповноважений призначати пенсії, має достеменно встановити факт переплати пенсії у зв`язку з поданням недостовірних відомостей, що враховуються при її обчисленні, та з чиєї вини нараховано суми соціальних виплат у розмірі, що суперечить вимогам закону.

Таким чином, саме рішення територіального органу Пенсійного фонду України про стягнення (утримання) надміру виплачених сум пенсії є тим індивідуальним актом, який породжує для пенсіонера відповідний обов`язок і щодо якого суд перевіряє наявність передбачених статтею 50 Закону № 1058-IV підстав.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт – це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті (рішенні) особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, лист відповідача від 11.09.2025 № 2500-0403-8/60264 містить інформацію про виявлену переплату, пропозицію внести її на рахунок пенсійного органу добровільно та попередження про можливе звернення до суду.

Такий лист за своєю правовою природою є інформаційним, не містить владного волевиявлення відповідача щодо стягнення з позивача коштів, не породжує для позивача обов`язку їх повернути і не тягне жодних правових наслідків у разі невиконання викладеної в ньому пропозиції, крім можливості звернення відповідача до суду, прямо передбаченої статтею 50 Закону № 1058-IV.

Розрахунок суми переплати, проведений відповідачем після отримання витягу з рішення експертної команди, так само не є рішенням про стягнення, оскільки сам по собі не зменшує розміру пенсійних виплат позивача та не покладає на нього обов`язку сплатити визначену суму.

Звернення відповідача до органів Національної поліції із заявою про сприяння в поверненні коштів також не є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо позивача і не створює для нього будь-яких обов`язків у сфері пенсійних правовідносин.

Отже, на момент звернення позивача до суду відповідач не прийняв рішення та не вчинив дій, які б змінили обсяг прав позивача або поклали на нього обов`язок повернути 84954,00 грн, а тому позовна вимога про визнання протиправними дій щодо нарахування переплати не спрямована на захист реально порушеного права.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача не стягувати з позивача надміру виплачені кошти, колегія суддів зазначає, що така вимога стосується дій, які відповідачем не вчинялися і можуть бути вчинені лише в майбутньому шляхом прийняття окремого рішення або звернення до суду.

Задоволення такої вимоги означало б наперед вирішення питання про правомірність рішення, яке ще не прийнято, без дослідження обставин, які мають бути покладені в його основу, а також позбавлення відповідача можливості звернутися до суду з позовом про стягнення, що прямо передбачено статтею 50 Закону № 1058-IV.

Водночас позивач не позбавлений права оскаржити до суду рішення про стягнення надміру виплачених сум пенсії у разі його прийняття відповідачем, а в разі звернення відповідача до суду з позовом про стягнення – заперечувати проти нього, посилаючись, зокрема, на відсутність з його боку зловживань та на інші обставини, наведені в апеляційній скарзі.

Саме в межах такого спору ці доводи підлягатимуть оцінці по суті з урахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування статті 50 Закону № 1058-IV, а відтак обраний судом першої інстанції підхід не позбавляє позивача ефективного засобу юридичного захисту.

З огляду на викладене доводи апелянта про надмірний формалізм суду першої інстанції колегія суддів не приймає до уваги, оскільки наявність рішення про стягнення є не формальною вимогою до оформлення документа, а матеріально-правовою умовою виникнення у пенсіонера обов`язку повернути надміру виплачені суми пенсії в примусовому порядку.

Суд першої інстанції розглянув спір по суті та надав оцінку тому, чи порушено права позивача на момент звернення до суду, що не може вважатися обмеженням права на доступ до суду.

З приводу доводів апелянта про те, що датою невстановлення групи інвалідності слід вважати дату прийняття рішення експертною командою, колегія суддів зазначає, що пунктом 40 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338, передбачено, що у разі проведення оцінювання особи, якій раніше було встановлено інвалідність, у рішенні експертної команди датою встановлення інвалідності зазначається дата, до якої було встановлено інвалідність за результатами останньої експертизи, але не більше ніж за три роки, при цьому в разі прийняття рішення про зміну (невстановлення) групи інвалідності датою зміни (невстановлення) групи інвалідності вважається дата прийняття рішення експертною командою.

Водночас питання про те, з якої дати позивачу не встановлено групу інвалідності, вирішено рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 30.04.2025 № ЦО-13600, яке не скасоване, не визнане протиправним і не є предметом оскарження у цій справі.

Встановлення (невстановлення) групи інвалідності та визначення дати такого встановлення віднесено до компетенції експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи, а не органів Пенсійного фонду України, тому законність рішення експертної команди, зокрема в частині визначеної в ньому дати, не може бути перевірена в межах спору з пенсійним органом, до участі в якому експертна команда не залучалася.

Наведені ОСОБА_1 доводи щодо дати невстановлення групи інвалідності можуть бути предметом оцінки під час вирішення спору щодо законності рішення експертної команди або спору про стягнення надміру виплачених сум пенсії, у разі його виникнення, однак не свідчать про порушення прав позивача відповідачем на момент звернення до суду.

Посилання позивача на пункт 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, принцип «належного врядування» та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» колегія суддів не приймає як підставу для скасування оскаржуваного рішення.

Наведені положення та підходи стосуються оцінки правомірності втручання в майнові права особи, зокрема шляхом стягнення з неї надміру виплачених коштів, тоді як у цій справі такого втручання з боку відповідача на момент звернення позивача до суду не відбулося.

Посилання апелянта на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2026 у справі № 420/28581/25 колегія суддів вважає таким, що не заслуговує уваги, позаяк відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не судів апеляційної інстанції.

Частинами першою – третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів враховує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, зокрема пункту 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України», обов`язок суду обґрунтовувати свої рішення не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент, а інші доводи апеляційної скарги висновків суду щодо відсутності порушення прав позивача не спростовують.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Керуючись статтями 139, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року у справі № 620/485/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року у справі № 620/485/26 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова