Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №620/455/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/455/26 суддя першої інстанції: Соломко І.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі № 620/455/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі - апелянт, відповідач, ГУНП в Чернігівській області), у якій просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Чернігівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 01.11.2017;

- зобов`язати ГУНП в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 01.11.2017;

- визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Чернігівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 07.10.2025 із встановленням базового місяця - листопада 2015 року;

- зобов`язати ГУНП в Чернігівській області нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 07.10.2025 із застосуванням базового місяця - листопада 2015 року відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та виплатити її з урахуванням виплачених сум;

- визнати протиправними дії ГУНП в Чернігівській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки за 2015 рік - 3 доби, за 2020 рік - 14 діб, за 2022 рік - 45 діб, за 2023 рік - 39 діб, за 2024 рік - 21 добу, за 2025 рік - 33 доби з урахуванням індексації грошового забезпечення та додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168;

- зобов`язати ГУНП в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби, грошову компенсацію за зазначені невикористані дні щорічних основних та додаткових відпусток з урахуванням індексації грошового забезпечення та додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, та раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Чернігівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення на період карантину за період з березня 2021 року по червень 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375;

- зобов`язати ГУНП в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 зазначену додаткову доплату за період з березня 2021 року по червень 2023 року.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року позов задоволено частково, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Чернігівській області у нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 01.11.2017 та зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за цей період;

- визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Чернігівській області, яка полягає у невключенні до складу грошового забезпечення, з якого позивачу обчислено грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток (основної та додаткової), сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, та зобов`язано відповідача здійснити перерахунок і доплату позивачу такої компенсації з урахуванням сум зазначеної винагороди;

- визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Чернігівській області у нарахуванні та виплаті позивачу додаткової доплати на період карантину за період з березня 2021 року по червень 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375 та зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку доплату;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено;

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП в Чернігівській області на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Підставою для часткового задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що право поліцейських на індексацію грошового забезпечення прямо передбачене Законом України «Про Національну поліцію» та Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», а тому не залежить від внесення постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 № 782 змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення.

Крім того, суд першої інстанції, застосувавши положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, та правові висновки Верховного Суду, сформовані щодо військовослужбовців, дійшов висновку, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення та має враховуватися при обчисленні грошової компенсації за невикористані дні відпусток.

Задовольняючи позовні вимоги щодо доплати на період карантину, суд виходив з того, що відповідач не довів відмінностей у характері служби позивача у періоди, за які така доплата нараховувалась, та у спірний період, а відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для її невиплати.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ГУНП в Чернігівській області звернулося з апеляційною скаргою, у якій вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає про те, що до внесення постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 № 782 змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення поліцейських не було включено до переліку категорій осіб, грошове забезпечення яких підлягає індексації, а тому обов`язок проводити таку індексацію виник у нього лише з 01.11.2017. Апелянт також стверджує, що у спірний період величина індексу споживчих цін не перевищувала порогу індексації в розмірі 103 відсотки.

Щодо грошової компенсації за невикористані дні відпусток відповідач наголошує, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, має тимчасовий характер, її розмір не є сталим, а виплата залежить від виконання поліцейським визначених завдань і здійснюється на підставі наказів керівника, тому така винагорода не входить до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація.

Апелянт звертає увагу на те, що у місяці звільнення позивач додаткової винагороди не отримував, а суд першої інстанції безпідставно застосував законодавство, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців і на поліцейських не поширюється.

Крім того, ГУНП в Чернігівській області зауважило на тому, що доплата, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375, не має обов`язкового характеру, встановлюється персонально наказом керівника у розмірі до 50 відсотків грошового забезпечення та в межах бюджетних асигнувань, тоді як суд першої інстанції не з`ясував, у які саме періоди позивач забезпечував життєдіяльність населення, а сам відповідач не є розпорядником коштів, виділених на таку доплату.

Також апелянт вважає завищеним розмір стягнутих судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу з огляду на незначну складність справи та недоведеність позивачем обсягу і вартості наданих адвокатом послуг.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.05.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу із Чернігівського окружного адміністративного суду.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026 апеляційну скаргу ГУНП в Чернігівській області призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 проходив службу в органах Національної поліції України, зокрема у ГУНП в Чернігівській області, та наказом відповідача від 07.10.2025 № 627 о/с звільнений зі служби в поліції з 11.10.2025.

Відповідно до витягу з указаного наказу позивачу при звільненні виплачено грошову компенсацію за невикористані дні відпусток за 2015 рік - 3 доби, за 2020 рік - 14 діб, за 2022 рік - 45 діб, за 2023 рік - 39 діб, за 2024 рік - 21 добу та за 2025 рік - 33 доби.

Згідно з довідками відповідача від 24.12.2025 № 1007/124/21/01-2025 та № 1008/124/21/01-2025 індексація грошового забезпечення за листопад 2015 року - листопад 2017 року позивачу не нараховувалась і не виплачувалась.

З довідки ГУНП в Чернігівській області від 24.12.2025 № 1003/124/21/01-2025 та відомостей про нараховане грошове забезпечення за 2021- 2023 роки вбачається, що у липні 2021 року позивачу виплачено нараховану за січень - лютий 2021 року додаткову доплату, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375, натомість з березня 2021 року по червень 2023 року така доплата йому не нараховувалась.

Вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_1 звернувся до суду і, за результатами розгляду справи, позов було задоволено частково.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII), який набрав чинності 07.11.2015.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон про індексацію), статтею 2 якого встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення), у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону про індексацію, у редакції, чинній з 01.01.2016, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотки, а порядок проведення індексації відповідно до статті 6 цього Закону визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, право поліцейського на індексацію грошового забезпечення встановлено безпосередньо законом, тоді як Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078), визначає лише механізм реалізації цього права.

З огляду на це доповнення постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 № 782 пункту 2 Порядку № 1078 словом «поліцейських» не може розцінюватися як підстава виникнення відповідного права, тим більше що наведений у цьому пункті перелік грошових доходів, які підлягають індексації, не є вичерпним, на що вказує вжите у ньому слово «зокрема».

Протилежне тлумачення означало б, що підзаконний нормативно-правовий акт обмежив гарантоване законом право, що суперечить принципу верховенства права та частині третій статті 7 КАС України.

Верховний Суд у постанові від 26.04.2023 у справі № 420/19450/21, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013, зазначив, що індексація грошового забезпечення як його складова є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці поліцейських, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті, при цьому обмежене фінансування державного органу не впливає на право особи отримати індексацію.

Безпідставними є й доводи апелянта про те, що у спірний період величина індексу споживчих цін не перевищувала порогу індексації.

Оскільки грошове забезпечення поліцейських уперше встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», яка застосовується з 07.11.2015, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення позивача починається з грудня 2015 року, що узгоджується з висновком, якого дійшов суд першої інстанції при вирішенні інших позовних вимог у цій справі.

За офіційними даними Державної служби статистики України індекс споживчих цін становив у грудні 2015 року 100,7 відсотка, у січні 2016 року - 100,9 відсотка, у лютому 2016 року - 99,6 відсотка, у березні 2016 року - 101,0 відсотка, у квітні 2016 року - 103,5 відсотка, а отже, обчислений наростаючим підсумком індекс уже у квітні 2016 року становив 105,8 відсотка і перевищив поріг індексації. Загалом індекс споживчих цін за 2016 рік становив 112,4 відсотка, а за 2017 рік - 113,7 відсотка.

Зазначені відомості є офіційною статистичною інформацією, а тому відповідно до частини третьої статті 78 КАС України є загальновідомими обставинами, які не потребують доказування.

Водночас визначення конкретних помісячних сум індексації з урахуванням підвищень грошового забезпечення, якщо такі мали місце, меж прожиткового мінімуму та раніше нарахованих сум є обов`язком відповідача, а тому обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права шляхом визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання нарахувати й виплатити індексацію відповідає частині другій статті 245 КАС України.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 01.11.2017 ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а доводи апеляційної скарги в цій частині його не спростовують.

Щодо позовних вимог про включення додаткової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні відпусток, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про помилковість висновків суду першої інстанції, зумовлених неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до статей 59, 60 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, а відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.

Поліцейські не є військовослужбовцями, тому Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, на спірні правовідносини не поширюються.

Так само не можуть бути застосовані до спірних правовідносин і правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23.09.2024 у справі № 240/32125/23 та від 19.12.2024 у справі № 580/3483/24, оскільки вони сформовані щодо військовослужбовців Збройних Сил України на підставі пункту 6 розділу XXXI зазначеного Порядку, а отже, ці правовідносини не є подібними за суб`єктним складом та нормативним регулюванням.

Отже, суд першої інстанції застосував закон, який не підлягав застосуванню, і не застосував норми спеціального законодавства, яке регулює проходження служби в поліції.

Згідно з частиною десятою статті 93 Закону № 580-VIII, у редакції, чинній на день звільнення позивача, поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського, а також щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до абзаців сьомого - десятого пункту 8 розділу III Порядку № 260, у редакції, чинній на день звільнення позивача, виплата такої грошової компенсації проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до законодавства на день звільнення зі служби, при цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 та пунктом 3 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - постанова № 168) поліцейським на період воєнного стану встановлено додаткову винагороду, розмір якої визначається пропорційно в розрахунку на місяць залежно від умов проходження служби та участі у визначених заходах.

На виконання пункту 2-1 постанови № 168 Міністерство внутрішніх справ України наказом від 28.11.2022 № 775, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01.12.2022 за № 1514/38850, затвердило Порядок та умови виплати поліцейським додаткової винагороди, одноразової винагороди на період воєнного стану та особливості виплати винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) (далі - Порядок № 775).

Пунктом 15 Порядку № 775, у редакції, чинній на день звільнення позивача, визначено, що додаткова винагорода, одноразова винагорода та винагорода за навчання є одноразовими додатковими видами грошового забезпечення.

Крім того, за змістом підпункту 2 пункту 14 Порядку № 775 додаткова винагорода не виплачується поліцейським за час перебування у відпустках.

Отже, додаткова винагорода, передбачена постановою № 168, віднесена уповноваженим органом до одноразових додаткових видів грошового забезпечення поліцейських, а тому не входить до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні відпусток.

До того ж, грошова компенсація за невикористану відпустку за своєю правовою природою замінює грошове забезпечення, яке поліцейський отримав би під час відпустки, тоді як за час перебування у відпустці додаткова винагорода поліцейському не виплачується, а тому її включення до розрахунку такої компенсації поставило б поліцейського у вигідніше становище порівняно з тим, у якому він перебував би у разі фактичного використання відпустки.

Наведене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.12.2024 у справі № 580/9551/23, щодо тимчасового (непостійного) характеру додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 постанови № 168, та віднесення її за правовою природою до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а також з підходом, застосованим Верховним Судом у постанові від 12.02.2026 у справі № 420/77/25, за яким додаткова винагорода, віднесена спеціальним нормативно-правовим актом до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, не може бути врахована у розмір місячного грошового забезпечення, з якого провадиться обрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки.

Хоча остання постанова ухвалена щодо військовослужбовця Державної прикордонної служби України, викладений у ній підхід є релевантним для цієї справи, оскільки в обох випадках Міністерство внутрішніх справ України як уповноважений орган віднесло додаткову винагороду до одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Крім того, суд першої інстанції не встановив, чи мав позивач право на отримання додаткової винагороди на день звільнення, тоді як відповідач стверджує, що у місяці звільнення така винагорода позивачу не нараховувалась, однак з огляду на викладене ця обставина не є визначальною для вирішення спору в цій частині.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про протиправність бездіяльності відповідача щодо невключення додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, до складу грошового забезпечення, з якого позивачу обчислено грошову компенсацію за невикористані дні відпусток, є помилковим, а рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні відповідних позовних вимог.

Надаючи оцінку доводам апелянта щодо додаткової доплати на період карантину, колегія суддів зазначає таке.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375 (далі - постанова № 375) установлено, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, зокрема поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, у тому числі шляхом забезпечення правопорядку і безпеки громадян, та внаслідок виконання своїх обов`язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.

Згідно з пунктами 2, 4, 5 постанови № 375 встановлення такої доплати працівникам органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення), персональний перелік працівників, яким встановлюється доплата, визначається керівником відповідного органу, а доплата здійснюється за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів.

На виконання пункту 4 постанови № 375 Міністерство внутрішніх справ України наказом від 03.06.2020 № 431 «Про окремі питання організації оплати праці на період дії карантину» зобов`язало керівників, зокрема, Національної поліції України забезпечити встановлення зазначеної доплати поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення та мають безпосередній контакт з ним, а нарахування доплати здійснювати у відсотковому співвідношенні до грошового забезпечення з розрахунку всіх його складових, за винятком виплат, що мають одноразовий та компенсаційний характер.

Карантин, установлений на всій території України, неодноразово продовжувався, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236, та скасований постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 з 24 години 30.06.2023, а отже, увесь спірний період охоплюється періодом дії карантину.

Верховний Суд у постанові від 31.01.2024 у справі № 280/4853/22 зазначив, що підставою для отримання доплати, передбаченої постановою № 375, є сукупність умов, а саме перебування особи на службі в поліції та забезпечення нею життєдіяльності населення під час дії карантину, а у разі припинення виплати такої доплати суди мають з`ясувати, чи змінились функціональні обов`язки та характер служби позивача у періоди, за які доплату не було нараховано, порівняно з періодами, за які її було виплачено.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, однак в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом, відповідач нарахував і виплатив позивачу доплату, передбачену постановою № 375, за січень - лютий 2021 року, визнавши тим самим його належність до категорії поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, а надалі позивач перебував на тій самій посаді та виконував ті самі службові обов`язки.

Водночас відповідач не надав доказів зміни функціональних обов`язків позивача, виключення його з персонального переліку поліцейських, яким встановлюється доплата, чи інших обставин, які б свідчили про втрату ним права на доплату з березня 2021 року, обмежившись загальними посиланнями на дискреційний характер повноважень керівника.

Доводи апелянта про відсутність бюджетного фінансування та про те, що він не є розпорядником відповідних коштів, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки Верховний Суд у постанові від 26.04.2023 у справі № 420/19450/21 відхилив аналогічні аргументи органу поліції, зазначивши, що відсутність коштів на рахунку відповідача для виплати доплати на період карантину не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.09.2023 у справі № 260/3564/22 з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» також наголосила, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань щодо передбачених законодавством виплат.

При цьому визначення конкретного розміру доплати в межах граничного розміру та пропорційно відпрацьованому в зазначених умовах часу належить до повноважень відповідача, а обраний судом першої інстанції спосіб захисту не підміняє цих повноважень, оскільки зобов`язує нарахувати та виплатити доплату саме відповідно до положень постанови № 375.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової доплати, передбаченої постановою № 375, за період з березня 2021 року по червень 2023 року.

З приводу розподілу витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає, що відповідно до частин третьої - сьомої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, має бути співмірним із складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, а обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення.

Суд першої інстанції, встановивши, що позивач на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн надав договір про надання правничої допомоги, акт виконаних робіт, квитанцію та ордер, з урахуванням незначної складності справи визначив розумний і співмірний розмір таких витрат у сумі 5000,00 грн.

Апелянт, посилаючись на завищення цього розміру, не навів конкретних обставин і не надав доказів, які б свідчили про неспівмірність витрат у розмірі 5000,00 грн з обсягом виконаних адвокатом робіт, а вказана в апеляційній скарзі сума 16000,00 грн не відповідає матеріалам справи.

Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а згідно з частиною шостою цієї статті якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду задоволеними залишаються чотири з восьми заявлених позивачем позовних вимог немайнового характеру, витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, становлять 2500,00 грн.

З огляду на звільнення позивача від сплати судового збору та статус відповідача як суб`єкта владних повноважень підстави для розподілу судового збору, сплаченого апелянтом за подання апеляційної скарги, відсутні.

Колегія суддів також зауважує, що зазначення судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення номера іншої справи (№ 620/13359/25) та неправильної дати постанови Кабінету Міністрів України № 211 (11.11.2020 замість 11.03.2020) є очевидними описками, які не вплинули на правильність вирішення спору.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 317 КАС України).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно вирішив спір у частині позовних вимог щодо індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 01.11.2017 та додаткової доплати на період карантину, однак неправильно застосував норми матеріального права при вирішенні позовних вимог щодо включення додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, до складу грошового забезпечення для обчислення грошової компенсації за невикористані дні відпусток, що призвело до неправильного вирішення спору в цій частині та свідчить про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції в цій частині з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні відповідних позовних вимог.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі № 620/455/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі № 620/455/26 в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, яка полягає у невключенні до складу грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 обчислена грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток (основної та додаткової), сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Чернігівській області здійснити перерахунок та доплату такої компенсації з урахуванням сум зазначеної винагороди - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області - відмовити.

Змінити розподіл витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 , з 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень) до 2500,00 грн (дві тисячі п`ятсот гривень).

В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі № 620/455/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 328- 329 КАС України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова