Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №320/43704/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/43704/23 Суддя (судді) першої інстанції: Перепелиця А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Попової О.Г., суддів: Говоруна О.В., Чуприни О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Чайка Ольга Вікторівна в інтересах ОСОБА_1 звернулася в Київський окружний адміністративний суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (ділі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач 2), в якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 25.08.2023.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову в призначенні пенсії від 01.09.2023 № 104550006503. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 25.08.2023. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вище вказане рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Згідно пункту 3 частини першої статті 311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в оскаржуваній частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області не підлягає задоволенню.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є громадянкою України, що підтверджується паспортом від 27.03.2018 № НОМЕР_2 .

Згідно посвідчення серії НОМЕР_3 позивач є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю.

Користуючись своїм правом, позивач 25.08.2023 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про призначення пенсії відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За принципом екстериторіальності, розглянувши заяву позивача, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області прийняло рішення від 01.09.2023 №104550006503 про відмову в призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки не підтверджено право на зниження пенсійного віку.

Так, у вказаному рішенні зазначено, що страховий стаж особи становить 36 років 11 місяців 6 днів. Документами не підтверджено право на зниження пенсійного віку, оскільки на 01.01.1993 заявниця проживала та працювала у зоні посиленого радіологічного контролю 1 рік 6 місяців 21 день, що є недостатнім на зниження пенсійного віку. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не враховано періоди роботи згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування з 14.06.2004 по 30.06.2004, оскільки відсутня сплата внесків.

Вважаючи дії Головного відповідача-1 щодо відмови у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» протиправними, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).

Згідно зі статтею 9 Закону № 796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:

1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;

2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;

4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.

Статтею 11 Закону № 796-XII визначено осіб, які належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи, якими згідно пунктів 3 і 4 частини першої цієї статті є:

- особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років;

- особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Відповідно до абзацу 8 частини третьої і частини четвертої статті 14 Закону № 796-XII для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи:

- особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3;

- особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

За змістом статті 15 Закону № 796-XII підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Визначення рівнів забруднення, доз опромінення, відновлення їх шляхом розрахунку здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням відповідних державних органів та обласних державних адміністрацій.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені статтею 55 Закону № 796-ХІІ.

Так, згідно із частиною першою вказаної норми Закону № 796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV), за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Потерпілими від Чорнобильської катастрофи, за змістом абзаців 5 і 6 пункту 2 частини першої статті 55 Закон № 796-ХІІ, вважаються:

- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років. У цьому випадку зменшується вік для виходу на пенсію на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років;

- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років. У цьому випадку зменшується вік для виходу на пенсію на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період (примітка перша до частини другої статті 55 Закону № 796-ХІІ).

Таким чином, у даному випадку необхідними умовами виходу на пенсію зі зменшенням пенсійного віку для таких осіб, які постійно проживали та/або працювали у зоні посиленого радіологічного контролю, є наявність саме факту проживання та/або виконання робіт у зоні посиленого радіоактивного контролю протягом 4 років станом на 01.01.1993 для можливості виходу на пенсію зі зменшенням пенсійного віку на 2 роки та проживання/виконання робіт на такій території ще протягом 9 років для додаткового зменшення пенсійного віку ще на 3 роки.

Крім того, за змістом третьої примітки до статті 55 Закону № 796-ХІІ, потерпілим від Чорнобильської катастрофи, які відпрацювали на інших роботах з шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 (чоловіки - 12 років 6 місяців і більше, жінки - 10 років і більше), вік виходу на пенсію зменшується додатково на один рік понад передбачений статтею.

Наявними в матеріалах адміністративної справи документами підтверджується, що позивач має статус особи, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986-1993 (категорія 4), зокрема посвідченням серії НОМЕР_3 від 12.09.1994.

Відповідно до довідки комунального підприємства «Богуславблагоустрій» від 25.08.2023 №1413 ОСОБА_1 в період з 11.06.1985 по 07.02.1995 проживала в м. Богуслав (який відносився до зони посиленого радіоекологічного контролю згідно постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 по 31.12.2014 №106) по вул. Богдана Хмельницького, 12.

Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106, місто Богуслав відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Отже, вказана обставина свідчить про те, що позивач проживала не менше 4-х років до 01 січня 1993 року постійно за місцем своєї реєстрації в місті Богуслав Київської області, яке, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106 «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» відносилося до IV зони посиленого радіоекологічного контролю.

З огляду на викладене вище в сукупності суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підтвердження обставин проживання позивача у період до 01.01.1993 в зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років.

Крім того, у період отримання позивачем посвідчення серії НОМЕР_3 від 12.09.1994 діяв Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про» від 25.08.1992 № 501. Даний Порядок регулював правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Зокрема, відповідно до пункту 2 Порядку було визначено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом № 796-ХІІ.

Згідно із пунктами 4 і 10 цього Порядку громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.

Видача таких посвідчень іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання, та зокрема громадяни, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток № 7).

Отже, за наявності підстав, передбачених статтею 14 Закону № 796-ХІІ, особі видається відповідне посвідчення, яке надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими цим Законом, та після отримання такого посвідчення, особа вважається такою, що має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи відповідно до ст.11 Закону.

Відповідно до положень частини третьої статті 65 Закону № 796-XII посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Системний аналіз положень статей 9, 14 та 65 Закону № 796-ХІІ дають підстави для висновку, що основним доказом проживання, роботи або навчання на території зони радіоактивного забруднення є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, яке відповідно до змісту статті 14 зазначеного Закону є підставою для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку (стаття 55 Закону № 796-ХІІ). При цьому, різного роду довідки про період проживання та роботи на забруднених територіях до 01.01.1993 є лише підставами для визначення в установленому порядку потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, належним і достатнім документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-XII (зокрема, зменшення пенсійного віку для вирішення питання про призначення пенсії за віком) є саме «посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю».

Аналогічна правова позиція була сформована Верховним Судом у своїх постановах від 11.09.2019 у справі № 205/8713/16-а, від 25.11.2019 у справі № 464/4150/17, від 09.01.2020 у справі № 363/3976/16-а, від 26.03.2020 у справі № 652/610/16-а, від 18.06.2020 у справі №751/2738/17.

Наявність у позивача вказаного посвідчення, є достатнім підтвердженням факту, що вона протягом 4-х років проживала у зоні посиленого радіоекологічного контролю. На час звернення позивача до суду дане посвідчення серії НОМЕР_3 не було скасоване чи визнано недійсним, а отже є таким, що підлягало врахуванню органом Пенсійного фонду України під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком із застосуванням зменшення пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії відповідно до Законів №1058-IV та № 796-XII.

Крім того, факти проживання (роботи) позивача на територіях зон посиленого радіоекологічного забруднення упродовж 4-х років станом на 01.01.1993, підтверджуються іншими наявними у позивача документами (довідкою про реєстрацію місця проживання особи).

Щодо питання наявності у позивача достатнього пенсійного віку та страхового стажу для призначення відповідної пенсії у відповідності до поданої заяви, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом частини третьої статті 55 Закону № 796-ХІІ призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону № 1058-IV.

Так, згідно із положеннями абзацу 1 частини першої статті 26 Закону № 1058-IV (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин тут і далі) встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Тобто, законодавцем чітко визначені умови для призначення особі пенсії за віком: досягнення особою пенсійного віку та наявність у такої особи певного страхового стажу.

Крім того, абзацом 2 частини першої статті 26 Закону № 1058-IV встановлено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

При цьому, як вже було зазначено судом вище, у силу абзацу 1 частини першої статті 55 Закону № 796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Виходячи з аналізу тексту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 01.09.2023 № 104550006503 вбачається, що страховий стаж позивача складає 36 років 11 місяців 6 днів.

Крім того, судом першої інстанції правильно встановлено, що у відповідності до наявної в матеріалах справи копії паспорта громадянина України позивачу при зверненні до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії виповнилось повних 55 років.

Враховуючи викладені вище обставини, беручи до уваги підтвердження позивачем належними та допустимими документи факту проживання у посиленого радіоекологічного контролю протягом періоду, достатнього для виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796, наявності відповідного страхового стажу та досягнення відповідного пенсійного віку, суд доходить до висновку про необґрунтованість та протиправність прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області рішення від 01.09.2023 № 104550006503 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку та наявності підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

При цьому, судом першої інстанції правильно звернуто увагу на те, що за наявності рішення суб`єкта владних повноважень, яке визнане судом протиправним, оскаржувані дії поглинаються скасуванням прийнятого рішення, оскільки суб`єктом владних повноважень проявлено активну поведінку, а саме прийнято рішення про відмову позивачу у перерахунку пенсії.

Посилання відповідача 1 на відсутність страхових внесків за період згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування з 14.06.2004 по 30.06.2004 суд першої інстанції обґрунтовано вважав безпідставним, оскільки за висновками Верховного Суду, викладених у постановах від 17.07.2019 у справі № 144/669/17 та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, внаслідок невиконання роботодавцем обов`язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на відповідному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів її роботи на такому підприємстві.

Стосовно позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 25.08.2023 суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3 розділу ІV Порядку № 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Положеннями пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про наступне:

- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території;

- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);

- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.

Враховуючи вимоги Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії визначено саме Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.

Отже, з огляду на пункти 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1, суд доходить висновку, що дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у даному випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23

Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, відсутні підстави для покладання на цього відповідача обов`язку щодо відновлення порушеного права позивача.

Таким чином, Київський окружний адміністративний суд правильно вважав, що належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача на пенсійне забезпечення є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 25.08.2023.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Підсумовуючи вищевикладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив правильне рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п. 41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення в оскаржуваній частині з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 у справі №320/43704/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.Г. Попова

Судді: О.В. Говорун

О.В. Чуприна