Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №420/27498/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/27498/26

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Голуб В.А. та Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року (суддя Самойлюк Г.П., м. Одеса, повний текст рішення складений 08.09.2026) про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, подану до пред`явлення позову,-

В С Т А Н О В И В:

07.09.2026 до Одеського окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом:

1. Зупинення дії Довідки НАЗК №563/26 від 21.08.2026 про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2024 рік, поданої ОСОБА_1 , начальником митного поста "Білгород-Дністровський" Одеської митниці, до набрання законної сили судовим рішенням у справі за відповідним адміністративним позовом.

2. Заборони НАЗК до набрання законної сили судовим рішенням у справі вчиняти дії, спрямовані на подальшу реалізацію Довідки №563/26 від 21.08.2026 та сформованих у ній висновків, а саме:

- направляти передбачене пунктом 4.8 Довідки повідомлення керівнику суб`єкта декларування про результати проведення повної перевірки, в т.ч. керівнику Мунтян С.М. в межах Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (ЄДРПОУ 43879780), Державної митної служби України (ЄДРПОУ 43115923) та Одеської митниці (ЄДРПОУ 40108740);

- направляти до державних органів, у тому числі органів досудового розслідування, повідомлення, висновки, матеріали та іншу інформацію, сформовані за результатами повної перевірки та/або на підставі Довідки №563/26 від 21.08.2026, з метою подальшої реалізації викладених у ній висновків;

- вимагати від ОСОБА_2 подання виправленої щорічної декларації за 2024 рік на виконання Довідки №563/26 від 21.08.2026, а також застосовувати до ОСОБА_2 передбачені законодавством негативні правові наслідки у зв`язку з неподанням такої виправленої декларації у визначений НАЗК строк до 09.09.2026;

- здійснювати подальше висвітлення Довідки №563/26 від 21.08.2026 на офіційному вебсайті НАЗК, тимчасово обмеживши публічний доступ до Довідки на час судового розгляду справи.

На обґрунтування поданої заяви зазначалося, що довідка НАЗК є індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, який породжує для ОСОБА_2 самостійні юридичні наслідки. Зокрема, подальше перебування Довідки у відкритому доступі створює умови для продовження її копіювання, цитування, поширення та використання її змісту іншими особами, продовження публічного доступу до Довідки протягом судового розгляду об`єктивно збільшує можливий масштаб таких наслідків, оскільки офіційно оприлюднений НАЗК документ продовжує залишатися первинним джерелом для його подальшого відтворення, цитування та поширення третіми особами.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

Судове рішення мотивовано недоведеністю існування достатніх підстав для висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду.

Також суд зазначив, що протиправність оскаржуваної довідки не є очевидною та підлягає доведенню в ході розгляду цієї адміністративної справи, а тому задоволення заяви про забезпечення позову в цьому випадку шляхом зупинення дії оскаржуваної довідки буде вирішенням судом позовних вимог по суті та виходом за межі підстав для забезпечення позову, які передбачені ст. 151 КАС України.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, заявниця подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування усіх обставин у справі та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу — про задоволення заяви та вжиття заходів забезпечення позову.

На думку апелянта, суд першої інстанції не надав належної оцінки істотним доводам заявниці, зокрема:

· фактичному використанню Довідки Державною митною службою України в іншому судовому провадженні;

· можливості впливу такого використання на результат справи № 420/42665/25;

· необхідності подання виправленої декларації у визначений НАЗК строк;

· передбаченому самою Довідкою повідомленню керівника суб`єкта декларування;

· передачі та можливості подальшого використання матеріалів і висновків НАЗК іншими державними органами;

· продовженню публічного доступу до Довідки та можливості її подальшого копіювання, поширення та використання третіми особами.

У заяві прямо зазначалося, що Довідка вже використовується іншим суб`єктом владних повноважень як доказ проти ОСОБА_2 у справі № 420/42665/25, а можливе рішення в цій справі, прийняте з урахуванням Довідки, не буде автоматично скасоване у разі подальшого визнання самої Довідки протиправною. Проте оскаржувана ухвала не містить оцінки зазначеного доказу та аргументу взагалі.

Окремо апелянтом зауважено, що у справі №420/42665/25 рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 вирішено питання про поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника митного поста "Білгород-Дністровський" Одеської митниці або на іншій рівнозначній посаді (начальника митного поста) Одеської митниці, а також про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми за один місяць допущено до негайного виконання. Отже, незалежно від триваючого апеляційного перегляду, рішення в частині поновлення підлягає негайному виконанню, у зв`язку з чим ОСОБА_2 може бути фактично поновлена на посаді в Одеській митниці в будь-який момент. Між тим, поновлення на посаді в Одеській митниці створює реальну можливість того, що результати повної перевірки та відповідна інформація будуть доведені до відома керівництва Одеської митниці та/або Державної митної служби України саме у зв`язку з відновленням її службових правовідносин. Цей ризик набуває особливої конкретності з огляду на те, що Державна митна служба України вже використовує Довідку №563/26 проти ОСОБА_2 у справі про її поновлення на державній службі, стверджуючи, що Довідка "спростовує позицію Позивача щодо позитивної характеристики останньої", та просить врахувати її під час апеляційного перегляду. Апелянт наполягає, що у разі виникнення на підставі або з урахуванням Довідки нових кадрових, організаційних чи інших службових рішень їх можливе подальше скасування не буде автоматичним наслідком визнання Довідки №563/26 протиправною. Для захисту своїх прав ОСОБА_2 може бути змушена ініціювати нові адміністративні та/або судові процедури. Саме така ситуація і відповідає ризику, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України: невжиття тимчасових заходів захисту здатне призвести до розширення кола похідних правовідносин та істотно ускладнити повне й ефективне поновлення прав заявника у разі задоволення майбутнього позову.

Також апелянтка вважає, що суд першої інстанції не врахував, що негативні наслідки реалізації Довідки не усуваються автоматично її подальшим скасуванням. На сьогодні причинний зв`язок між публічним доступом та виникненням негативних наслідків уже підтверджений документально: НАЗК оприлюднило Довідку - Держмитслужба отримала її з відкритого доступу - подала до суду як доказ проти ОСОБА_2 - використовує її для обґрунтування необхідності прийняття несприятливого для ОСОБА_2 судового рішення. Сам суд установив факт перебування Довідки у відкритому доступі на офіційному вебсайті НАЗК. Тимчасове обмеження публічного доступу: не визнає Довідку протиправною; не скасовує її; не вирішує майбутній спір по суті; не позбавляє НАЗК можливості здійснювати передбачені законом повноваження; має тимчасовий та повністю оборотний характер. Водночас такий захід здатний запобігти подальшому розширенню кола осіб, які отримуватимуть оскаржуваний акт безпосередньо з офіційного джерела та використовуватимуть його до завершення судової перевірки законності цього акта. Тому тимчасове обмеження публічного доступу до Довідки №563/26 до вирішення спору по суті не спрямоване на попереднє встановлення її незаконності, а має превентивну мету - не допустити подальшого розширення кола похідних наслідків до того моменту, коли суд зможе надати повну правову оцінку законності Довідки, порядку використання відповідної інформації та її оприлюднення.

Відповідач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Судом першої інстанції спірне питання було розглянуто в порядку письмового провадження.

Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів у разі, в тому числі, відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано главою 10 розділу І Загальних положень КАС України, яка визначає підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі, метою якого є охорона матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина друга статті 150 КАС України).

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з Рекомендацією №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі №380/4885/22, від 16 квітня 2024 року у справі №320/28419/23.

За змістом частин першої та другої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

При цьому в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі №420/11076/20, від 01 червня 2022 року у справі №580/5656/21.

З матеріалів заяви вбачається, що 21.08.2026 за результатами проведення повної перевірки поданої ОСОБА_1 декларації НАЗК склало Довідку №563/26, у висновках якої зазначається, що "суб`єкт декларування при поданні декларації вказав недостовірні відомості, про що зазначено у пп. 1.1 п. 1, пп. 3.1 п. 3, п. 4, 5 розділу 3.1 цієї Довідки, неточні відомості, про що зазначено у 1.2-1.6 п. 1, пп. 3.2, 3.3 п. 3 розділу 3,1 цієї Довідки, та відомості, які не вдалось перевірити, про що зазначено в п. 2 розділу 3.1 цієї Довідки, чим не дотримав вимог пп. 2, 3, 7, 8 ч. 1 ст. 46 Закону.

Недостовірні відомості, зазначені у декларації (пп. 1.1 п. 1, пп. 3.1 п. 3, п. 4, 5 розділу 3.1 цієї Довідки), відрізняються від достовірних на загальну суму 4 535 051,63 гри, що становить розмір понад 750 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації.

У діях суб`єкта декларування встановлено ознаки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України."

Звертаючись до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви, ОСОБА_1 вказала на те, що довідка НАЗК є очевидно протиправною та невжиття заходів забезпечення позову призведе до істотного ускладнення або унеможливлення ефективного судового захисту.

Колегія суддів визнає безпідставними посилання, як на підставу для вжиття заходів забезпечення позову, на очевидну протиправність Довідки № 563/26 з огляду на усталену судову практику.

Так, за висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 2 квітня 2025 року у справі №320/16011/24 та від 7 квітня 2025 року №242зп-24/160, питання правомірності рішення органу влади має бути встановлено під час розгляду справи по суті, і передчасне висловлення позиції судом про очевидну протиправність лише на підставі аргументів позивача є порушенням принципу змагальності.

У висновку Верховного Суду, викладеному постанові від 05 червня 2024 року у справі №460зп-23/160, зазначено, що забезпечення позову не може полягати у фактичному задоволенні позовних вимог, оскільки це буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача, яке може мати наслідком порушення балансу інтересів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі №800/521/17 сформувала позицію, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.

Щодо посилання на наявність реального ризику істотного ускладнення та унеможливлення виконання рішення суду, ефективного захисту, поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду, колегія суддів зазначає таке.

Так у апеляційній скарзі заявниця стверджує про те, що розповсюдження зазначеної в Довідці інформації, яка оприлюднена на офіційному вебсайті НАЗК, створює реальний ризик виникнення та подальшого поширення самостійних юридичних наслідків її реалізації, усунення яких у разі подальшого задоволення позову буде істотно ускладненим.

Разом з тим, заявницею не наведено достатніх підстав, які б унеможливили захист її прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не надано належних доказів щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди її правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, або, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або, що для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Сторонами визнається, що Довідка №563/26 та інформація про направлення Обґрунтованого висновку, на момент звернення заявниці до суду із відповідною заявою до суду вже були оприлюднені на офіційному вебсайті НАЗК.

В свою чергу оприлюднення відповідних довідок та інформації є реалізацією законних повноважень НАЗК та невід`ємною частиною процесу проведення повних перевірок декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Виконання таких повноважень безпосередньо сприяє прозорості роботи Національного агентства, адже результати перевірки є доступними для всіх громадян.

Твердження заявниці, що Довідка вже використовується іншим суб`єктом владних повноважень як доказ проти Мунтян О.М. у справі №420/42665/25 також є неаргументовані, оскільки за приписами статті 90 КАС України жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

До того ж, судом апеляційної інстанції встановлено, що 22.09.2026 у справі №420/42665/25 П`ятий апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову, якою апеляційні скарги Державної митної служби України та Одеської митниці залишив без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року – без змін.

Колегія суддів звернула увагу, що з-поміж іншого, заявниця просить заборонити направляти передбачене п. 4.8 Довідки повідомлення керівнику суб`єкта декларування про результати проведення повної перевірки, в т.ч. керівнику ОСОБА_3 в межах Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу, Державної митної служби України та Одеської митниці; направляти до державних органів, у тому числі органів досудового розслідування, повідомлення, висновки, матеріали та іншу інформацію, сформовані за результатами повної перевірки та/або на підставі Довідки №563/26 від 21.08.2026, з метою подальшої реалізації викладених у ній висновків, а також заборони вимагати від ОСОБА_2 подання виправленої щорічної декларації за 2024 рік на виконання Довідки №563/26 від 21.08.2026.

Проте обрані заходи забезпечення позову фактично спрямовані не на збереження існуючого становища до вирішення спору по суті, а на тимчасове блокування реалізації НАЗК повноважень та виконання обов`язків, прямо покладених на нього Законом. В свою чергу такий підхід не відповідає правовій природі інституту забезпечення позову та призводить до втручання суду у здійснення суб`єктом владних повноважень визначених законом функцій ще до вирішення спору по суті.

Заявниця просить заборонити НАЗК направляти до державних органів, у тому числі органів досудового розслідування, повідомлення, висновки, матеріали та іншу інформацію, сформовані за результатами повної перевірки декларації.

Водночас у разі встановлення під час проведення повної перевірки ознак кримінального або адміністративного правопорушення Національне агентство на виконання вимог абз. 3 ч. 7 ст. 12 Закону України "Про запобігання корупції" зобов`язане діяти у спосіб, визначений Законом, та передати відповідні матеріали спеціально уповноваженим суб`єктам у сфері протидії корупції або іншим компетентним органам. Відтак направлення обґрунтованого висновку та відповідних матеріалів не є дискреційним правом Національного агентства, від реалізації якого воно може утриматися на власний розсуд, а становить його імперативний законодавчо визначений обов`язок.

При цьому заходи забезпечення позову не можуть застосовуватися як інструмент тимчасового усунення дії імперативних норм закону або звільнення особи від наслідків їх застосування.

Аналогічно безпідставною є вимога заявниці про заборону НАЗК вимагати від неї подання виправленої декларації та застосовувати передбачені законодавством наслідки у разі невиконання такого обов`язку, оскільки згідно абз. 2 ч. 4 ст. 45 Закону України "Про запобігання корупції" у разі виявлення за результатами повної перевірки декларації недостовірних відомостей суб`єкт декларування зобов`язаний подати виправлену декларацію у порядку та строки, визначені законом. Таким чином, обов`язок щодо подання виправленої декларації виникає безпосередньо із приписів Закону та не залежить від розсуду Національного агентства.

З наведеного висновується, що фактично заявлені заходи забезпечення позову спрямовані на тимчасове зупинення дії передбаченого законом механізму реалізації результатів повної перевірки декларації та усунення встановлених законодавством правових наслідків до вирішення спору по суті. Водночас, як вже зазначалося вище, забезпечення позову не може підміняти собою остаточне вирішення спору або створювати для позивача правовий режим, за якого припиняється дія законодавчих приписів та обов`язків, установлених Законом.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що невжиття заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачки, за захистом яких вона має намір звернутися до суду, колегія суддів вважає, що заявницею не було наведено достатньо обґрунтованих доказів на підтвердження зазначеного.

Водночас, аналіз положень частини першої статті 77 КАС України дає підстави стверджувати, що тягар доведення необхідності вжиття заходів забезпечення позову покладається саме на позивача, якій ініціюють таке клопотання. Отож, його доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Водночас ймовірне настання певних негативних наслідків для позивача у спірних правовідносинах ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову. Адже чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно- правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде встановлено при вирішенні спору по суті.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2019 року у справі №826/13306/18.

Таким чином, ураховуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що зазначені заявником в якості підстав для забезпечення позову обставини не можуть бути розцінені в якості передумов для вжиття забезпечувальних заходів, що свідчить про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Також колегія суддів звертає увагу й на те, що станом на сьогоднішній день з реєстру судових рішень вбачається, що від ОСОБА_1 відповідної позовної заяви до адміністративного суду не подано.

Відтак, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

З огляду на що підстави для скасування оскарженої ухвали суду першої інстанції відсутні.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Пунктом першим частини першої статті 315 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Відтак, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 292, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, подану до пред`явлення позову — без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає..

Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко

Суддя В.А.Голуб

Суддя Ю.В.Осіпов