Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №420/13007/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/13007/26

Перша інстанція: суддя Єфіменко К.С.,

повний текст судового рішення

складено 18.08.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Федусика А.Г.,

суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (далі – ВЧ) та просила:

- визнати протиправними дії ВЧ щодо утримання податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18% та військового збору у розмірі 5% з суми виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/4588/25;

- зобов`язати ВЧ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18% та утриманого військового збору у розмірі 3,5% з суми виплаченого грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/4588/25;

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/4588/25 за період з 29.01.2020 року по день фактичної виплати 28.04.2026 року відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-III “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” (далі Закон №2050-III) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою КМУ від 21.02.2001 №159 (далі Порядок №159);

- зобов`язати ВЧ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/4588/25 за період з 29.01.2020 року по день фактичної виплати 28.04.2026 року відповідно до Закону №2050-III та Порядку №159 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15 січня 2004 року №44 (далі Порядок №44).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2026 року позов задоволено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у ВЧ.

Відповідно до наказу начальника ВЧ від 23.02.2022 року №97-ос була виключена зі списків особового складу ВЧ.

Відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/4588/25 за позовом ОСОБА_1 до ВЧ, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду:

визнано протиправними дії ВЧ щодо обчислення та виплати позивачці грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 23 лютого 2022 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2018 рік” станом на 01.01.2018 року;

зобов`язано ВЧ здійснити перерахунок та виплату основних та додаткових видів грошового забезпечення, та виплачених грошової допомоги для оздоровлення за 2020,2021,2022 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2022 рік на користь позивачки за період з 29.01.2020 року по 23.02.2022 року включно, на підставі Постанови №704, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний календарний рік (на 01.01.2020 року - 2102 гривні, на 01.01.2021 року 2270 грн, на 01.01.2022 2481 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, що відповідав у цей період займаній посаді та військовому званню позивачки згідно з додатками Постанови №704, з урахуванням здійснених виплат.

На виконання вищевказаного рішення, 28.04.2026 року відповідачем було сплачено на мій картковий рахунок кошти в сумі 197768,74 гривні, що підтверджується випискою з мобільного додатку. Коментар: грошове забезпечення згідно рішення суду по справі №420/4588/25.

Позивачка зазначає, що виплату грошового забезпечення відповідач здійснив з відрахуванням утриманого ПДФО за ставкою 18% та утриманого військового збору за ставкою 5% протиправно.

Вважаючи таку бездіяльність та не виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення протиправними, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що несвоєчасне нарахування та виплата грошового забезпечення відбулись у зв`язку з протиправними діями відповідача, тобто з вини органу, що нараховував і виплачував таке грошове забезпечення позивачці під час проходження нею військової служби.

Суд зазначив, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Також суд зазначив, що позивачка має право на компенсацію сум податків.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст.1 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За ст.2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення).

Норми аналогічного змісту містяться також у Порядку №159.

Відповідно до п.3 Порядку №159 компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно ст.3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Тобто, основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та нарахування доходів. При цьому, виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися в день виплати основної суми доходу.

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону №2050-III).

Зазначене у статтях 3, 4 Закону №2050-ІІІ формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу” за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Так, згідно норм чинного законодавства, компенсація частини втраченого доходу виплачується з моменту, коли у особи виникло право на отримання такого доходу, а не з моменту звернення особи із відповідною заявою про виплату складової грошового забезпечення.

При цьому, виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.02.2020 року по справі №826/8319/16 та від 18.07.2023 року по справі №200/10663/21.

Враховуючи наведене, оскільки несвоєчасне нарахування та виплата частини грошового забезпечення позивача відбулось у зв`язку з протиправними діями відповідача, тобто з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, що встановлено судовим рішенням, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини індексації грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків її виплати.

З матеріалів справи вбачається, що фактично остаточна виплата позивачці грошового забезпечення відбулась 28.04.2026 року на виконання рішення суду.

Тобто, несвоєчасне нарахування та виплата грошового забезпечення відбулись у зв`язку з протиправними діями ВЧ, тобто з вини органу, що нараховував і виплачував таке грошове забезпечення позивачці під час проходження військової служби.

Більш того, Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 року у справі №560/8194/20 сформував правову позицію, згідно якої аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачці компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, виплаченого 28.04.2026 р. на виконання судового рішення по справі №420/4588/25, є протиправною, у зв`язку з чим порушене право позивачки підлягає відновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.06.2026 р. у справі №360/93/24.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що позивачка має праву на компенсацію втрати частини доходів, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення за спірний період.

Стосовно частини позовних вимог щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку №44, колегія суддів зазначає наступне.

Нормами п.168.5 ст.168 Податкового кодексу України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Відповідно до п.2 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

П.3 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.

Згідно п.4 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Відповідно до п.5 Порядку №44, грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, оскільки належна до виплати під час звільнення позивачки виплата грошового забезпечення відноситься до виплат, право на які вона набула у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, суд вважає, що дія Порядку поширюється також і на такі виплати.

Несвоєчасна виплата основних та додаткових видів грошового забезпечення, та виплачених грошової допомоги для оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки сталася з вини відповідача, а тому суд вважає, що позивачка не може бути позбавлена права на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб.

Отже, колегія суддів зазначає, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.06.2018 року у справі №812/1048/17.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2026 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Федусик

СуддіГ.В. Семенюк О.І. Шляхтицький