Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №400/7613/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/7613/26

Головуючий в 1 інстанції: Мороз А.О. Дата і місце ухвалення: 12.08.2026р., м. Миколаїв

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого – Ступакової І.Г.

суддів – Бітова А.І.

– Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АВ-НАФТА» на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВ-НАФТА» до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення від 17.03.2023 р. № 2902, -

В С Т А Н О В И Л А :

25 червня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АВ-НАФТА» звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області в якому просив визнати протиправними та скасувати рішення від 17.03.2023 року № 2902 про скасування реєстрації реєстратора розрахункових операцій.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2026 року визнано неповажними підстави пропуску строку звернення позивача з адміністративним позовом до суду. Позовну заяву і додані до неї матеріали повернуто.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою Товариство з обмеженою відповідальністю «АВ-НАФТА» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу, поновити строк звернення ТОВ «АВ-НАФТА» до адміністративного суду з позовною заявою про визнання протиправними та скасувати рішення від 17.03.2023 року №2902 про скасування реєстрації реєстратора розрахункових операцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що в спірних правовідносинах щодо застосування штрафних санкцій за використання реєстратора розрахункових операцій, реєстрація якого скасована, обставини щодо застосування цих санкцій остаточно (т.б. з врахуванням справи №400/566/25) встановлювалися у справі №400/1058/26, рішення по якій прийнято судом першої інстанції 02 квітня 2026 року (постанова апеляційного суду від 02.07.2026 року), то позивач вважає, що об`єктивно з незалежних від нього причин, він не мав розуміння необхідності оскарження рішення від 17.03.2023 року №2902 про скасування реєстрації реєстратора розрахункових операцій, до отримання результатами розгляду справи №400/1058/26.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.1 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення до суду протягом встановленого законом строку. Отже, вказані посилання позивача не можуть вважатись поважними причинами пропуску строку звернення з даним позовом.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

За змістом ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Реалізація цього права передбачає, зокрема, дотримання порядку, визначеного процесуальним законом, в тому числі щодо строків звернення до адміністративного суду.

За змістом ст. 118 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) процесуальні строки – це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені – встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України).

Отже, строк звернення до адміністративного суду – це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим, порушення прав, свобод чи інтересів особи – це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

День, коли особа дізналася про порушення свого права – це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що в спірних правовідносинах щодо застосування штрафних санкцій за використання реєстратора розрахункових операцій, реєстрація якого скасована, обставини щодо застосування цих санкцій остаточно (т.б. з врахуванням справи №400/566/25) встановлювалися у справі №400/1058/26, рішення по якій прийнято судом першої інстанції 02 квітня 2026 року (постанова апеляційного суду від 02.07.2026 року), то позивач вважає, що об`єктивно з незалежних від нього причин, він не мав розуміння необхідності оскарження рішення від 17.03.2023 року №2902 про скасування реєстрації реєстратора розрахункових операцій, до отримання результатами розгляду справи №400/1058/26

Колегія суддів вважає такі доводи апеляційної скарги необґрунтованими та зазначає, що предметом оскарження у цій справі є рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 17.03.2023 року № 2902 про скасування реєстрації реєстратора розрахункових операцій.

Як зазначає позивач його не було повідомлено про прийняття такого рішення та лише під час розгляду справи №400/566/25 про це стало відомо, за таких обставин, 23 жовтня 2025 року представник позивача звернувся до ГУ ДПС у Миколаївській області з адвокатським запитом про надання належним чином завірених копій рішення №2902 від 17.03.2023, прийняте на підставі рішення № 555 від 17.03.2023 року.

Відповідь на адвокатський запит була отримана за вихідним номером 22965/6/14 29-12-01-03 від 14.11.2025 року до якого надані копії рішення №2902 та довідка про скасування реєстрації реєстратора розрахункових операцій, завірені повноважною особою податкового органу датою 12.12.2025 року.

Тобто, суд встановив, що принаймні з 14.11.2025 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «АВ-НАФТА» знало та отримало рішення від 17.03.2023 року № 2902 про скасування реєстрації реєстратора розрахункових операцій, проте до суду звернулось лише 25.06.2026 р. з пропуском 6-ти місячного строку звернення до суду.

Посилання на те, що ТОВ «АВ-НАФТА» в судовому порядку, справа №400/1058/26, оскаржувало податкове повідомлення-рішення, а саме від 21.01.2026 №104214290707 не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду з цим позовом та жодним чином не перешкоджало позивачеві звернутись до суду з позовом про оскарження рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 17.03.2023 року № 2902 про скасування реєстрації реєстратора розрахункових операцій, адже норми законодавства не виключають можливість одночасного подання таких позовів або їх оскарження в межах однієї справи.

Обрання позивачем шляху оскарження рішення від 17.03.2023 року № 2902 про скасування реєстрації реєстратора розрахункових операцій після оскарження податкового повідомлення-рішення є наслідком його власного процесуального вибору та не свідчить про наявність об`єктивних, непереборних і незалежних від його волі обставин, які унеможливлювали своєчасне подання позову у цій справі.

Положеннями частин 1, 2 ст. 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Під «поважними причинами» слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Загалом правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин – вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Зрештою право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неповажність причин пропуску строку звернення до суду з позовом, які були вказані позивачем.

Позивач не надав доказів існування об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали йому звернутись до суду з дня коли він дізнався про порушення його прав відповідачем. Позивачем також не було надано доказів існування інших обставин або труднощів, які унеможливили дотримання позивачем строків звернення до суду, встановлених законом.

Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції ухвала про повернення позовної заяви прийнята з дотриманням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для розподілу судових витрат на підставі ст. 139 КАС України відсутні, оскільки таке питання суд вирішує за наслідками розгляду справи по суті позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВ-НАФТА» залишити без задоволення, ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 05 жовтня 2026 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук