Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №420/4582/23 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/4582/23

Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р.

Дата і місце ухвалення: 09.06.2026р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів : Федусика А.Г.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Волинської Тетяни Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 09 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом Волинської Тетяни Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року, задоволено частково позов Волинської Тетяни Володимирівни, яка діяла в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо відмови у задоволенні заяви від 01 листопада 2022 року Волинської Тетяни Володимирівни, поданої в інтересах ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про виплату грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України на підставі заяви від 01 листопада 2022 року Волинської Тетяни Володимирівни, поданої в інтересах ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про виплату грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , виплатити ОСОБА_1 та ОСОБА_3 неотримане грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в належних рівних частках (тобто по 1/3 частки неотриманого грошового забезпечення).

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2025 року задоволено частково заяву Волинської Тетяни Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, подану в порядку ст.382 КАС України.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України в 30-дений строк з моменту отримання копії цієї ухвали подати до суду звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року по справі №420/4582/23 із наданням доказів на підтвердження виконання рішення суду.

Ухвалами Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року, від 22 січня 2026 року та від 30 квітня 2026 року прийнято звіти військової частини про виконання судового рішення по справі №420/4582/23 та встановлено відповідачу нові строки для подання звітів про повне виконання вказаного судового рішення.

19.05.2026р. військова частина НОМЕР_1 подала до суду першої інстанції звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року по справі №420/4582/23.

У вказаному звіті відповідач зазначив, що згідно розрахунку, який додавався до попередніх звітів, сума до виплати за рішенням у справі №420/4582/23 становить 161065,72 грн. На підтвердження повного виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/4582/23 військова частина надала платіжні доручення:

№426655010 від 28 травня 2025 на суму 1000 (тисяча) гривень на ім`я ОСОБА_5 ,

№ НОМЕР_2 від 26 лютого 2025 на суму 5000 (п`ять тисяч) гривень на ім`я ОСОБА_5 ,

№412811601 від 25 березня 2025 року на суму 5000 грн. на ім`я ОСОБА_5 ,

№ 418858074 від 25 квітня 2025 року на суму 1000 грн. на ім`я ОСОБА_5 ,

№433299406 від 29 червня 2025 року на суму 5000 грн. на ім`я ОСОБА_5 ,

№3851 від 28 жовтня 2025 року на суму 5000 грн. на ім`я ОСОБА_5 ,

№4304 від 10 лютого 2026 року на суму 5000 грн. на ім`я ОСОБА_5 ,

№4431 від 10 березня 2026 року на суму 5000 грн на ім`я ОСОБА_5 ,

№4230 від 29 січня 2026 року на суму 5000 грн. на ім`я ОСОБА_5 ,

№4652 від 27 квітня 2026 року на суму 116 012,43 грн. на ім`я ОСОБА_5 .

Отже, на виконання рішення у справі №420/4582/23 сплачено 153012,43 грн., з урахуванням військового збору у розмірі 5% (на загальних підставах), що становить 8053,29 грн. Рішення у справі №420/4582/23 виконане у повному обсязі.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року прийнято звіт військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про виконання рішення суду від 15 серпня 2023 року по справі №420/4582/23.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою Волинська Тетяна Володимирівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просять скасувати ухвалу від 09.06.2025р. та ухвалити по справі нове рішення – про відмову військовій частині НОМЕР_1 у прийнятті звіту про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.08.2023р. по справі №420/4582/23.

В своїй скарзі апелянти зазначають, що приймаючи звіт військової частини НОМЕР_1 щодо виконання судового рішення у справі №420/4582/23 суд погодився з відповідачем, що рішення суду виконано у повному обсязі та з цієї суми правомірно сплачено військовий збір у розмірі 5%, а також, що сума у розмірі 15 685,42 грн. не підлягає до сплати, так як нарахована за життя ОСОБА_6 . При цьому, судом не враховано, що в матеріалах справи є довідка військової частини НОМЕР_1 від 30.12.2023р. за вих. №3085, з якої вбачається, що на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 №229 від 25.08.2022р. дружині загиблого ОСОБА_4 було виплачено належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення у розмірі 257 817, 76 грн. – нарахована сума, утримано 1,5% військового збору та перераховано до банку 254 138, 60 грн. Тобто, з цієї суми вже було сплачено військовий збір, законом не передбачено повторне нарахування та сплату відповідного податку. Відтак, повторне нарахування та утримання військового збору не відповідає нормам діючого законодавства, відповідно утримана сума військового збору у розмірі 8 053, 29 грн. підлягає сплаті на користь позивачів.

Також, апелянти посилаються на помилковість висновку суду про те, що грошове забезпечення в сумі 15 685, 42 грн. є нарахованим за життя ОСОБА_4 та не підлягає поділу. Апелянти стверджують, що сума у розмірі 15 685, 42 грн. як виплачена їй 22.08.2023р. не є тією сумою, яка повинна бути виплачена згідно наказу №229 від 25.08.2023р., а тому підлягає виплаті позивачам пропорційно їх часткам, а саме: у розмірі 10 456,95 грн.

За наведених обставин, за твердженнями апелянтів, відповідач рішення суду у повному обсязі не виконав та на користь позивачів підлягає сплаті 18 510,24 грн.

Військова частина подала апеляційний відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції від 09.06.2026р. – без змін. Відповідач зазначає, що до звіту про виконання рішення суду у справі №420/4582/23 були долучені відповідні платіжні документи, які вказують про повне виконання рішення суду. Щодо утримання суми військового збору у розмірі 8 053,29 грн., то відповідач повідомив, що оскільки дохід у вигляді доплат, розрахований на підставі рішення суду виплачується фізичній особі, то сума такого доходу включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб без урахування положень п. 168.5 ст.168 Податкового кодексу України і військовим збором на загальних підставах. Щодо суми виплаченої ОСОБА_7 22.08.2022р. у розмірі 15 685,42 грн. зауважено, що дана сума є нарахованою ще за життя ОСОБА_8 та є його грошовим забезпеченням за липень 2022 року, а не після його загибелі, а тому не підлягає поділу.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до приписів частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

У Рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України, з посиланням на практику Європейського суду з прав людини, підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).

Судом можуть бути вжиті заходи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення строку для подачі звіту та накладення штрафу на особу відповідальну за виконання рішення суду.

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин 1 та 2 статті 129-1 Конституції України в їх системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статями 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21 листопада 2024 року №4094-ІХ внесені зміни до КАС України, який доповнено статтею 382-1 КАС України про порядок розгляду заяви про зобов`язання подати звіт, статтею 382-2 КАС України, яка регламентує розгляд звіту про виконання судового рішення та статтею 382-3 - рішення за наслідками розгляду звіту про виконання судового рішення, які є чинними з 19 грудня 2024 року.

Відповідно до п.2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №4094-ІХ справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.

Отже, з 19 грудня 2024 року питання судового контролю вирішуються у судах з урахуванням змін, внесених Законом №4094-ІХ.

Відповідно до ч.1 ст.382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Згідно ч.2, 3 ст.382-3 КАС України суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.

У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Частиною п`ятою статті 382-3 КАС України визначено, що суд за клопотанням суб`єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб`єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

Якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб`єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

Згідно ч.11 ст.382-3 КАС України якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 382-1 КАС України встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

При прийнятті звіту військової частини НОМЕР_1 про виконання рішення суду по справі №420/4582/23 суд першої інстанції виходив з того, що з наданих військовою частиною копій платіжних інструкцій вбачається, що позивачу нараховано суму грошового забезпечення в розмірі 161065,72 грн. з відрахуванням суми військового збору в розмірі 8053,29 грн. (5%), тобто 153 012,43 грн. При цьому, суд не прийняв посилання ОСОБА_5 на неправомірність дій військової частини щодо відрахування із суми нарахованого грошового забезпечення військового збору в розмірі 8053,29 грн., зазначивши, що оскільки дохід у вигляді доплат, розрахований на підставі рішення суду, виплачується фізичній особі, то сума такого доходу включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу як інший дохід та оподатковується військовим збором на загальних підставах.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ платниками збору є, зокрема особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 162.1.1. пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ об`єктом оподаткування збором є для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Як слідує з підпункту 163.1.1 пункту 163.1 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Згідно з підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Так, відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану" №4015-IX від 10.10.2024р. (набрав чинності 01.12.2024р.) збільшено ставку військового збору з 1,5% до 5% від оподатковуваного доходу фізичних осіб.

При цьому, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні" №4113 від 04.12.2024р. уточнений перелік доходів військовослужбовців, до яких застосовується ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка.

Відповідно до підпункту 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України зазначена ставка військового збору застосовується до доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Кодексу) військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Згідно п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №4113 від 04.12.2024р. зміни до пунктів 16-1 і 25 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України застосовуються з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану" від 10 жовтня 2024 року №4015-IX.

З огляду на те, що Закон України №4015-IX від 10.10.2024р. набрав чинності 01.12.2024р., то зміни до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України внесені Законом України №4113 від 04.12.2024р. щодо ставки військового збору у розмірі 1,5 відсотка застосовуються з 01.12.2024р.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.10.2024р. №4015-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» встановлено, що доходи платників військового збору - осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Податковим кодексом України.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання рішення суду у справі №420/4582/23 відповідач виплатив позивачу грошове забезпечення її чоловіка з утриманням з нарахованого доходу військового збору за ставкою 5%.

Однак, до такого доходу позивача, в силу положень Податкового кодексу України, має застосовуватись ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що дії відповідача щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми, виплаченого грошового забезпечення, є протиправними.

Суд першої інстанції на вказані обставини не звернув уваги, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про наявність підстав для прийняття звіту.

Також, колегія суддів звертає увагу, що при прийнятті звіту військової частини про виконання судового рішення судом першої інстанції не перевірено доводи позивача, що з суми нарахованого грошового забезпечення дружині загиблого ОСОБА_4 вже було утримано військовий збір 1,5%, що слідує зі змісту довідки військової частини НОМЕР_1 від 30.12.2023р. №3085.

З огляду на викладене, прийняття судом звіту військової частини, як належного виконання судового рішення, суперечить статті 129-1 Конституції України, статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтям 14, 370 КАС України.

Заперечуючи проти прийняття звіту позивач вказувала і на те, що сума в розмірі 15 685,42 грн. також підлягає до стягнення з урахуванням частки (10 456,95 грн.).

В оскаржуваній ухвалі суд зазначив, що дана сума є нарахованою ще за життя ОСОБА_4 та є його грошовим забезпеченням за липень 2022 року, а тому не підлягає поділу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки з матеріалів справи вбачається та про це зазначає позивач, що на рахунок ОСОБА_9 військовою частиною НОМЕР_1 перераховано 22.08.2022р. грошові кошти в розмірі 15 6985,42 грн.

А відтак, дана сума не увійшла та не могла увійти до виплат, які виплачено на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.08.2022р. №229 та, відповідно, про неї не йдеться у довідці військової частини НОМЕР_1 від 30.12.2023р. №3085, на яку посилається позивач у справі (до довідки увійшло грошове забезпечення за серпень 2022 року в розмірі 15 561,20 грн.).

За наведених обставин, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги у відповідній частині.

Оскільки судове рішення по справі №420/4582/23 виконано не в повному обсязі, зокрема в частині визначення підстав для стягнення військового збору з виплачених сум грошового забезпечення, тому колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для прийняття відповідного звіту військової частини НОМЕР_1 та встановлення нового строку для подання звіту, як це передбачено ч.11 ст.382-3 КАС України.

При цьому, наразі колегія суддів не вбачає підстав для накладення на керівника військової частини штрафу, оскільки накладення штрафу відбувається лише за умови умисного не виконання рішення суду та не надання обґрунтованих причини щодо його невиконання, чого у даній справі не має місця.

Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, не повне з`ясування судом обставин справи..

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 328, 382 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Волинської Тетяни Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 09 червня 2026 року скасувати.

Постановити у справі нову ухвалу, якою прийняти звіт військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про часткове виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року по справі №420/4582/23.

Встановити військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України новий строк для подання до Одеського окружного адміністративного суду звіту про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року по справі №420/4582/23 протягом тридцяти днів з дня отримання копії даної постанови, з урахуванням висновків суду, наведених у даній постанові.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач А.В. Бойко

СуддіА.Г. Федусик О.А. Шевчук