Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №160/16917/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/16917/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.,

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року (суддя Юрков Е.О.) в справі № 160/16917/26 за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону про:

визнання неправомірною бездіяльності щодо ненадання повної інформації на запит від 09 червня 2026 року, а саме невказання прізвища, імені та по батькові вищестоящої службової особи, якій безпосередньо підпорядковується керівник відповідача;

зобов`язання надати письмову відповідь із зазначенням повного ПІБ посадової особи Офісу Генерального прокурора, яка є керівником вищого рівня для відповідача.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вважає, що сам по собі факт направлення листа не свідчить про належне виконання вимог статей 5, 14, 19, 20 та 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Розпорядник інформації зобов`язаний надати саме повну, достовірну та точну інформацію, а не будь-яку відповідь формального характеру. Суд першої інстанції підмінив предмет судового контролю, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Суд першої інстанції не встановив: чи перебувала запитувана інформація у володінні відповідача; чи був відповідач зобов`язаний нею володіти відповідно до Закону України «Про прокуратуру»; чи існували передбачені законом підстави для її ненадання; чи повідомляв відповідач про неможливість надання інформації; чи приймав відповідач рішення про відмову у доступі до інформації відповідно до статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

У відзиві на позов відповідач повідомив значно ширший обсяг інформації, ніж містила первинна відповідь на запит, зокрема навів відомості щодо Генерального прокурора, його заступників та розподілу повноважень між ними. Це свідчить про те, що відповідач володів відповідною інформацією ще на момент розгляду запиту, однак без будь-яких законних підстав не повідомив її позивачу.

Суд першої інстанції не виконав вимог частини другої статті 77 КАС України, оскільки не перевірив належним чином виконання відповідачем обов`язку доведення правомірності своїх дій та фактично переклав тягар доказування на позивача.

Судом першої інстанції не враховані правові висновки Верховного Суду зі спірного питання, не застосував статтю 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право кожного одержувати інформацію, статтю 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, який гарантує право особи шукати та отримувати інформацію, не врахував практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні.

У відзиві відповідач просить залишити рішення без змін.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга має бути задоволена з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 09.06.2026 року ОСОБА_1 звернувся зі зверненням до керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони східного регіону Синельникова Миколи Володимировича, в якому позивач просив надати інформацію про підпорядкування Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони східного регіону та надати посаду, прізвище, ім`я, по-батькові, телефон, email, адресу, назву вище стоячого в порядку відомчої підлеглості органу та службової особи.

Відповідач листом № 15-555ВИХ-26 від 12.06.2026 року надав відповідь на звернення позивача від 09.06.2026 року та повідомив, що Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону є спеціалізованою прокуратурою, утвореною рішенням Генерального прокурора, яка функціонує на правах обласної прокуратури та підпорядковується Офісу Генерального прокурора. Органом прокуратури вищого рівня є Офіс Генерального прокурора, який очолює Генеральний прокурор. Контактні дані Офісу Генерального прокурора: адреса: 01011, м. Київ. вул. Різницька, 13/15; офіційний вебсайт: https://gp.gov.ua/ телефон: (044) 200-75-70 електронна адреса: office@gp.gov.ua.

Суд першої інстанції вважав, що відповідач розглянув запит у визначений законом строк, у межах своєї компетенції надав позивачу інформацію, яка характеризує передбачену законом організаційну підпорядкованість прокуратури, а саме повідомив назву органу прокуратури вищого рівня та його контактні дані, а не зазначення у відповіді прізвища, імені та по батькові вищестоящої службової особи, якій безпосередньо підпорядковується керівник Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, не свідчить про ненадання відповіді або про протиправну бездіяльність відповідача.

На думку суду першої інстанції, вимога позивача зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону надати письмову відповідь із зазначенням повного ПІБ посадової особи Офісу Генерального прокурора, яка є керівником вищого рівня є безпідставною.

Суд визнає висновок суду першої інстанції необґрунтованим, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 09 червня 2026 року звернувся до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони східного регіону із зверненням, в якому просив надати інформацію про підпорядкування Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони східного регіону та надати посаду, прізвище, ім`я, по-батькові, телефон, email, адресу, назву вище стоячого в порядку відомчої підлеглості органу та службової особи.

Листом № 15-555ВИХ-26 від 12 червня 2026 року відповідачем надана позивачу відповідь на звернення позивача, в якому надана наступна інформація: Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону є спеціалізованою прокуратурою, утвореною рішенням Генерального прокурора, яка функціонує на правах обласної прокуратури та підпорядковується Офісу Генерального прокурора. Органом прокуратури вищого рівня є Офіс Генерального прокурора, який очолює Генеральний прокурор. Контактні дані Офісу Генерального прокурора: адреса: 01011, м. Київ. вул. Різницька, 13/15; офіційний вебсайт: https://gp.gov.ua/ телефон: (044) 200-75-70 електронна адреса: office@gp.gov.ua.

За позицією позивача надана відповідачем інформація є неповною, адже не містить відомостей про посаду, прізвище, ім`я та по-батькові службової особи.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Конституцією України установлено, що кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею (частина третя статті 32); кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (стаття 34); усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (стаття 40).

За змістом частини першої статті 6 Закону України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII (далі - Закон № 2657-ХІІ) право на інформацію забезпечується, зокрема, обов`язком суб`єктів владних повноважень інформувати громадськість та медіа про свою діяльність і прийняті рішення; обов`язком суб`єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації.

Право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина друга статті 6 Закону № 2657-ХІІ).

Відповідно до частин першої та другої статті 7 Закону № 2657-ХІІ право на інформацію охороняється законом.

Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, регулює Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI (далі – Закон № 2939-VI), відповідно до статті 1 якого публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Право на доступ до публічної інформації гарантується: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. Доступ до інформації забезпечується шляхом: надання інформації за запитами на інформацію (пункт перший частини першої статті 3, пункт другий частини першої статті 5 Закону № 2939-VI).

Відповідно до статті 12 Закону № 2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (частина перша статті 20 Закону № 2939-VI).

Розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію (пункт 6 частини першої статті 14 Закону №2939-VІ).

Згідно з частиною четвертою статті 13 Закону №2939-VI усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Частиною першою статті 13 Закону №2939-VI установлено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

- суб`єкти владних повноважень – органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;

- юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, – стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

- особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків;

- суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;

- юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

Частинами першою, третьою статті 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

За обставинами цієї справи 09 червня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону з питання надання інформації про підпорядкування Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону із зазначенням посади, прізвища, ім`я, по-батькові, телефону, email, адреси, назви вищестоячого в порядку відомчої підлеглості органу та службової особи.

Відповідач листом № 15-555ВИХ-26 від 12 червня 2026 року, тобто у встановлений частиною першою статті 20 Закону № 2939-VI, повідомив позивача, що Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону є спеціалізованою прокуратурою, утвореною рішенням Генерального прокурора, яка функціонує на правах обласної прокуратури та підпорядковується Офісу Генерального прокурора. Органом прокуратури вищого рівня є Офіс Генерального прокурора, який очолює Генеральний прокурор. Контактні дані Офісу Генерального прокурора: адреса: 01011, м. Київ. вул. Різницька, 13/15; офіційний вебсайт: https://gp.gov.ua/ телефон: (044) 200-75-70 електронна адреса: office@gp.gov.ua.

Відповідачем не зазначено у відповіді на запит про надання публічної інформації лише прізвище, ім`я та по-батькові Генерального прокурора як особи, що очолює Офіс Генерального прокурора – орган прокуратури вищого рівня, якому підпорядковується Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону.

Тобто відповідачем надано на запит позивача неповну інформацію.

Отже, відповідачем не виконано вимоги пункту 6 частини першої статті 14 Закону №2939-VІ, яка зобов`язує розпорядників інформації надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Ненадання запитуваної інформації, володіння якою не заперечується відповідачем, суперечить положенням Закону №2939-VІ.

Висновок суду першої інстанції про те, що не зазначення у відповіді прізвища, імені та по-батькові вищестоящої службової особи, якій безпосередньо підпорядковується керівник Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, не свідчить про ненадання відповіді або про протиправну бездіяльність відповідача, а також про безпідставність вимоги позивача зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону надати письмову відповідь із зазначенням повного ПІБ посадової особи Офісу Генерального прокурора, яка є керівником вищого рівня, є неправильним та таким, що не відповідає приписам Закону №2939-VІ, який зобов`язує розпорядника інформації надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію.

Зважаючи на те, що відповідач у відповіді на запит позивача не надав повну запитувану інформацію, не навів обґрунтування підстав для надання запитуваної інформації у повної обсязі, суд доходить до висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо надання повної інформації на запит від 09 червня 2026 року в частині не зазначення прізвища, імені та по батькові вищестоящої службової особи, якій безпосередньо підпорядковується керівник відповідача, а належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача надати позивачу запитувану інформацію із зазначенням повного ПІБ посадової особи Офісу Генерального прокурора, яка є керівником вищого рівня для відповідача.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року в справі № 160/16917/26 задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року в справі №160/16917/26 за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії скасувати.

Ухвалити у справі №160/16917/26 нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону щодо надання ОСОБА_1 повної інформації на запит від 09 червня 2026 року в частині не зазначення прізвища, імені та по-батькові вищестоящої службової особи, якій безпосередньо підпорядковується керівник Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону.

Зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону надати ОСОБА_1 запитувану інформацію із зазначенням прізвища, імені та по-батькові посадової особи Офісу Генерального прокурора, яка є керівником вищого рівня Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 06 жовтня 2026 року та відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Повне судове рішення складено 06 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Шальєва

суддя С.М. Іванов

суддя В.Є. Чередниченко