Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №160/7871/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/7871/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач),

суддів: Чабаненко С.В., Білак С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2026 року в адміністративній справі №160/7871/26 (головуючий суддя першої інстанції - Кучма К.С.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач 31.03.2026 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, в якому просив:

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Дніпропетровській області в частині не зарахування до його страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком періодів роботи з 06.03.1989 року по 15.02.1991 року, з 24.08.1991 року по 01.07.1994 року, з 04.07.1994 року по 29.10.1997 року, з 30.10.1997 року по 05.12.1997 року;

- зобов`язати ГУ ПФУ Дніпропетровській області зарахувати до його страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком періоди роботи з 06.03.1989 року по 15.02.1991 року, з 24.08.1991 року по 01.07.1994 року, з 04.07.1994 року по 29.10.1997 року, з 30.10.1997 року по 05.12.1997 року;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області здійснити йому перерахунок пенсії за віком з 22.01.2026 року з врахуванням трудового стажу, набутого в періоди роботи з 06.03.1989 року по 15.02.1991 року, з 24.08.1991 року по 01.07.1994 року, з 04.07.1994 року по 29.10.1997 року, з 30.10.1997 року по 05.12.1997 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим та таким, що ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт вказує, що на підставі положень Закону №1058-IV позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи, оскільки період роботи на території рф згідно трудової книжки не зараховано до страхового стажу з 01.01.2023 року так як рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. Зазначає, що прийняття рішень про поновлення виплати пенсії, призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії відноситься виключно до компетенції Пенсійного фонду. Також вказує, що після розгляду заяви позивача за принципом екстериторіальності, матеріали пенсійної справи повернуті до пенсійного органу за місцем реєстрації позивача, який і повинен переглядати заяву позивача.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення пенсійного віку 14.01.2026 року звернувся до Новомосковського об`єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Новомосковського об`єднаного управління Пенсійного фонду України від 22.01.2026 № 046450017933 позивачу призначено пенсію за віком у розмірі 4470,20 грн..

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що під час призначення пенсії відповідачем для розрахунку коефіцієнта стажу за період до 01.01.2004 року враховано 12 років 8 місяців 26 днів страхового стажу.

Не погоджуючись із визначеним відповідачем розміром страхового стажу та розрахунком пенсії, позивач 12.02.2026 через особистий кабінет на веб-порталі Пенсійного фонду України звернувся до пенсійного органу зі скаргою, в якій просив здійснити перерахунок його пенсії за віком з урахуванням страхового стажу станом на 01.01.2004 року у розмірі 20 років 6 місяців 8 днів.

Листом від 12.03.2026 №28083-15104/П-01/08-0400/26 відповідач повідомив про відмову в задоволенні його вимог.

Як вбачається зі змісту зазначеного листа, відповідачем не зараховано до страхового стажу періоди роботи в рф, а саме: з 06.03.1989 по 15.02.1991, з 24.08.1991 по 01.07.1994, з 04.07.1994 по 29.10.1997 та з 03.02.1997 по 15.12.1997. Щодо періоду роботи з 06.03.1989 по 15.02.1991 відповідач зазначив, що вказаний період не зараховано до страхового стажу, оскільки запис у трудовій книжці зроблено з порушенням пункту 2.14 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях», затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162. Зокрема, відповідач послався на те, що відповідно до пункту 2.14 зазначеної Інструкції у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок зазначається повне найменування підприємства, під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. Водночас, на думку відповідача, запис про роботу позивача з 06.03.1989 по 15.02.1991 внесено з порушенням цього порядку, а саме не внесено найменування підприємства, на яке його було прийнято на роботу. Стосовно періодів роботи з 24.08.1991 по 01.07.1994, з 04.07.1994 по 29.10.1997 та з 03.02.1997 по 15.12.1997 відповідач зазначив, що ці періоди не підлягають зарахуванню до страхового стажу у зв`язку з тим, що Україною було підписано Угоду про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зокрема з рф, за умовами якої пенсійне забезпечення громадян держав учасниць Угоди здійснюється за законодавством держави, на території якої вони мешкають. У цьому ж листі відповідач зазначив, що для встановлення права на пенсію громадянам держав учасниць Угоди враховується трудовий стаж, зароблений на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Водночас з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Також відповідач зазначив, що обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього СРСР, а в подальшому незалежних державах, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод, а до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території колишнього СРСР по 31.12.1991.

Не погодившись із діями відповідача щодо обрахунку страхового стажу, позивач оскаржив такі дії до суду.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі по тексту - Закон №1058).

У розумінні абз.22 статті 1 Закону №1058 пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону №1058 передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно із частиною першою статті 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною четвертою вказаної статті Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року від 20 до 30 років.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено судом першої інстанції, в трудовій книжці позивача наявні наступні записи щодо спірних періодів (далі мовою оригіналу):

- 06.03.1989 - прийнятий в кооператив «Буревісник» електриком;

- 15.02.1991 - звільнений за власним бажанням;

- 24.08.1991 - прийнятий на роботу до Челябінського державно-кооперативного підприємства КПД в кооператив «Віра» транспортувальником 2 розряду;

- 01.06.1993 - у зв`язку з акціонуванням підприємство перетворено в Акціонерне товариство закритого типу «Завод КПД і СК»;

- 01.06.1993 - переведений в корпус № 3 оператором 4 розряду;

- 01.07.1994 - звільнений за власним бажанням на підставі статті 31 КЗпП рф;

- 04.07.1994 - прийнятий до Акціонерного товариства закритого типу «Будівельний трест №42» на посаду юрисконсульта управління;

- 29.10.1997 - звільнений за власним бажанням на підставі статті 31 КЗпП рф;

- 03.02.1997 - прийнятий до Комерційного банку «Мечел-Банк» на посаду юрисконсульта на 0,5 ставки;

- 05.12.1997 - звільнений за власним бажанням на підставі статті 31 КЗпП рф.

Суд першої інстанції обґрунтовано визначив, що трудова книжка позивача в частині вказаних спірних періодів оформлена у відповідності до вимог законодавства, записи містять номери та дати наказів про прийняття на роботу, звільнення, підписи уповноважених осіб, а також печатку підприємств. Відповідачем зауважень щодо трудової книжки в частині вказаних періодів не виявлено.

Частиною першою статті 4 Закону №1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.

Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Частинами другої, третьої статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу, його пільгового обчислення.

З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає врахуванню при визначенні розміру пенсії, а відтак і заробіток за відповідний період підлягає включенню при обчисленні пенсії.

Відповідач обґрунтовує свою позицію тим, що з 01.01.2023 року рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 визначено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 року.

Колегія суддів звертає увагу, що всі первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, тільки з тих міркувань, що Україною у зв`язку з військовою агресією рф припинено співробітництво та обмін поштою з рф.

До того ж, Постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 не має зворотної сили та не може розповсюджуватись на період праці позивача з 01.01.1992 року по 21.10.2000 року на території рф.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, припинення участі рф в Угоді, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення не може бути підставою для відмови у зарахуванні стажу, набутого особою до ухвалення відповідних рішень.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмовляючи позивачу в зарахуванні до страхового стажу спірних періодів діяльності, відповідач діяв протиправно, тому його дії щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_3 періодів роботи з 06.03.1989 року по 15.02.1991 року, з 24.08.1991 року по 01.07.1994 року, з 04.07.1994 року по 29.10.1997 року, з 30.10.1997 року по 05.12.1997 року є протиправними.

Висновки суду, викладені в мотивувальній частині рішення є в однаковій мірі обов`язковими для врахування суб`єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення. Суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов`язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.

Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують.

Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 КАС України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2026 року в адміністративній справі №160/7871/26 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2026 року в адміністративній справі №160/7871/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко

суддя С.В. Білак