Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №725/841/26 — Чернівецький районний суд міста Чернівців

Єдиний унікальний номер 725/841/26

Номер провадження 2/725/209/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2026 року

Чернівецький районний суд міста Чернівців

в складі:

головуючої судді Піхало Н.В.

за участю секретаря судового засідання Соник А.Д.

за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення вартості частки у праві спільної сумісної власності на майно, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення вартості частки у праві спільної сумісної власності на майно подружжя.

В обґрунтування позову вказувала, що з 25 квітня 2017 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу, за рахунок спільних коштів подружжя, а також заощаджень та інших доходів, в інтересах сімї, на підставі договору купівлі-продажу № 129 від 16 серпня 2024 року ними придбано транспортний засіб марки BMWX1, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , за 516 130, 66 грн. При цьому, за усною домовленістю, право власності на вказаний транспортний засіб зареєстровано за відповідачем.

Також вказувала, вказувала, що з липня 2025 року із них із відповідачем погіршилися стосунки й відповідно вони із відповідачем спільного господарства не ведуть, а з 28 листопада 2025 року проживають окремо. Після припинення спільного проживання вищевказаний транспортний засіб залишився у відповідача , який не бажає в добровільному порядку здійснити його поділ. Відповідно до висновку експерта №01-10-26 транспортної товарознавчої експертизи з визначення ринкової вартості транспортного засобу від 13 січня 2026 року вартість автомобіля BMWX1, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , на день проведення експертизи становить 708 735 грн.

Посилаючись на вказане, а також положення ст.ст. 60,70,71 Сімейного кодексу України, просила стягнути з відповідача на свою користь вартість частки у праві спільної сумісної власності на транспортний засіб в розмірі 354367,50 грн., а також сплачений судовий збір та витрати на правовому допомогу. Крім того, просила визнати право особистої приватної власності на автомобіль та право спільної сумісної власності припинити.

11 березня 2026 року відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому вказав, що дійсно він перебував у шлюбі із ОСОБА_1 з 25 квітня 2017 року по 27 січня 2026 року та під час шлюбу ними придбано у власність транспортний засіб марки BMWX1, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , за 516 130, 66 грн., про поділ якого просить позивачка. Разом із тим позивачкою приховано той факт, що під час шлюбу ними було придбано ще один транспортний засіб, а саме AUDIQ5, 2015 року випуску, вид палива – В, об`єм двигуна 1984, номер кузова НОМЕР_2 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 . Однак, як йому стало відомо, 4 жовтня 2025 року ОСОБА_1 вищевказаний транспортний засіб було продано без його письмової та усної згоди. Вказував, що вищевказаний транспортний засіб був відчужений ОСОБА_1 одноособово , без його згоди як другого з подружжя та не в інтересах сімї, а отримані кошти не були використані на забезпечення потреб сімї, що свідчить про порушення його прав як співвласника, а тому просив стягнути на свою користь вартість частки у спірному автомобілі як компенсацію в праві спільної сумісної власності.

Представник позивачки в судовому засіданні підтримала поданий позов з підстав, викладених у позовні заяві та просила про його задоволення. Крім того, підтримана поданий відзив на зустрічні позовні вимоги та просила в задоволенні зустрічного позову відмовити. Зокрема суду вказала, що у вересні 2022 року сторони вирішили придбати автомобіль й відповідно 27 вересня 2022 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 укладено договір № ЧВ -27/09/22-02 про участь в он-лайн аукціоні транспортних засобів. На виконання зобов`язань за цим договором виконавцю були передані кошти в сумі 26100 грн, що еквівалентно на той час 600 доларам США та 34800 грн., що еквівалентно 800 доларів США. В подальшому, після участі в аукціоні, 10 грудня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір на транспортування автомобіля AUDIQ5, 2015 року випуску з країни походження США. За умовами вказаного договору було сплачено ще 5853 доларів США. Відповідно до довідки – розрахунку загальна вартість авто послуги становить 11 245 доларів США. При цьому, основним джерелом походження коштів на придбання вказаного автомобіля була саме грошова допомога, отримана ОСОБА_1 при звільненні зі служби цивільного захисту. Зокрема, у червні 2021 року їй було виплачено 109029,25 грн., а у червні 2022 року – 171360 грн., що підтверджується відповідною довідкою. Право власності дійсно на вказаний автомобіль було зареєстровано за ОСОБА_5 . Разом з тим, в подальшому, а саме 28 вересня 2024 року вищевказаний автомобіль був сторонами відчужено за 670 000 грн. й відповідно ОСОБА_2 було відомо про його продаж, оскільки останній брав активну участь у продажі даного автомобіля, самостійно створював оголошення на різних Інтернет площадках, здійснював пошук покупця, показував покупцям автомобіль та був безпосередньо присутній при укладанні угоди та передачі коштів. Крім того, виручені від продажу автомобіля «AUDIQ 5» кошти були витрачені на потреби сімї, придбання продуктів харчування, одягу, взуття, а також сімейний відпочинок та свята. Крім того, у липні 2025 року вона за рахунок вказаних коштів разом із сином їздила до Грузії, де вони перебували протягом місяця, та повернулися до дому 26 серпня 2025 року, що підтверджено від містами у закордонних паспортах. Також вказувала, що 24 червня 2025 року ОСОБА_2 як працівник ДСНС був відряджений до м. Дніпро, саме з вказаним відрядженням пов`язано припинення сімейних відносин й відповідно остаточно припинення сімейних відносин між ними відбулося 28 листопада 2025 року та саме з цього часу сторони проживали окремо та не вели спільного господарства. Посилаючись на те, що спірний автомобіль відчужено під час шлюбу й відповідно отримані від продажу кошти були витрачені на потреби сімї, просила в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав зустрічний позов та просив про його задоволення в повному обсязі. При цьому суду вказав, що автомобіля марки AUDIQ5, 2015 року випуску, вид палива – В, об`єм двигуна 1984, номер кузова НОМЕР_3 , 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 був придбаний сторонами під час шлюбу та за спільні кошти подружжя, однак був в подальшому ОСОБА_1 відчужений та усі кошти від його продажу були отримані безпосередньо ОСОБА_1 та витрачені на власний розсуд. При цьому, погоджена сторонами мета продажу автомобіля, а саме інвестування коштів в нерухомість не була реалізована й відповідно належана ОСОБА_2 частка від продажу автомобіля не була передана, а також ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів використання коштів в інтересах сімї. При цьому, згода ОСОБА_2 на продаж автомобіля не була згодою на одноосібне привласнення ОСОБА_1 коштів, отриманих від його продажу. Зокрема, ОСОБА_1 власноручно отримала кошти від продажу автомобіля в касі, що підтверджується відповідними доказами та не спростовано її показами й відповідно половина коштів від продажу автомобіля не була передана ОСОБА_2 . При цьому, докази, згідно яких би ОСОБА_2 уповноважував ОСОБА_1 одноосібно розпоряджатися всією сумою коштів в матеріалах справи відсутні та позивачкою суду не надано. Крім того, позивачкою ОСОБА_1 не доведено належним доказами її доводи в частині передання всієї суми коштів ОСОБА_2 та подальше їх використання в інтересах родини, що також спростовуються поясненнями ОСОБА_1 щодо поміщення грошей до тумбочки, звідки при потребі кожен із подружжя міг їх брати та витрачати. Таким чином, вказуючи на те, що отримані від продажу автомобіля кошти є спільною сумісною власністю подружжя й відповідно не доведено їх витрачання на потреби сімї, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню вартість 1/2 частки від ринкової вартості автомобіля в сумі 339 605 грн.

Позивачка, будучи допитана за правилами допиту свідка суду пояснила, що з відповідачем протягом 21 року перебувала у зареєстрованому шлюбі Під час шлюбу ними придбано два автомобіля, при цьому автомобіль AUDI Q5, 2015 року випуску придбано за грошові кошти, які вона отримала як компенсацію при звільненні зі служби. В подальшому відповідач виявив бажання продати даний автомобіль та пошуком покупця займався безпосередньо ОСОБА_2 , а також був з нею в офісі при підписанні договору купівлі-продажу. Кошти в касі за продаж автомобіля дійсно отримала вона, однак відразу ж після цього передала усю суму коштів ОСОБА_2 . Дані кошти в подальшому були витрачені на потреби сімї, придбання одягу, харчування, лікування, спільний відпочинок, у тому числі на оплату поїздки її із сином на 1 місяць до Грузії. Також вказала, що між ними дійсно була домовленість інвестувати дані грошові кошти в будівництво, однак в подальшому ОСОБА_2 передумав. Гроші перебували вдома у тумбочці і при потребі кожен із нас міг їх брати. Просила її позов задовольнити.

Відповідач, будучи допитаний в суді пояснив, що дійсно перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 та за спільні кошти подружжя ними було придбано два автомобіля. Право власності на автомобіль марки BMW X1, 2016 року випуску було зареєстровано на його ім`я та він визнає позов ОСОБА_1 про його поділ та стягнення компенсації його вартості в розмірі 354 тис грн. Щодо автомобіля марки AUDI Q5, 2015 року випуску, то право власності на даний автомобіль було зареєстровано на ОСОБА_1 , який нею було продано у вересні 2024 року за кошти в сумі 15 500 доларів США, якими позивачка озпоряджалася одноособово та йому його частка як компенсація у праві спільної сумісної власності не була передана. При цьому доводи ОСОБА_1 про те, що кошти від продажу AUDIQ5, 2015 року випуску були використані в інтересах сімї не відповідають дійсності, оскільки перед продажем автомобіля між ними була досягнута згода щодо їх інвестування в будівництво, однак ці кошти так і не були інвестовані, оскільки між ними почали виникати конфлікти. При цьому, витрати на потреби сімї в цей період фінансувалися з грошових коштів, отриманих ним як заробітна плата, оскільки він офіційно працевлаштований, а не з коштів, отриманих за продаж автомобіля. Дані кошти ОСОБА_1 забрала собі, вказавши на те, що ці кошти є її власність, отримані нею при виході на пенсію. Також вказав, що йому дійсно було відомо про продаж даного автомобіля, оскільки він безпосередньо допомагав дружині у пошуку покупця. Вважає, що одноособове привласнені ОСОБА_6 грошових коштів є порушенням його прав як співвласника проданого транспортного засобу, а тому просив поданий ним зустрічний позов задовольнити.

Заслухавши пояснення сторін, доводи представників сторін, дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до наступного.

Так, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За змістом цієї норми зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

При цьому, підстави виникнення цивільних прав та обов`язків наведені в частині другій статті 11 ЦК України, серед яких законодавець розрізняє: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Основними засадами (принципами) цивільного законодавства, зокрема, є: верховенство права, змагальність сторін, диспозитивність, розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами (ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, судом встановлено, що з 25 квітня 2017 року по 27 січня 2026 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с. 8).

На підставі рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 27 січня 2026 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано( а.с.130).

Також судом встановлено та не оспорено сторонами, що під час шлюбу, на підставі договору купівлі-продажу № 129 від 16 серпня 2024 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Шипінг Авто» сторонами придбано транспортний засіб марки BMWX1, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , за 516 130, 66 грн. (а.с.9-12). Право власності на вищевказаний транспортний засіб зареєстровано за ОСОБА_2 ( а.с. 33).

Крім того, факт придбання спірного транспортний засіб марки BMWX1, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , за 516 130, 66 грн. під час шлюбу й відповідно належності його на праві спільної сумісної власності сторонам відповідач не оспорює, що підтверджується, зокрема його поясненнями, наданими суду в ході розгляду справи.

При цьому, як встановлено судом, сторони після розірвання шлюбу не досягли згоди щодо поділу вищевказаного автомобілі, у зв`язку із чим ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення на її користь вартість даного автомобіля.

Відповідно до висновку експерта № 01-10-26 транспортної товарознавчої експертизи з визначення ринкової вартості транспортного засобу від 13 січня 2026 року вартість автомобіля BMWX1, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , на день проведення експертизи становить 708 735 грн.(а.с.13-17).

Крім того, вартість спірного автомобіля фактично відповідачем не опорена, а на призначенні транспортної товарознавчої експертизи згідно поданого попередньо клопотання, ОСОБА_2 в ході підготовчого судового засідання та судового розгляду справи не наголошував, залишивши клопотання без розгляду.

Також судом встановлено, що під час шлюбу сторонами, окрім автомобіля BMWX1, 2016 року випуску, 22 березня 2023 року придбано автомобіль марки AUDIQ5, 2015 року випуску, вид палива – В, обєм двигуна 1984, номер кузова НОМЕР_2 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с.77-78, 98-100-116)

Зокрема, з метою придбання вищевказаного автомобіля, 27 вересня 2022 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 укладено договір № ЧВ -27/09/22-02 про участь в он-лайн аукціоні транспортних засобів. На виконання зобов`язань за цим договором виконавцю були передані кошти в сумі 26100 грн, що еквівалентно на той час 600 доларам США та 34800 грн., що еквівалентно 800 доларів США. В подальшому, після участі в аукціоні, 10 грудня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір на транспортування автомобіля AUDIQ5, 2015 року випуску з країни походження США. За умовами вказаного договору було сплачено ще 5853 доларів США. Відповідно до довідки – розрахунку загальна вартість авто послуги становить 11 245 доларів США.( а.с. 132-138).

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 28 вересня 2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 автомобіль марки AUDIQ5, 2015 року випуску, вид палива – В, обєм двигуна 1984, номер кузова НОМЕР_2 було відчужено ( а.с.117-123).

Відповідно до висновку експерта № 09-03-26 транспортної товарознавчої експертизи з визначення ринкової вартості транспортного засобу від 3 березня 2026 року вартість автомобіля марки AUDIQ5, 2015 року випуску, вид палива – В, об`єм двигуна 1984, номер кузова НОМЕР_3 , 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , на день проведення експертизи становить 679 210 грн.(а.с. 79-82).

Таким чином, спірний транспортний засіб марки BMWX1, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , а також автомобіля марки AUDIQ5, 2015 року випуску, вид палива – В, об`єм двигуна 1984, номер кузова НОМЕР_3 , 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 є спільною сумісною власністю подружжя.

При цьому, відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому вказував, що гроші від продажу автомобіля марки AUDIQ5, 2015 року випуску не були використані в інтересах сімї й відповідно їх не було інвестовано в будівництво, а фактично одноособово привласнено позивачкою, що є порушенням його прав як співвласника спільного майна, а тому просив стягнути на свою користь з ОСОБА_1 вартість частки вартості вказаного автомобіля.

Так, правовідносини щодо поділу майна подружжя регулюються нормами Сімейного та Цивільного кодексів України.

Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Тобто, статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18, а також у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі № 676/4308/21 (провадження № 61-7301св22).

Подібні правила викладені також у частині першій статті 57 СК України, відповідно до якої особистою приватною власністю дружини, чоловіка є зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

У разі, якщо спірне майно учасниками справи набуто в період перебування в шлюбі, той факт, що воно зареєстровано на одного з подружжя, не позбавляє іншого права на частку в такому майні.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2022 року у справі № 330/1569/19.

Крім того, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (частина сьома статті 57 СК України).

Зокрема, як встановлено судом, фактично між сторонами існує спір щодо автомобіля марки AUDIQ5, 2015 року випуску, вид палива – В, об`єм двигуна 1984, номер кузова НОМЕР_3 , 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , який в подальшому ОСОБА_1 був проданий.

Так, в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23) зроблено висновок, що «вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.

Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.

Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.

Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя.

Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність».

При цьому, як встановлено судом, а також підтверджується дослідженими доказами, у тому числі поясненнями сторін, а також диском із записом телефонної розмови від 25 вересня 2024 року ( а.с. 170), ОСОБА_2 було відомо про продаж автомобіля й відповідно була наявна його згода.

Більше того, саме відповідач займався організацію продажу, підшуковував покупців та був присутній при безпосередньому продажі даного автомобіля, а тому суд зважаючи на вказане приходить до висновку, що автомобіль марки AUDIQ5, 2015 року випуску, вид палива – В, об`єм двигуна 1984, номер кузова НОМЕР_3 , 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 був проданий подружжям за взаємною згодою.

Зокрема, захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Відповідно до статті 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. № 11).

Крім того, вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, яке існує на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання такого майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 29 липня 2025року в справі № 369/6352/22, від 06 червня 2025 року в справі № 287/1092/23).

Верховний Суд, зокрема, у постановах від 27 жовтня 2025 року в справі № 161/19647/23, від 19 лютого 2025 року в справі № 522/11159/21 сформулював висновки про те, що у статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

За таких обставин суд приходить до висновку, що транспортний засіб марки BMWX1, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу шляхом стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 вартості 1/ 2 частки, що становить розмірі 354367,50 грн..

Також спільною сумісною власністю є й автомобіль марки AUDIQ5, 2015 року випуску, вид палива – В, об`єм двигуна 1984, номер кузова НОМЕР_3 , 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , який в подальшому , а саме на підставі договору купівлі-продажу від 28 вересня 2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 автомобіль марки AUDIQ5, 2015 року випуску, вид палива – В, обєм двигуна 1984, номер кузова НОМЕР_2 був проданий.

При цьому, грошові кошти за продаж автомобіля хоча й були отримані в касі особисто ОСОБА_1 , однак це не спростовує того факту, що ці кошти були витрачені в інтересах сімї, оскільки сторони спільно проживали та вели спільне господарство, а також спільний відпочинок й відповідно відповідачем ОСОБА_2 не спростовано даний факт та не надано доказів на підтвердження своїх доводів щодо одноособового використання спільних коштів позивачкою ОСОБА_1 ..

При цьому, наявність конфлікту між сторонами 17 липня 2024 року не спростовує факт використання коштів в інтересах сімї, оскільки автомобіль було продано у вересні 2024 року, а шлюб розірвано 27 січня 2026 року.

За таких обставин, суд враховуючи вищевказані норми матеріального права та фактичні обставини справи, приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_5 та стягнення на її користь компенсацію вартості частини автомобіля, що становить 354367,50 грн. та визнання за ОСОБА_2 права особистої приватної власності на вказаний автомобіль й відповідно відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 .

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору понесеного сторонами при зверненні до суду, суд приходить до наступного.

Так, за положеннями статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 3543, 68 грн., а також витрати на проведення експертизи в сумі 3000 грн.

Щодо витрат на правову допомогу, то суд зазначає наступне.

Так, при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Зокрема, відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

В силу вимог ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Крім того, відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, частиною ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

В свою чергу, відповідно до висновку щодо застосування норм права, викладеному в постанові Верховного Суду від 06.12.2023 року у справі № 713/1890/21, витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

При цьому, відсутність доказів сплати витрат на послуги в повному обсязі, то згідно з практикою Верховного Суду, це не має значення, оскільки такі витрати можуть бути здійснені стороною в майбутньому, що й передбачено договором про надання правничої допомоги.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18.

Отже, розподіляючи витрати, які понесені на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази є підставою для їх відшкодування, адже їх розмір доведений документально.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 19 листопада 2025 року у справі № 753/2606/24 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц сформулював чіткий правовий висновок: суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу з власної ініціативи. Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та клієнтом можливе лише за наявності обґрунтованих заперечень іншої сторони.

Разом з тим, відповідач ОСОБА_2 не скористався своїм правом та не подав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а тому у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру понесених витрат на правову допомогу.

При цьому, як убачається з наданих доказів, позивачкою було понесено витрати на правову допомогу в розмірі 20 000 грн., що підтверджено актом приймання-передачі виконаних робіт від 28 вересня 2026 року та квитанцією про сплату, а також договором про надання правової допомоги, тому понесені позивачкою витрати підлягають стягненню з відповідачка ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 57, 60, 61, 63, 69, 70, 71 СК України , ст.ст. 4, 10-13, 43, 44, 76-81, 83, 133, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення вартості частки у праві спільної сумісної власності на майно подружжя, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) 354 367 грн. 50 коп. в якості грошової компенсації вартості її частки у праві спільної сумісної власності на транспортний засіб марки BMWX1, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на транспортний засіб марки BMWX1, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 .

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в справі, а саме: 3543,68 грн. сплаченого судового збору, 3000 грн. витрат на проведення транспортно-товарознавчої експертизи та 20 000 грн. витрат на правничу допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Чернівецький районний суд міста Чернівців протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Чернівецького районного

суду міста Чернівців Піхало Н.В.