Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №635/571/22 — Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/571/22

Провадження № 2/635/3712/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року сел. Покотилівка

Харківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Омельник М.М.,

за участю секретаря судового засідання Сліпченко К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та доводів позивача.

позивач ОСОБА_1 звернувся до Харківського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача борг у розмірі 74000,00 гривень, а також судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 992,40 гривень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що 05 червня 2017 року відповідач ОСОБА_2 під розписку позичив у нього 100000,00 грн, які зобов`язався повернути до 10 грудня 2017 року. 05 листопада 2020 року було складено нову розписку, в якій відповідач зазначив що через рік до 05 листопада 2021 року грошові кошти поверне в повному обсязі. Позивач зазначає, що на початку серпня 2021 року відповідач подзвонив йому і сказав що хоче побачитися, віддати частину заборгованості та поговорити. В момент зустрічі відповідач сказав, що може повернути тільки 26000 гривень на умові, що він йому віддає розписку або не дає нічого, якщо позивач не поверне розписку. Позивач зазначає, що погодився, оскільки хотів повернути хоча б частину своїх коштів. Після отримання частини коштів в розмірі 26000 гривень, він сповістив, що буде скаржитися в суд.

Рух справи.

Заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 09 квітня 2025 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 74000 (сімдесят чотири) гривні та витрати по сплаті судового збору у розмірі 992,40 гривень.

Відповідач ОСОБА_2 в інтересах якого діє представник - адвокат Лисенко Андрій Олександрович звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Харківського районного суду Харківської області від 09 квітня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, якою просить скасувати заочне рішення по даній справі і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 13 січня 2026 року заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 09 квітня 2025 року по цивільній справі за № 635/571/22 скасовано, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Лисенко А.О. 06 лютого 2026 року надав відзив на позовну заяву. Обґрунтовуючи відзив зазначив, що матеріали справи не місять оригіналу розписки від 05 листопада 2020 року також відсутні докази часткової оплати відповідачем грошових коштів у розмірі 26000 гривень. Також зазначив, якщо брати до уваги розписку від 05 червня 2027 року то наявний сплив строків позовної давності, так як з позовом позивач звернувся 27 січня 2022 року.

Позивач не скористався правом на надання відповіді на відзив.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 11 червня 2026 року підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - закрито, призначено справу до судового розгляду по суті.

Участь у справі сторін та інших учасників справи.

Позивач ОСОБА_1 - у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій також підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Лисенко А.О. надав заяву про проведення судового засідання призначеного на 06 жовтня 2026 року без його участі та без участі відповідача, в задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Як встановлено судом, 05 червня 2017 року відповідач ОСОБА_2 за розпискою отримав від позивача ОСОБА_1 100000,00 грн, які зобов`язався повернути до 10 грудня 2017 року. Оригінал зазначеної розписки наявний у матеріалах справи.

Крім того, позивач зазначає, що 5 листопада 2020 року було складено нову розписку в якій відповідач зазначив що через рік (до 5 листопада 2021 року) грошові кошти поверне в повному обсязі і також надає копію розписки.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В постанові Верховного Суду від 08.07. 2019 року (справа №524/4946/16-ц) зазначено, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

В постанові № 369/3340/16-ц від 22 серпня 2019 року Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, така позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (справа №6-63цс13). За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц зазначено, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Позовна заява подана позивачем 27 січня 2022 року.

Відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що «можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. Тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду звернувся до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32). ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав Відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

У постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 26.10.2022 № 752/10864/19 (61-17278св21) вказано, що Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Згідно з приписами частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених Позивачем поважних причин її пропуску.

Зазначений висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року по справі 925/1351/19

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява №4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, за вимогою, що виникла з розписки від 05 червня 2017 року, перебіг позовної давності розпочався 11 грудня 2017 року та закінчився 11 грудня 2020 року, тобто на момент звернення позивача до суду 27 січня 2022 року строк позовної давності сплив.

Посилання позивача на розписку від 05 листопада 2020 року, якою, за його твердженням, відповідач визначив новий строк повернення коштів до 05 листопада 2021 року, суд не бере до уваги, оскільки оригінал зазначеної розписки у матеріалах справи відсутній, а надано лише її копію.

За таких обставин суд не вважає доведеним факт складення та підписання відповідачем зазначеної розписки, а відтак не може покласти її в основу висновку про зміну строку виконання зобов`язання.

Таким чином, з урахуванням спливу позовної давності щодо вимог, підтверджених оригіналом розписки від 05 червня 2017 року, та відсутності належного доказу існування нового зобов`язання за розпискою від 05 листопада 2020 року, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Питання про судові витрати підлягають вирішенню судом у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України, а саме судові витрати, в зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, покладаються на позивача у справі.

Відповідно до ст. 526, 530, 533, 612, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 76, 81, 141, 247, 265, 268, 274, 279 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - відмовити.

Витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості, що не проголошуються:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 ;

представника позивача: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання (перебування): АДРЕСА_2 .

Суддя М.М.Омельник