Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №629/4873/26 — Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/4873/26

Номер провадження 2/629/2027/26

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого судді Ткаченко Н.В., за участю секретаря Олексенко Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа філія «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» про стягнення матеріальної допомоги до щорічної відпустки, одноразового заохочення до ювілейної дати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач через свого представника звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому зазначив, що згідно наказу №758/ОС від 05.12.2025 року його звільнено з посади електромеханіка засобів автоматики та приладів технологічного устаткування 6 розряду відділу головного енергетика. У період трудових відносин з відповідачем, він мав право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки та одноразового заохочення до ювілейної дати, передбаченої колективним договором та локальними нормативними актами АТ «Укрзалізниця». Однак, згідно довідки від 14.04.2026 року про розмір матеріальної допомоги на оздоровлення до відпусток, йому не було виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 4120 грн. 21 коп. та за 2024 рік у розмірі 5026 грн. 12 коп., а також не було виплачено одноразове заохочення до ювілейної дати у розмірі 4721 грн. 72 коп. Загальна сума заборгованості становить 13868 грн. 05 коп. Матеріальна допомога на оздоровлення до щорічної відпустки є трудовою гарантією, передбаченою колективним договором, а тому підлягає обов`язковій виплаті працівнику у випадку виникнення права на неї. Відповідно до пункту 8.8 Положення про оплату праці працівників АТ «Укрзалізниця» працівникам товариства можуть нараховуватися та виплачуватися одноразові заохочення до ювілейних дат працівників (50, 60, 70 років) залежно від стажу роботи в АТ «Укрзалізниця» та посадового окладу. Позивач досяг ювілейної дати та на момент її настання перебував у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця», маючи необхідний стаж роботи, що надавало йому право на отримання відповідного одноразового заохочення. Проте відповідачем таке заохочення нараховано та виплачено не було, чим порушено право позивача на отримання виплат, передбачених внутрішніми нормативними актами роботодавця. Після звільнення він неодноразово звертався щодо виплати належних йому коштів. представники відповідача повідомляли, що виплата буде здійснена та просили зачекати. Щодо пропуск строку звернення до суду обумовлений об`єктивними причинами, пов`язаними із дією воєнного стану, безпековою ситуацією у Харківській області, а також необхідністю отримання професійної правничої допомоги та збору доказів. Також слід врахувати, що невиплата належних йому сум є триваючим порушенням трудових прав працівника, оскільки остаточний розрахунок із позивачем не проведено до цього часу. Окрім цього, позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку за шість місяців, за період з 13.12.2025 тобто з дня, наступного за днем звільнення по день прийняття рішення судом., а також понесені судові витрати, а саме 5000 гривень за послуги адвоката.

18.06.2026 року ухвалою судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області Мицик С.А. провадження у справі відкрито та призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін.

Не погодившись з позовом, представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України). Письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні позивач фактично отримав 12.12.2025 року, таким чином, тримісячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати при звільненні розпочав свій відлік з 13.12.2025 року, а закінчився 13.03.2026 року. З матеріалів справи вбачається, що представник позивача звернувся до суду шляхом подання позовної заяви через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 04.06.2026 року, а відтак вбачається, що строк на звернення до суду позивачем пропущено. Причинами пропуску строку звернення до суду з позовом позивач називає юридичну не обізнаність та своє очікуванням проведення роботодавцем остаточного розрахунку, оскільки після звільнення керівництво запевнило у здійсненні найближчим часом виплати належних йому коштів, у зв`язку з чим він утримався від своєчасного звернення до суду. Позивачу в день звільнення 12.12.2025 року було вручено повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, отже з цього дня він чітко розумів, що його права порушено саме з дня звільнення і підтверджує це заявляючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні саме з моменту звільнення. Проте, позивачем було прийнято самостійне рішення не звертатися до суду та очікувати своєї черги на виплату, через що і було пропущено тримісячний строк звернення до суду, який для нього закінчився 13.03.2026 року, а позов подано аж 04.06.2026 року. Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність у застосуванні норм щодо дотримання строків звернення до суду. Це означає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування єдиних критеріїв оцінки поважності пропуску визначених законодавством строків. Вважає, що в матеріалах справи відсутні докази наявності обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасно звернення до суду з цим позовом. Щодо стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення та при звільненні на пенсію зазначила, що між адміністрацією філії «Панютинський вагоноремонтний завод» акціонерного товариства «Українська залізниця» і профспілковим комітетом філії «Панютинський вагоноремонтний завод» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» укладено Колективний договір на 2013-2015 роки, пролонгований на 2025 рік (далі колективний договір). Відповідно до наказу про припинення трудового договору від 05.12.2025 року № 758/ОС позивача було звільнено з 12.12.2025 року за власним бажанням. Умовами колективного договору передбачені виплати працівникам інших додаткових виплат та матеріальної допомоги, але з 14.03.2022 р. Правлінням АТ «Укрзалізниця» на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, керуючись ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», було прийнято рішення про призупинення інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів. Таким чином, з березня 2022 року інші додаткові виплати, передбачені колективними договорами, були призупинені, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики. Тобто, дія призупинення виплат, була здійснена на легітимних підставах і у встановлений спосіб. Виплата інших додаткових виплат саме призупинена, а не відмінена. І той факт, що матеріальну допомогу позивач отримає після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», підтверджується проставленням позивачем підпису в наказі про припинення трудового договору від 05.12.2025 року № 758/ОС в графі «З наказом ознайомлений». Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, акцентувала увагу на тому, що у постанові від 11.10.2021 у справі № 757/1997/20-ц Верховний Суд визнав можливим стягнення на користь колишнього працівника АТ «Укрзалізниця» середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 1 % від заявленої позовної вимоги. При цьому, станом на 2021 рік в Україні не було введено воєнний стан та не здійснювалась широкомасштабна збройна агресія рф щодо України, а інфраструктура АТ «Укрзалізниця» не зазнавала таких руйнувань. Інфраструктура АТ «Укрзалізниця» постійно зазнає значних руйнувань від російських обстрілів, а Товариство несе значні збитки, продовжуючи виконувати соціально значущі перевезення: рейси до регіонів, де тривають або можливі бойові дії, перевезення поранених військовослужбовців тощо. Загальновідомою є інформація, що АТ «Укрзалізниця» за 9 місяців 2025 року отримало чистий збиток 7,3 млрд грн. В умовах збройної агресії рф проти України усі витрати мають бути орієнтовані на підтримку забезпечення спроможності Товариства виконувати завдання Міністерства оборони України щодо перевезення військових вантажів та захисту критичної інфраструктури, підтримки працівників, які безпосередньо здійснюють оборону країни, або постраждали від війни, що повністю узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду. Передбачена ст. 117 КЗпП України компенсаційна виплата не повинна бути спрямована на збагачення одного працівника. Якщо допущені роботодавцем порушення у проведенні повного розрахунку при звільненні все-таки будуть встановлені судом, то суд має право зменшити розмір середнього заробітку, передбаченого ст. 117 КЗпП України або відмовити у його стягненні з огляду на форс мажорні обставини в яких опинилось Товариство. Крім того вказала, що виробничий підрозділ «ПВРЗ» філії «УЗ Вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця» не є самостійним суб`єктом права, тобто юридичною особою, не наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю та не має ідентифікаційного коду. Тому не зрозуміло, на якій підставі позивач в своїй позовній заяві зазначив третьою особою (без визначення «яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору» або «яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору») виробничий підрозділ «ПВРЗ» філії «УЗ Вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця».

Представник позивача в наданій відповіді на відзив зазначила, що 11 грудня 2025 року Велика палата Конституційного Суду України ухвалила рішення №1-р/2025, яким визнала неконституційною ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю (далі КЗпП) щодо встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду щодо стягнення заробітної плати та інших належних виплат. У вересні 2024 року Верховний Суд звернувся із конституційним поданням щодо відповідності Конституції України ч. 1 ст. 233 КЗпП. 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352), яким були внесені зміни до ст. 233 КЗпП в частині строку звернення працівника із заявою про вирішення трудового спору в тримісячний строк із дня, коли дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. До набрання чинності Законом №2352 КЗпП не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Конституційний Суд у своєму рішенні від 11.12.2025 №1-р/2025 згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП вказав, що строк звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати обмежений трьома місяцями з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а ст. 234 КЗпП передбачає, що в разі пропуску з поважних причин суд може поновити його лише якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові під час звільнення, минуло не більше одного року. Отже, початок перебігу строку звернення працівника до суду залежить від суб`єктивної поінформованості працівника, але водночас передбачено й об`єктивний критерій («повинен був дізнатися»). Відповідно до ст. 234 КЗпП в разі пропуску з поважних причин тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суд може поновити цей строк лише тоді, коли з часу настання таких юридичних фактів, як отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення працівника або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові під час звільнення, минуло не більше одного року. Отже, пов`язування строку звернення працівника до суду лише з актами, якими оформлюють припинення трудових відносин, свідчить про те, що законодавець виходив із логіки «остаточного розрахунку після звільнення», але не врахував специфіки правовідносин, що тривають. Конституційний Суд звернув увагу на те, що відповідно до частини першої статті 233 КЗпП строк звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати обмежувався трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався чи повинен був дізнатися про порушення свого права. Водночас стаття 234 КЗпП передбачала можливість поновлення цього строку лише за умови, що з дня отримання працівником копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, минуло не більше одного року. Таким чином, початок перебігу строку звернення до суду законодавець пов`язував із суб`єктивною поінформованістю працівника про порушення його права, доповнюючи її об`єктивним критерієм моментом, коли працівник повинен був дізнатися про таке порушення. Разом із тим механізм поновлення пропущеного строку був прив`язаний виключно до юридичних фактів, що супроводжують припинення трудових відносин. За таких умов пов`язування строків звернення працівника до суду лише з актами, якими оформлюється звільнення, говорить про те, що законодавець виходив із моделі «залишкового розрахунку після звільнення», не врахувавши специфіки продовжуваних трудових правовідносин та постійного обов`язку роботодавця щодо своєчасної виплати доходу працівнику. Конституційний Суд встановив, що ч. 1 ст. 233 КЗпП в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є такою, що не відповідає Конституції України . Частина перша статті 233 КЗпП в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, втратила чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 11.12.2025 року. Отже, відтепер строк звернення до суду щодо стягнення заробітної плати або інших платежів не обмежений. Проте строк у три місяці для звернення працівника до суду залишається для вирішення трудового спору, наприклад щодо оскарження наказів про догани, простою, призупинення, відсторонення тощо. Після звільнення позивач розраховувала на добровільне проведення відповідачем відповідних виплат, оскільки представниками відповідача зазначалося про тимчасове призупинення окремих виплат у зв`язку із воєнним станом та складним фінансовим становищем АТ «Укрзалізниця», а не про остаточну відмову у їх виплаті. Остаточна позиція відповідача щодо фактичної відмови у виплаті спірних сум стала відома позивачу лише після отримання відповіді на адвокатський запит. Також слід врахувати, що невиплата належних позивачу сум при звільненні є триваючим порушенням трудових прав працівника, оскільки остаточний розрахунок із позивачем не проведено до цього часу. Відповідач посилається на рішення Правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 та положення статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», вважаючи, що це надає йому право не здійснювати виплати, передбачені колективним договором. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що положення колективного договору, якими передбачено виплату матеріальної допомоги до щорічної відпустки, були зупинені у встановленому законом порядку. Долучений до відзиву протокол Правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 є внутрішнім управлінським документом товариства та не може підміняти собою положення колективного договору або звільняти роботодавця від виконання взятих на себе зобов`язань перед працівниками. Відповідач у відзиві зазначає, що відповідні виплати не скасовані, а лише «призупинені», та будуть здійснені після прийняття окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця». Таким чином, Відповідач фактично визнає наявність у Позивача права на отримання спірних виплат та наявність невиконаного обов`язку щодо їх виплати. Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Оскільки матеріальна допомога, не була виплачена позивачу у день звільнення, відповідач не виконав покладений на нього законом обов`язок щодо проведення повного розрахунку. Посилання відповідача на складний фінансовий стан АТ «Укрзалізниця», збитковість діяльності товариства, воєнний стан, руйнування інфраструктури та необхідність виконання соціально важливих функцій не є передбаченими законом підставами для звільнення роботодавця від обов`язку провести повний розрахунок із працівником у день звільнення. Невиплата належних позивачу сум стала наслідком свідомого рішення Відповідача не проводити відповідну виплату, а не результатом обставин, які об`єктивно унеможливлювали її здійснення. Посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та інші судові рішення щодо можливості зменшення розміру відшкодування за статтею 117 КЗпП України не спростовують обґрунтованість позовних вимог. Вказані правові висновки стосуються виключно питання визначення розміру відшкодування та не звільняють роботодавця від відповідальності за порушення вимог статей 116, 117 КЗпП України. Крім того, питання про можливість зменшення розміру середнього заробітку може вирішуватися судом лише після встановлення факту порушення роботодавцем обов`язку щодо проведення повного розрахунку при звільненні. Таким чином, наведені у відзиві доводи не спростовують обставин, викладених у позовній заяві, не підтверджують правомірності невиплати Позивачу матеріальної допомоги при виході на пенсію та не виключають застосування наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України. Позивач дійсно усвідомлює складне фінансове становище АТ «Укрзалізниця». пов`язане із наслідками збройної агресії рф проти України, руйнуванням інфраструктури та значними витратами підприємства. Позивач, незважаючи на небезпеку, воєнний стан та складні умови праці, продовжував виконувати свою роботу та належним чином здійснював трудові обов`язки. Відтак, він має повне законне право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог статті 117 КЗпП України. Посилання відповідача на складне фінансове становище не спростовують факту порушення трудових прав Позивача та не можуть перекладати негативні наслідки господарської діяльності підприємства на працівника, який сумлінно виконував свою роботу. Фактично позиція відповідача зводиться до наступного: роботодавець визнає право працівника на виплату, повідомляє, що вона буде здійснена у майбутньому, не визначає строку її проведення, не здійснює виплату, а після спливу певного часу посилається на те, що працівник мав самостійно здогадатися про порушення свого права та звернутися до суду.

17.09.2026 ухвалою судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області Ткаченко Н.В. постановлено прийняти до свого провадження дану справу.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, представник ОСОБА_2 у відповіді на відзив просила розгляд справи проводити у її відсутність та відсутність позивача, на задоволенні позовних вимог наполягають.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надала до суду заяву в якій просила розглянути справу без участі відповідача та його представника. Позовні вимоги не визнає та підтримує заперечення, які викладені у відзиві.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, причину неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з виробничим підрозділом «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» з 13.01.2009 року по 12.12.2025 року.

Згідно наказу №758/ОС від 05.12.2025 року ОСОБА_1 звільнено 12.12.2025 року з посади електромеханіка засобів автоматики та приладів технологічного устаткування 6 розряду за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням.

Згідно довідок про середню заробітну плату виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» середньомісячна заробітна плата 13064 грн. 66 коп., середньоденна зарплата 593 грн. 85 коп.

Розмір матеріальної допомоги на оздоровлення до відпусток які залишились невиплаченими за 2023 рік становить 4120,21 грн., за 2024 рік 5026,21 грн. та одноразове заохочення до ювілейної дати (60-ти річчя) у сумі 4721,72 грн.

Стаття 55 Конституції України наголошує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення працівника видати йому належно оформлену трудову книжку і провести з ним повний розрахунок по належних йому виплатах.

Згідно з ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться власником або уповноваженим ним органом в день звільнення. Про нараховані суми належні працівникові при звільненні власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підтверджено, що відповідно до ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.

Відповідно до приписів Конституційного Суду, викладених у рішенні № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року, надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст. 233 КЗпП та ст.ст. 1,12 Закону України «Про оплату праці», роз`яснено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема, й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно статей 5 та 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Посилання представника відповідача на протокол засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, як на законну підставу для невиплати позивачу належних йому сум при звільненні в період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Законом України «Про правовий режим воєнного стану», є безпідставним, оскільки правових підстав для ухвалення такого рішення у правління відповідача не було.

Доказів внесення змін до колективного договору стосовно призупинення на період дії військового стану в Україні нарахувань та виплат належних працівникам додаткових виплат, зокрема одноразової допомоги та матеріальної допомоги на оздоровлення, у зв`язку з виходом на пенсію за віком, до суду не надано.

Так, 15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43, 44 Конституції України, та за статтею 11 цього Закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бут призупинена за ініціативною роботодавця.

Однак, вказаний закон набрав чинності лише 24 березня 2022 року, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14 березня 2022 року у правління АТ «Укрзалізниця» не було, через відсутність зворотної дії в часі вказаного Закону.

Крім того, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

З огляду на викладене, враховуючи, що правових підстав для призупинення виплати позивачу матеріальної допомоги у зв`язку з звільненням у відповідача не було, будь-яких змін до колективного договору, укладеного між адміністрацією і профспілковим комітетом ДП «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» ДП «Укрспецвагон» з цього приводу внесено не було, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь матеріальної допомоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, у зв`язку з чим з відповідача стягується матеріальна допомога на оздоровлення до відпусток: за 2023 рік у сумі 4120 грн. 21 коп., за 2024 рік у сумі 5026 грн. 12 коп. та одноразове заохочення до ювілейної дати (60-ти річчя) у сумі 4721 грн. 72 коп., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Крім того, за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою ВП «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон сервіс» АТ «Укрзалізниця», середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 склала 593 грн. 85 коп.

Позивач звільнений із займаної посади 12.12.2025 року та за вимогами позовної заяви просить стягнути середній заробіток з 13.12.2025 року по день ухвалення рішення.

З огляду на викладене, враховуючи, що позивачу у день звільнення не було виплачено належні йому виплати, дотримуючись принципів розумності, справедливості та пропорційності, з врахуванням максимальної межі періоду, за який можливе нарахування компенсації за затримку розрахунку, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованими та підлягають задоволенню в розмірі 77200 грн. 50 коп.,( з 13.12.2025 року по 13.06.2026 року) з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стосовно доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, то суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів Конституційного Суду, викладених у рішенні № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року, надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст. 233 КЗпП та ст.ст. 1,12 Закону України «Про оплату праці», роз`яснено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема, й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Відповідач посилається на те, що позивач отримав наказ про звільнення 12.12.2025 року, у зв`язку з чим саме з цієї дати йому було відомо про належні до виплати суми, а тому позов подано з пропуском тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.

Разом з тим, такі доводи суд вважає необґрунтованими, оскільки положення статей 47, 116, 233 КЗпП України пов`язують початок перебігу тримісячного строку звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, не з фактом отримання наказу про звільнення, а саме з днем одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Наданий відповідачем наказ № 758/ОС від 12.12.2025 року не містить конкретного розміру сум, нарахованих та виплачених позивачу при звільненні.

При цьому конкретна грошова сума такої виплати у наказі не зазначена.

За таких обставин зазначений наказ не може бути ототожнений із письмовим повідомленням про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, у розумінні статей 116 та 233 КЗпП України, оскільки не дає працівникові можливості встановити конкретний розмір нарахованих сум, суму фактично виплачених коштів, а також окремий розмір виплати.

З матеріалів справи вбачається, що позивач отримав довідки про середню заробітну плату та про належні йому виплати лише 14.04.2026 року.

Отже, саме з 14.04.2026 року, тобто з дати отримання позивачем від відповідача письмової інформації про конкретні суми, належні до виплати при звільненні, почався перебіг тримісячного строку звернення до суду, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України.

З даним позовом позивач звернулася до суду 04.06.2026 року, тобто в межах тримісячного строку звернення до суду. У зв`язку з цим доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду є безпідставними.

Щодо стягнення судових витрат суд зазначає наступне.

Позивач в своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача витрати за надання правничої допомоги в розмірі 5000 гривень. В обґрунтування заявленої суми на надання правничої допомоги позивачем надано: довідку-квитанцію до договору про надання правничої допомоги від 28.05.2026 року на суму 5000 грн., ордер на надання правничої допомоги та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до ч.1-6 ст.137 ЦПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З огляду на вищезазначені обставини, суд вважає, що заявлена сума судових витрат на професійну правничу допомогу пов`язана з розглядом справи, розмір таких витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, тому витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн. підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача.

В силу статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі;.

Таким чином, судовий збір стягується з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог на користь держави в розмірі 2662,40 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа філія «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» про стягнення матеріальної допомоги до щорічної відпустки, одноразового заохочення до ювілейної дати та середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за власним бажанням за період з 13.12.2025 року по 13.06.2026 року (шість місяців) в сумі 77200 грн. 50 коп. (сімдесят сім тисяч двісті гривень 50 копійок), з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення до відпусток: за 2023 рік у сумі 4120 грн. 21 коп. (чотири тисячі сто двадцять гривень 21 копійка), за 2024 рік у сумі 5026 грн. 12 коп. (п`ять тисяч двадцять шість гривень 12 копійок), з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразове заохочування до ювілейної дати (60-ти річчя) у сумі 4721 грн. 72 коп. (чотири тисячі сімсот двадцять одну гривню 72 копійки ), з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати за оплату послуг адвоката в сумі 5000 грн. (п`ять тисяч гривень) грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 2662 грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження за адресою: м.Київ, вул.Єжи Гедройця, буд.5.

Третя особа: Філія «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод», код ЄДРПОУ 40081305, місцезнаходження за адресою: Харківська область, Лозівський район, с-ще Лиманівка, вул.Заводська, буд.5.

Суддя Наталія ТКАЧЕНКО