Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №639/7166/24 — Новобаварський районний суд міста Харкова

Справа № 639/7166/24

Провадження № 3-в/639/43/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Харків

Суддя Новобаварського районного суду міста Харкова Мілов Д. В., розглянувши в порядку підготовки до судового розгляду скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність органу примусового виконання,

ВСТАНОВИВ:

До Новобаварського районного суду міста Харкова надійшла скарга ОСОБА_1 на бездіяльність органу примусового виконання, в якій останній просить: визнати бездіяльність Київського ВДВС протиправною, зобов`язати виконати невідкладне закриття справ, виключити відомості з ЄРБ та повернути 1 897, 11 грн. на рахунок ОСОБА_1 у ТОВ «НоваПєй» за РНОКПП НОМЕР_1 .

В обґрунтування своєї скарги ОСОБА_1 зазначає, що постановою Харківського апеляційного суду від 22 вересня 2026 року у справі №639/7166/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Жовтневого районного суду м. Харкова скасовано, а провадження закрито на підставі ст. 247 КУпАП. Штраф анульовано. Супровідний лист суду вже внесено до баз АСВП. Проте станом на 29.09.2026 виконавець вчиняє протиправну бездіяльність: виконавчі провадження №77261745 та №77263012 в ЄРБ не закриті, а примусово стягнуті кошти у розмірі 1 897,11 грн. не повернуті, що порушує ст. 39, 40 Закону «Про виконавче провадження».

Вивчивши доводи скарги, дослідивши матеріали судового провадження, суд дійшов наступного.

У статті 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» ЄСПЛ указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність.

У справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria, заява N 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.

Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (стаття 19 КАС України).

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження (частина перша, пункт 1 частини другої статті 19 КАС України у відповідній редакції).

Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень врегульовано у статтях 298-305 у розділі V КУпАП.

Зокрема, у статті 304 КУпАП передбачено, що питання, зв`язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.

У статті 305 КУпАП передбачено, що контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення здійснюється органом (посадовою особою), який виніс постанову, та іншими органами державної влади в порядку, встановленому законом.

Тобто, зазначеними нормами КУпАП на орган (посадову особу), який виніс постанову, та інші органи державної влади покладено лише обов`язок здійснення контролю за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення в порядку, встановленому законом і не передбачено повноважень таких органів розглядати скарги на рішення, дії, та/або бездіяльність суб`єктів виконання рішення постановленого у справі про адміністративне правопорушення.

Водночас, відповідно до пункту 1 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).

Статтею 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця як окремої категорії адміністративного спору.

У частині першій цієї статті зазначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 подав скаргу на бездіяльність органу примусового виконання у виконавчому провадженні щодо примусового виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Такі справи (про накладення адміністративного стягнення) розглядаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами, іншими органами (посадовими особами) в порядку, встановленому КУпАП, яким передбачено порядок примусового виконання постанов про накладення адміністративного стягнення. Проте цим Кодексом не передбачено можливості оскарження в порядку судового контролю за виконанням судових рішень дій осіб, уповноважених здійснювати таке примусове виконання.

Зазначене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 757/62025/17.

Таким чином, суд констатує, що в разі оскарження дій чи рішень органу державної виконавчої служби щодо здійснення виконавчого провадження з примусового виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення, відповідний спір має розглядатися у порядку, передбаченому КАС України.

Оскільки у цій справі ОСОБА_1 оскаржує дії державного виконавця у зв`язку з примусовим виконанням судового рішення про накладення адміністративного стягнення, ухваленого в порядку КУпАП, це унеможливлює розгляд скарги в порядку цього кодексу, а скаржник обрав неправильний спосіб захисту.

Таким чином, за встановлених обставин, зокрема того, що заявник звернувся до суду зі скаргою, вирішення якого не регулюється нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення, та фактично є публічно-правовим спором між суб`єктом оскарження і органом державної виконавчої служби, який здійснює виконавче провадження з виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення, скарга ОСОБА_1 не може бути прийнята до провадження для її розгляду в порядку, передбаченому КУпАП, тому має бути повернута скаржнику, що не позбавляє скаржника звернутись до суду «встановленого законом» в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства.

Керуючись ст.ст. 283, 287 КУпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність органу примусового виконання повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити скаржнику, що повернення скарги не позбавляє права звернутись до суду «встановленого законом» в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства.

Постанова оскарженню не підлягає.

Суддя Д. В. Мілов