Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №160/34364/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

Суд: Третій апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 23 вересня 2026 р.

Справа: №160/34364/25

Суддя: Олефіренко Н.А.

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 вересня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/34364/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 ( суддя Дєєв М.В.) в адміністративній справі №160/34364/25 за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , в якому позивач просить стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) безпідставно набуті кошти у розмірі 162 609 грн. 44 коп. (сто шістдесят дві тисячі шістсот дев`ять) гривень 44 копійки під час фактичного невиконання ним обов`язків військової служби.

Підставами позову Військової частини НОМЕР_1 зазначені такі обставини та правове підґрунтя:

1.Завдання шкоди державі (надлишкові виплати): позивач обґрунтовує позов тим, що відповідачу за листопад 2022 року було нараховано та виплачено грошове забезпечення та додаткову винагороду на загальну суму 162 609,44 грн, які той отримав незаконно. На думку командування, ця сума є прямою дійсною шкодою, завданою державі.

2.Введення в оману та відсутність у військовій частині: у ході службового розслідування було встановлено, що після проходження лікування у 2022 році військовослужбовець не повернувся до військової частини, не виходив на зв`язок, не надавав медичних документів щодо подальшого перебування в лікарнях та не повідомляв командування про місце свого дійсного перебування.

3.Фактичне невиконання обов`язків: оскільки відповідач вчинив дії, якими ввів командування в оману щодо свого місця перебування, та фактично не виконував обов`язки військової служби у спірний період (при цьому наказом командира з 01.09.2022 року виплату грошового забезпечення було призупинено, однак виникли переплати через несвоєчасне інформування), частина розцінила виплачені кошти як безпідставно набуті та звернулася до суду з позовом про їх стягнення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 року у задоволені вимог відмовлено, з наступних підстав:

1.Відсутність правових підстав для стягнення грошового забезпечення як завданої шкоди: суд вказав, що відповідно до законодавства України (зокрема Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»), надлишкові виплати можуть стягуватися як пряма дійсна шкода лише за певних умов.

Проте позивач не довів належними та допустимими доказами наявності всіх необхідних елементів складу правопорушення для притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності.

2.Спірний період вже був врегульований внутрішнім наказом: суд звернув увагу на те, що командування військової частини самостійно прийняло рішення і видало наказ (відповідно до наказу Міністра оборони України № 260), яким ще з 01 вересня 2022 року призупинило нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцю через його неприбуття з лікувального закладу.

3.Недоведеність протиправності дій відповідача у контексті отримання коштів за листопад 2022 року: в матеріалах справи зафіксовано, що виплати за листопад 2022 року надійшли через несвоєчасне або недостатньо скоординоване реагування фінансових та кадрові служб самої військової частини при обміні інформацією про етапи медичної евакуації та зміну статусу військовослужбовця, який на той момент перебував на лікуванні в різних медзакладах після поранення.

Позивач не обґрунтував належним чином, яким саме чином дії самого солдата призвели до технічного перерахування коштів фінансовим органом у листопаді після того, як виплати вже офіційно призупинили.

Апеляційна скарга надійшла від ВЧ НОМЕР_1 . Апелянт вважає, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, а також з неповним з`ясуванням обставин справи, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 229 від 16.08.2022 солдат ОСОБА_1 (Відповідач), 16 серпня 2022 року зарахований до списків особового складу частини та на всі види забезпечення і визнаний таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою водія протитанкового відділення взводу вогневої підтримки 2 аеромобільно-десантної роти.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.08.2022 № 244, солдат ОСОБА_1 , водій протитанкового відділення взводу вогневої підтримки 2 аеромобільно-десантної роти, з 31 серпня 2022 року, у зв`язку із отриманим пораненням під час виконання бойового завдання, визнаний таким, що вибув до медичної роти військової частини НОМЕР_4 АДРЕСА_1 .

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.09.2022 № 248, солдат ОСОБА_1 , відповідно до пункту 116 підпункту 15 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, якщо військовослужбовці перебувають на тривалому лікуванні у зв`язку з отриманим пораненням, або хворобою, з 04 вересня 2022 року увільнений від займаної посади і зарахований у розпорядження командира військової частини НОМЕР_4 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.12.2022 № 360, солдат ОСОБА_1 , визнаний таким, що станом на 25 грудня 2022 року не повернувся до військової частини НОМЕР_1 без поважних причин, на телефонні дзвінки не відповідає, медичні документи надані не були, місцезнаходження невідомо.

Відповідно розділу 1 пункту 15 наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 “Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам” з 01 вересня 2022 року призупинено нарахування та виплату грошового забезпечення.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 09.10.2023 №1125 “Про підсумки службового розслідування стосовно солдата ОСОБА_1 за фактом нез`явлення на службу з лікувального закладу” солдата ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності, накладено дисциплінарне стягнення – оголошено сувору догану. Зобов`язано начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 здійснити перевірку нарахованого та виплаченого солдату ОСОБА_1 грошового забезпечення.

24.09.2025 № 19900/р до командування військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт тимчасово виконуючого обов`язки начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 сержанта ОСОБА_2 про те, що ним, згідно вимог наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 09.10.2023 № 1125 “Про підсумки службового розслідування стосовно солдата ОСОБА_1 за фактом нез`явлення на службу з лікувального закладу”, було проведено перевірку нарахованого та виплаченого грошового забезпечення і додаткової винагороди військовослужбовцю військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_1 за листопад 2022 року, в результаті якої було виявлено факти надмірно виплаченого грошового забезпечення та додаткової винагороди.

На підставі вказаного рапорту командиром військової частини НОМЕР_1 25.09.2025 виданий наказ № 822 “Про призначення службового розслідування стосовно солдата ОСОБА_1 за фактом неналежного виконання службових обов`язків, що спричинило надлишкову виплату грошового забезпечення за листопад 2022 року та надлишкову виплату додаткової винагороди за листопад 2022 року солдату ОСОБА_1 ”.

У ході проведення службового розслідування встановлено, що відповідач 31.08.2022 року вибув на лікування у КНП “МКЛ № 4” ДОР. З 01.09.2022 солдат ОСОБА_1 був скерований на подальший етап медичної евакуації до ВМКЦ ЗР м. Львів. Солдат ОСОБА_1 з 02.09.2022 року по 05.09.2022 року перебував на стаціонарному лікуванні у ВМКЦ ЗР. Для подальшого лікування солдат ОСОБА_1 був переведений в КНП “Закарпатська обласна клінічна лікарня ім. А. Новака” ЗОР. Солдат ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 з медичного закладу не повернувся, на зв`язок не виходив та документів про перебування у КНП “Закарпатська обласна клінічна лікарня ім. А. Новака” ЗОР не надав. Про те, що сталося з військовослужбовцем та про причини його неприбуття з медичного закладу та неповернення до розташування військової частини, а також про місце свого дійсного перебування солдат ОСОБА_1 командування військової частини НОМЕР_1 не повідомляв. Вищевказаними діями солдат ОСОБА_1 ввів в оману командування військової частини НОМЕР_1 щодо свого місця перебування, внаслідок чого йому здійснювались надлишкові нарахування та виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди протягом часу поки не було встановлено факт його ухилення від виконання обов`язків військової служби. Отже не мав права на отримання грошового забезпечення за зазначений період, в тому числі щомісячної премії за листопад 2022 року та додаткової винагороди за листопад 2022 року.

23.10.2025 року командиром військової частини НОМЕР_1 був виданий наказ №1151 (з основної діяльності) “Про підсумки службового розслідування стосовно солдата ОСОБА_1 за фактом неналежного виконання службових обов`язків, що спричинило надлишкову виплату грошового забезпечення за листопад 2022 року та надлишкову виплату додаткової винагороди за листопад 2022 року солдату ОСОБА_1 ”. Вказаним наказом вирішено вважати встановленим факт неналежного виконання відповідачем обов`язків військової служби, що призвело до надлишкової виплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 за листопад 2022 року і додаткової винагороди за листопад 2022 року.

Позивач, вважаючи, що відповідачем безпідставно набуто грошові кошти за період листопад 2022 року на суму 162609,44 грн, звернувся до суду з даним позовом про стягнення коштів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 9 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» (далі Статут) військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 16 Статуту кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

На військовослужбовців під час перебування на бойовому чергуванні, у внутрішньому і гарнізонному наряді, а також під час виконання інших завдань покладаються спеціальні обов`язки. Ці обов`язки та порядок їх виконання визначаються законами і статутами Збройних Сил України, а також іншими нормативно-правовими актами, що приймаються на основі законів і статутів Збройних Сил України (стаття 17 Статуту).

Статтею 26 Статуту передбачено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків встановлено Законом України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03.10.2019 №160-ІX.

Згідно з п.4 і 5 ч.1 ст.1 Закону № 160-IX матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності; пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Відповідно до ч.1-3 ст.3 Закону № 160-IX, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.

Згідно з п.1 ч.1 ст.6 Закону № 160-IX, особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону № 160-IX, розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Згідно з ч.1-6 ст.8 Закону № 160-IX посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.

Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260.

Відповідно до п.15 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Таким чином, з дня самовільного залишення відповідачем військової частини, останній втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця.

Відповідно ст.12 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту.

Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована лише після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

За змістом ч.1 ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Згідно із п.1 ч.1 ст. 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц зазначила, що статтею 1215 Цивільного кодексу України передбачено загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених п.1 ч.1 ст. 1215 Цивільного кодексу України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду викладений в постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц, згідно із яким, під час застосування правил ст. 1215 Цивільного кодексу України, як винятку із ст. 1212 Цивільного кодексу України, суди зобов`язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.

При цьому, правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача приймається як належне, і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

В даній справі доказів про набуття відповідачем грошового забезпечення і додаткової винагороди за листопад 2022 року в сумі 162 609 грн. 44коп. в результаті рахункової помилки позивача матеріали справи не містять.

Крім того, позивач не вказує про наявність таких обставин обґрунтовуючи підстави звернення до суду з даним позовом.

Також, Військова частина НОМЕР_1 не вказує, а судом апеляційної інстанції не встановлено, що нарахування та виплата грошового забезпечення і додаткової винагороди за листопад 2022 року в сумі 162 609 грн. 44коп.відбулись внаслідок протиправних дій ОСОБА_1 , враховуючи те, що заява про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 за правовою кваліфікацією ч.5 ст.407 КК України зареєстрована 12.05.2025 року (ас30).

Дослідивши наведені Військовою частиною НОМЕР_5 апеляційній скарзі обґрунтування апеляційний адміністративний суд вказує, що скаржником не спростовано досліджуваного висновку суду першої інстанції.

Додатково колегія суддів зазначає, що скаржник стверджує, що відповідач самовільно залишив місце служби, не повернувся до військової частини, місце його перебування невідоме, у зв`язку з чим відсутня можливість доведення до нього наказу про притягнення до матеріальної відповідальності та реалізації механізму утримання із грошового забезпечення.

Разом з тим, дослідивши наявні в матеріалах справи документи, колегія суддів зазначає, що Військовою частиною НОМЕР_1 навіть не вчинялось будь-яких дій з метою доведення до відома ОСОБА_1 наказу про притягнення до матеріальної відповідальності.

Суд апеляційної інстанції вказує, що наведений позивачем підхід щодо утримання грошового забезпечення з військовослужбовця, який залишив розташування Військової частини НОМЕР_1 , не відповідає процедурі, яка передбачена законодавством.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 в адміністративній справі №160/34364/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 24 вересня 2026 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 28 вересня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко

суддя Л.А. Божко

суддя Ю.В. Дурасова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua