Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №638/3245/26 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/3245/26

Провадження № 2/638/5631/26

РІШЕННЯ

Іменем України

05 жовтня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Агапова Р.О.,

за участю секретаря судового засідання Суслової К.В.,

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів,

встановив:

Позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Харкова із позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 22 січня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Красноградського районного управління юстиції Харківської області, актовий запис № 9.

Від шлюбу сторони мають спільного сина – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням (заочним) Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 серпня 2021 року у справі № 638/5369/21 шлюб між сторонами було розірвано.

Позивач вказав, що після розірвання шлюбу, а також у зв`язку з початком повномасштабної збройної агресії проти України, відповідачка ОСОБА_3 виїхала у невідомому напрямку та фактично самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків, залишивши спільну дитину на утриманні та повному забезпеченні батька позивача.

Починаючи з березня 2021 року і по теперішній час, а також протягом періоду з березня 2021 року по 31.03.2025 року, неповнолітній ОСОБА_2 фактично проживав разом із батьком та перебував виключно на його утриманні.

Також зазначив, що відповідачка протягом усього зазначеного періоду не проживала разом із дитиною; не брала участі у вихованні; не забезпечувала дитину матеріально; не цікавилась станом здоров`я, навчанням та розвитком дитини та будь-якої фінансової допомоги на утримання дитини не надавала. Фактичний догляд, виховання та повне матеріальне забезпечення дитини протягом усього зазначеного періоду здійснював виключно батько.

На думку позивача, відповідачка умисно та без поважних причин ухилялась від виконання обов`язку щодо утримання своєї дитини, чим порушила вимоги статті 180 Сімейного кодексу України.

Фактична відсутність відповідачки, її ухилення від спілкування, відсутність відомостей про місце перебування та повне самоусунення від життя дитини об`єктивно унеможливлювали звернення позивача до суду раніше.

Крім того, 31 березня 2025 року Карлівським районним судом Полтавської області у справі № 531/675/25 було видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання неповнолітнього сина – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частини всіх видів щомісячного доходу боржника, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 19 березня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

На думку позивача, зазначений судовий наказ підтверджує факт відсутності сплати аліментів відповідачкою до моменту звернення позивача до суду, а також те, що стягнення

аліментів у примусовому порядку було можливе лише з моменту його видачі, що не спростовує, а навпаки підтверджує обґрунтованість вимог позивача про стягнення аліментів за попередній період, упродовж якого дитина утримувалась виключно за рахунок батька.

Також 06 січня 2026 року старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Козловською Вікторією Вікторівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 79906118 щодо примусового виконання зазначеного судового наказу про стягнення аліментів.

Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з відповідачки аліменти за минулий період з березня 2021 року по 31 березня 2025 року у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідачки, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку за кожен місяць.

Ухвалою суду від 27 лютого 2026 року було відкрито провадження по справі у спрощеному порядку, з повідомленням(викликом сторін).

13 березня 2026 року відповідачем було подано відзив на позовну заяву.

Відповідач зазначає, що не погоджується з позовною заявою ОСОБА_2 про стягнення аліментів за минулий час та вважає її необґрунтованою, такою, що базується на недостовірних обставинах, припущеннях та показаннях зацікавлених осіб.

Вказала, що позивач просить стягнути аліменти за минулий час, посилаючись на те, що нібито відповідачка тривалий час ухилялася від виконання батьківського обов`язку щодо утримання дитини. Однак, такі твердження не відповідають дійсності та не підтверджені належними і допустимими доказами.

Так, відповідно до частини 2 статті 191 СК України, аліменти за минулий час можуть бути присуджені судом лише у випадку, якщо позивач доведе, що він вживав заходів для отримання аліментів, однак не міг їх отримати у зв`язку з ухиленням відповідача від їх сплати.

Таким чином, закон прямо встановлює обов`язкову наявність двох умов:

1. Наявність реальних та підтверджених дій позивача, спрямованих на отримання аліментів;

2. Наявність ухилення відповідача від виконання обов`язку щодо утримання дитини.

Відповідач у відзиві зазначає, що позивач не надав суду жодного документального підтвердження того, що він звертався до відповідачки з письмовими вимогами щодо сплати аліментів; направляв претензії; звертався до органів опіки та піклування; вживав інших передбачених законом заходів.

Фактично позовна заява ґрунтується виключно на власних твердженнях позивача та поясненнях осіб, які перебувають з ним у родинних або дружніх відносинах. Такі обставини не можуть вважатися достатнім доказом відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства.

Також відповідач вбачає суперечності в твердженнях позивача щодо її ухилення від виховання дитини.

Зазначила, що з 2022 року дитина перебуває у селі Попівка, де проживає бабуся.

Відповідачем неодноразово передавалися кошти, речі та інша допомога через знайомих та родичів.

На той момент між сторонами існували нормальні відносини, у зв`язку з чим передача коштів не оформлювалася документально.

Відсутність письмового підтвердження таких передач не може свідчити про відсутність допомоги.

Крім того, відповідач не вважає належними та допустимими доказами показання свідків, додані до позовної заяви.

Позивач не надав суду жодного доказу, що підтверджує факт ухилення від утримання дитини.

У матеріалах справи відсутні письмові звернення позивача до відповідачки; листи; претензії; повідомлення; інші документи, які б свідчили про спроби врегулювання питання.

У зв`язку з чим, відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити. Вказав, що сторони мають дитину, яка з 2022 року проживає разом з батьком. Станом на момент розгляду справи, дитину забезпечує батько, який неодноразово звертався до матері з метою отримання матеріальної допомоги на утримання сина.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, повідомлена належним чином.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 259 ЦПК України, судове засідання, призначене на 22.09.2026, було відкладене для складання повного рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , повторно виданим 26.07.2022.

Судовим наказом від 31 березня 2025 року по справі № 531/675/25, виданим Карлівським районним судом Полтавської області, з ОСОБА_3 стягнено аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частини всіх видів щомісячного доходу боржника, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 19 березня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, та актом про проживання особи без реєстрації, неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до акту обстеження умов проживання, від 18.02.2025, за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , створені умови для проживання, дитина проживає разом з батьком та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Згідно з відповіддю № 72 від 14.02.2025, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , навчається у Попівській гімназії №1 Карлівської міської ради, у 8 класі. Батько сумлінно виконує свої батьківські обов`язки та забезпечує дитину всім необхідним, створює сприятливі умови для її розвитку. Мати ухиляється від виконання батьківських обов`язків.

Відповідно до довідки № 68 від 13.02.2025, мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не бере участі у вихованні сина, не цікавиться успішністю дитини, не спілкується з учителями, батьківські збори не відвідує, не підтримує тісний контакт зі школою.

Відповідно до ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року, дитина, з огляду на її фізичну й розумову незрілість, вимагає спеціального захисту й турботи, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 3 ст.181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері чи батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2)доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десяти кратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4)інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Стаття 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Відповідно до принципу № 4 Декларації прав дитини дитині має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальний догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включаючи допологовий і післяпологовий догляд. Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.

Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 р., батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч.1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного духовного і соціального розвитку.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідач зобов`язана також нести витрати по утриманню дітей. Таке утримання повинно забезпечувати хоча б мінімальні потреби дітей, необхідні для повноцінного фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Відповідно до ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

За змістом цієї норми права стягнення аліментів за час, що передує пред`явленню позову, є можливим у порядку виключення лише за наявності наступних умов: до моменту звернення з позовом до суду аліменти не стягувались; особа, яка вимагає аліментів, приймала заходи щодо одержання аліментів, але вони не були одержані у результаті ухилення особи, зобов`язаної сплачувати аліменти (відповідача), від їх сплати.

Ухилення від сплати аліментів є винною протиправною поведінкою, тобто це свідоме невиконання своїх обов`язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто або через суд з вимогою про сплату грошової суми, необхідної для утримання дитини.

За загальним правилом, визначеним СК України, та судовою практикою, вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів з особистих мотивів.

Присудження аліментів за минулий час є правом, а не обов`язком суду, і суд, виходячи із конкретних обставин справи та наявності відповідних належних доказів винних дій відповідача, може присудити аліменти за минулий час, або відмовити у задоволенні таких позовних вимог.

Позивачем не надано доказів, що він вживав будь - які заходи щодо одержання аліментів з відповідача, а саме реальні та підтверджені дії позивача, спрямовані на отримання аліментів.

Окрім того, позивачем не доведено факт ухилення відповідача від сплати аліментів, а також не надано відповідних доказів.

Суд також не вважає належним та допустимим доказом роздруківку направлення вимоги, надану позивачем, оскільки з вказаного документу не вбачається можливим встановити факт отримання відповідачем цього листа.

Щодо письмових пояснень свідків, суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

На думку суду, показання свідків не належать до джерела доказів, якими можуть бути підтверджені обставини по справі, оскільки, відповідно до положень частини другої статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Аліменти за минулий час можуть бути присуджені лише за умови, що позивач доведе вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та неможливість їх одержання у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 215/5867/17.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

При цьому, згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

За таких обставин позивачем не доведено сукупності обставин, передбачених частиною другою статті 191 СК України, необхідних для стягнення аліментів за минулий час, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір», витрати по сплаті судового збору компенсуються за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 4, 10 - 13, 76 - 81 ,263 - 265, 268, 273, 280 - 283, 293, 294, 315-319 ЦПК України, суд-

вирішив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів – відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.О. Агапов