Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №619/5440/26 — Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/5440/26

провадження № 2/619/3013/26

Рішення

іменем України

01 жовтня 2026 м.Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області

у складі головуючого судді Коваленко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Носачової І.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу №619/3197/26,

ім`я (найменування) заявника та заінтересованої особи:

позивач: ОСОБА_1 ,

представник позивача: ОСОБА_2 ,

відповідач: Дергачівська міська рада Харківського району Харківської області,

представник відповідача: Суржкова Вікторія Володимирівна,

вимоги позивача: про визнання права власності на земельну ділянку.

Стислий виклад позиції сторін.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати за ним право власності на земельну ділянку загальною площею 0.1100 га, кадастровий номер земельної ділянки 6322082001:00:000:2426, для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд ( присадибна ділянка), яка розташована АДРЕСА_1 .

У обґрунтування позову зазначено, що будинок належить йому на підставі договору купівлі-продажу від 18 грудня 2002 року, посвідченого державним нотаріусом Дергачівської державної нотаріальної контори Харківської області Задоріною Т.В. за реєстровим номером 1-3350. Будинок він придбав у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який їм належав на підставі свідоцтва про право власності за заповітом, виданого Дергачівською державною нотаріальною конторою 10.12.1993 року, зареєстрованого в Дергачівському МПТІ « Інвенрос» 23.12.1993 року за № 4-582. Рішенням Русько-Лозівської сільської ради № 22 від 23.02.1996 передано безоплатно у приватну власність присадибну земельну ділянку за зазначеною адресою ОСОБА_3 площею 0,11 га, а позивач придбав у неї житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 . У результаті проведених замірів по фактичним межам, які склалися багато років – площа земельної ділянки становить 0,1100 га та має кадастровий номер 6322082001:00:000:2426, відомості про яку внесено до Державного земельного кадастру 04.08.2026 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Від представника Дергачівської міської ради надійшов відзив, у якому представник просить відмовити у задоволенні позовних вимог на тій підставі, що позивач не є спадкоємцем і попередній власник не оформив право власності на земельну ділянку. Позивачем не надано доказів щодо наявності в нього підстав, передбачених ст. 81 ЗК України для набуття права власності на земельну ділянку.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

11 серпня 2026 року позивачем подано до суду позовну заяву.

Ухвалою суду від 17 серпня 2026 року позовну заяву залишено без руху.

25 серпня 2026 року представник позивача подала до суду уточнену позовну заяву.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 27 серпня 2026 року відкрито провадження у цивільній справі. Судом ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче судове засідання на 08 год 30 хв 11 вересня 2026 року у приміщенні Дергачівського районного суду Харківської області.

11 вересня 2026 року постановлено ухвалу про закриття провадження та призначення справи до судового розгляду на 08 годин 30 хвилин 01 жовтня 2026 року.

Участь у справі сторін та інших учасників справи.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились. Представник позивача- адвокат Мироненко С.М. надала до суду заяву, в якій позовні вимоги просила задовольнити повністю, з підстав зазначених у позові, просила увалити у справі заочне рішення суду.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без участі представника Дергачівської міської ради Харківського району Харківської області, з урахуванням наданого до суду відзиву.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Згідно відповіді архівного відділу Харківської районної державної ( військової) адміністрації Харківської області № 06-34/109 від 21.08.2026 року на заяву ОСОБА_1 надано засвідчену фото копію рішення виконавчого комітету Русько-Лозівської сільської ради від 23 лютого 1996 року № 22 « Про передачу присадибних земельних ділянок на території Русько-Лозівської сільської Ради в приватну власність» та архівний витяг зі списку громадян, доданого до цього рішення, щодо передачі у приватну власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_3 .

Відповідно до Рішення виконавчого комітету Русько-Лозівської сільської Ради народних депутатів № 22 від 23 лютого 1996 року «Про передачу присадибних земельних ділянок на території Русько-Лозівської сільської Ради в приватну власність», згідно декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 та заяв громадян села Руська Лозова виконком Русько-Лозівської сільської Ради народних депутатів вирішив передати безоплатно в приватну власність присадибні земельні ділянки громадянам села Руська Лозова , згідно списку. Громадянам, які отримали присадибні ділянки в приватну власність використовувати за цільовим призначенням.

Згідно рішення № 22 від 23 лютого 1996 року виконавчого комітету Русько-Лозівської сільської Ради народних депутатів ОСОБА_5 передано земельну ділянку розміром 0,11 га по АДРЕСА_3 у списку до рішення),

Як вбачається з договору купівлі-продажу жилого будинку з надвірними будівлями від 18 грудня 2002 року, посвідченого державним нотаріусом Дергачівської державної нотаріальної контори Харківської області Задоріною Т.В. за реєстровим номером 1-3350 позивач ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 житловий будинок з надвірними будівлями, розташований в АДРЕСА_1 який належав продавцям на підставі свідоцтва про право власності за заповітом, виданого Дергачівською державною нотаріальною конторою 10.12.1993 року, зареєстрованого в Дергачівському МПТІ « Інвенрос» 23.12.1993 року за № 4-582.

Як вбачається з Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13.02.2003 року (номер витягу 43324) за реєстраційним номером 79150 обліковується житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 ( номер запису 582 в книзі № 4), який обліковується за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу (1-3350) від 18.12.2002 року, посвідченого Дергачівською державною нотаріальною конторою Харківської області на праві приватної власності в цілому. Дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 13.02.2003 року.

Мотиви суду.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Положеннями ст.ст. 15, 16 ЦК, статтею 3 ЦПК передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частини другої статті 16 ЦК, способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути визнання права.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права, який, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у права людини.

Принцип верховенства права закріплено й у статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у якій зазначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

За змістом статті 86 Цивільного кодексу Української РСР(далі -ЦК УРСР), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Відносини власності регулюються Законом України від 07 лютого 1991 року № 697-ХІІ «Про власність»(далі - Закон № 697-ХІІ), цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Аналогічні положення містять пункти 1, 2 статті 2 Закону № 697-ХІІ(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За пунктом 3 статті 2 Закону № 697-ХІІ кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.

Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (пункти 1, 3статті 4 Закону № 697-ХІІ).

Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків (пункт 2 статті 48 Закону № 697-ХІІ).

Відповідно до пункту 1статті 51 цього Закону громадянин не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку поза його волею інакше, як на підставі рішення суду, у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Згідно зі статтею 14 цього Закону громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі: одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу, дарування та обміну.

Законодавчими актами України може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не може перебувати у власності громадян (пункт 4статті 13Закону № 697-ХІІ).

Право власності на спірну земельну ділянку площею 0,1100 га для обслуговування житлового будинку, будівель та інших споруд ОСОБА_3 набула на підставі рішення Русько-Лозівської сільської ради № 22 від 23.02.1996 яким передано безоплатно у приватну власність присадибну земельну ділянку за зазначеною адресою.

Позивач придбав у неї житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 .

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0.1100 га кадастровий номер: 6322082001:00:000:2426, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

За положеннями статті 2 ЦК України земельні відносини регулюються земельним законодавством.

Відповідно до статті 78 ЗК України ( чинної на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Земельні ділянки є об`єктами права приватної власності (пункт 1статті 13 Закону № 697-ХІІ).Земельною ділянкою як об`єктом цивільних прав є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (стаття 79 ЗК України чинної на момент виникнення спірних правовідносин ).

ОСОБА_3 підтвердила своє право власності на спірну земельну ділянку на час укладення договору купівлі-продажу, за яким житловий будинок, розташований на вказаній земельній ділянці, перейшов у власність до іншої особи -позивача у справі .

Позов про визнання права власності на земельну ділянку позивач мотивував набуттям ним права власності на житловий будинок, що знаходиться на цій земельній ділянці. Вважав, що право власності на земельну ділянку до нього перейшло на підставі статей 120, 125 ЗК України та статті 377 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), не відступаючи від правових позицій Верховного Суду України, висловлених у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, зробила висновок, що за відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали під час укладення правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Стаття 120 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (2002 рік), визначала особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

Так, частина перша статті 120 ЗК України(у відповідній редакції) передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування- на підставі договору оренди.

Разом з тим при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від них.

Стаття 30 Земельного кодексу Української РСР (далі - ЗК УРСР) (1991 року) в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку уразі переходу права власності на будівлю і споруду. Стаття 120 ЗК України(у чинній редакції),стаття 377 ЦК України(у чинній редакції) також передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно. Щодо застосування приписів вказаних статей у відповідних редакціях Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.17), від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42)).Укладаючи договір, спрямований на відчуження будинку, сторони не могли не розуміти, що користування будинком неможливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення й обслуговування будинку. Оскільки сторони не обумовили розмір земельної ділянки, яка переходить у власність позивача, отже необхідно з`ясувати дійсні наміри сторін щодо такого розміру.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що для цього необхідно встановити, який розмір земельної ділянки, призначений для розміщення і обслуговування будинку, є нормативно визначеним у місцевості, де він знаходиться, а також для визначення тієї частини земельної, яка необхідна для обслуговування будинку позивачки, слід з`ясувати, чи використовує відповідач відповідну земельну ділянку, яку саме її частину та для якої мети.

Присадибна земельна ділянка - надана громадянинові для будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель. Обмежована земельна ділянка (яка забезпечена виїздом на вулицю, провулок тощо), на якій розміщені житловий будинок, господарські будівлі та споруди, сад, город тощо. За правовим статусом належить до земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку. Відповідно до чинного законодавства надається безплатно у приватну власність. Розміри земельної ділянки котра може бути передана безплатно у приватну власність визначаються відповідно до ст. 121 Земельного Кодексу України.

Згідно п.1 ст.121 ЗКУ громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Відповідно до п.3 ст.121 ЗК України розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв`язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим) .

У відповідності до вимог статті 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України, до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.

Згідно з ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Згідно з ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Судом встановлено, що колишньому власнику житлового будинку гр. ОСОБА_3 була передана в приватну власність земельна ділянка площею 0,11 га в АДРЕСА_1 , згідно рішення виконкому Русько-Лозівської сільської ради № 22 від 23.02.1996 року.

ТОВ «Проєктувальник» виготовило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарчих будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 .

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (номер Витягу НВ-2600608702026 від 04.08.2026) земельна ділянка площею 0.1100 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) має кадастровий номер: 6322082001:00:000:2426. Відомості про державну реєстрацію земельної ділянки занесені відділом № 5 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області на підставі технічної документації щодо встановлення інвентаризації земель від 04.08.2026 року, виготовленої Товариством з обмеженою відповідальністю «Проєктувальник».

ОСОБА_1 з 18.12.2002 року є власником житлового будинку з надвірними будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку та те, що позивач набув право власності на житловий будинок, який розташований на земельній ділянці, що була виділена у приватну власність попередньому власнику для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, суд дійшов висновку, що до нього на підставі статті 120 ЗК України переходить й право власності на земельну ділянку.

Щодо аргументів відповідача про те що в задоволенні позову необхідно відмовити оскільки попередній власник не оформив право власності, суд вважає їх безпідставними оскільки Верховний Суд неодноразово зазначав (зокрема, у зразкових постановах Великої Палати), що виникнення права на землю у нового власника будівлі не залежить від того, чи завершив попередній власник процедуру реєстрації прав на ділянку в ДЗК або Реєстрі речових прав. Набуття права власності на будинок автоматично припиняє право користування або право володіння цією ділянкою для попереднього власника і дає право покупцеві оформити землю на себе. Аргумент відповідача про те що позивач не є спадкоємцем, недоречні, оскільки позивач набув право власності на будинок на підставі цивільно-правової угоди (купівля-продаж, дарування тощо), а не в порядку спадкування.

Згідно з ч. 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивач не заявляв вимоги про стягнення судового збору з відповідача, в зв`язку з чим, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, питання розподілу судових витрат суд не вирішує.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Відповідно до абз. 1 ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Керуючись ст. 7, 12, 13, 77-81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 351, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0.1100 га кадастровий номер: 6322082001:00:000:2426, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт, серія та номер НОМЕР_1 , виданий 01 лютого 2002 року Київським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

відповідач: Дергачівська міська рада Харківського району Харківської області, юридична адреса: 62300, Харківська обл., Харківський р., м. Дергачі, площа Перемоги, 5, код ЄДРПОУ: 04059496

Суддя Н. В. Коваленко