Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №160/13821/22 — Третій апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 жовтня 2026 рокусправа 160/13821/22

Третій апеляційний адміністративний суду складі колегії:

головуючий суддя Суховаров А.В.

судді Головко О.В., Ясенова Т.І.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.06.2026 (суддя Ніколайчук С.В.) про відмову в задоволенні заяви про стягнення інфляційних витрат та трьох процентів річних в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони в Дніпропетровській області, Служби судової охорони, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України про виплату додаткової винагороди; третя особа Державна казначейська служба України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 у справі №160/13821/22 частково задоволено позов ОСОБА_1 :

- визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” з 01.03.2022 по 30.06.2022;

- зобов`язано Територіальне управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області нарахувати і виплатити додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, в розмірі 30000 грн на місяць за період з 01.03.2022 по 30.06.2022;

- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вказане рішення суду набрало законної сили.

ОСОБА_1 23.04.2026 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою про стягнення інфляційних витрат та трьох процентів річних, в якій просить:

- стягнути з Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 52779,95 грн від суми боргу 141600,00 грн за період з лютого 2024 року по березень 2026 року;

- стягнути три проценти річних у розмірі 9613,28 грн від суми боргу 141600,00 грн за період з 18.01.2024 по 23.04.2026 (826 днів);

- стягнути загальну суму 203993,23 грн, що включає: основний борг - 141600,00 грн; інфляційні втрати - 52779,95 грн; три проценти річних - 9613,28 грн;

- у разі якщо виплата не відбудеться до дати розгляду заяви - уточнити розмір інфляційних втрат та процентів річних до дня фактичної виплати.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.06.2026 у задоволенні заяви відмовлено. Суд дійшов висновку, про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та Територіальним управлінням Служби судової охорони у Дніпропетровській області, як суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача, шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними. Вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України, є заходом цивільно-правової відповідальності та підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, якщо вони не поєднані з вимогами про вирішення публічно-правового спору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить дану ухвалу скасувати та ухвалити нову, якою задовольнити заяву про стягнення інфляційних витрат та трьох процентів річних. Посилається на те, що суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин норми статті 625 ЦК України.

Надаючи оцінку законності оскаржуваної ухвали, колегія суддів виходить з наступного:

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі I “Загальні положення про зобов`язання” книги 5 ЦК України. Відповідно, приписи розділу I книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Зазначений висновок сформульований, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №703/2718/16-ц.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим.

Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту проросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору.

Таким чином, враховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України та Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення на його користь інфляційних витрат та 3% річних підлягають розгляду в поряду цивільного судочинства не відповідають вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів констатує, що такі вимоги, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду саме в порядку адміністративного судочинства.

Натомість колегія суддів звертає увагу, що вимоги про нарахування інфляційних витрат та 3% річних, не можуть виступати предметом заяви, поданої щодо виконання рішення суду.

Так, процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, врегульовані розділом ІV КАС України, який визначає вичерпний перелік заяв, які можуть бути подані до адміністративного суду в процесі виконання рішення суду та які вирішують судом на підставі приписів КАС України.

За змістом розділу ІV КАС України, під час виконання судового рішення на підставі заяви сторони, а у певних випадках, за заявою уповноваженого органу чи з ініціативи суду, можуть вирішуватись такі питання: 1) Виправлення помилки у виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню (стаття 374 КАС України); 2) Зупинення виконання судового рішення (стаття 375 КАС України; 3) Поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання (стаття 376 КАС України); 4) Примирення сторін у процесі виконання (стаття 377 КАС України); 4) Відстрочення і розстрочення виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення (стаття 378 КАС України); 5) Заміна сторони виконавчого провадження (статті 379 КАС України); 5) Застосування заходів судового контролю (статті 382, 383 КАС України).

Отже, спеціальним розділом КАС України не передбачено права сторони на подання до адміністративного суду заяви про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, також не передбачено порядку розгляду судом такої заяви, відтак колегія суддів констатує, що подаючи заяву про стягнення інфляційних втрат та 3% річних в рамках процедури виконання рішення суду в справі №160/13821/22 позивач не дотримався порядку визначеного Кодексом адміністративного судочинства України.

Суд зазначає, що питання стягнення інфляційних втрат та 3% річних може виступати предметом саме адміністративного позову, який може бути поданий ОСОБА_1 до адміністративного суду в порядку визначеному КАС України.

Відповідно до статті 167 КАС України, будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити:

1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

2) найменування суду, до якого вона подається;

3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі;

4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника;

5) підстави заяви (клопотання, заперечення);

6) перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення);

7) інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.

Вимога вказати в заяві по суті справи, скарзі, заяві, клопотанні або запереченні ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стосується лише юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України. Іноземна юридична особа подає документ, що є доказом її правосуб`єктності за відповідним законом іноземної держави (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).

До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.

Оскількм спеціальним розділом КАС України не передбачено права сторони в порядку виконання судового рішення на подання заяви про стягнення інфляційних витрат та 3% річних, а відповідно не передбачено порядку розгляду судом такої заяви, вказана заява є очевидно безпідставною та необґрунтованою, а тому її слід повернути заявнику без розгляду в порядку частини 2 статті 167 КАС України.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що він має право на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних витрат та 3% річних, якщо вважає, що його права та інтереси в цій частині порушені відповідачем – боржником у виконавчому провадженні.

Відповідно до частини 2 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України, підставою для скасування судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.06.2026 скасувати та ухвалити нову постанову про повернення заяви позивача без розгляду.

Керуючись статтями 241 244, 315, 317 322, 327, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.06.2026 та ухвалити нову постанову.

Заяву ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат та трьох процентів річних повернути заявнику без розгляду.

Постанова набирає законної сили з 06.10.2026 та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів.

Головуючий суддя А.В. Суховаров

судді О.В. Головко

судді Т.І. Ясенова