Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №332/359/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

28 вересня 2026 рокусправа 332/359/25

Третій апеляційний адміністративний суду складі колегії:

головуючий суддя Суховаров А.В.

судді Ясенова Т.І., Головко О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 25.04.2025 (суддя Яцун О.С.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 17.01.2025 звернувся до Заводського районного суду м.Запоріжжя з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить: визнати незаконною постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 №593 від 12.12.2024 про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17000грн за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП; скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 №593 від 12.12.2024 про накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, а провадження у справі закрити.

Рішенням Заводського районного суду м.Запоріжжя від 25.04.2025 відмовлено в задоволенні позову. Суд першої інстанції виходив з того, що факт перебування позивача 02.12.2024 на території м. Запоріжжя без військово-облікового документа підтверджено актом про відсутність військово-облікового документа від 02.12.2024, протоколом про адміністративне правопорушення №593 від 02.12.2024, показаннями свідків, відеофіксацією процесу перевірки документів та відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, згідно з якими позивач перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_2 . Суд також встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у порядку, визначеному частиною 4 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» та пунктом 5 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, присвоєно ідентифікаційний код 09733017, що підтверджується довідкою №129/21 з відомчого обліку Міністерства оборони України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Посилається на те, що висновок суду про встановлення факту відсутності військово-облікового документа посадовими особами Національної поліції України не підтверджений доказами (відсутні рапорт чи пояснення поліцейських, відеозапис із нагрудного відеореєстратора, протокол про адміністративне затримання). Затримання та доставлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснено особами в однострої, схожому на однострій військовослужбовців, які не мали таких повноважень, унаслідок чого всі подальші докази є недопустимими за доктриною «плодів отруйного дерева». Протокол про адміністративне правопорушення складено неуповноваженою особою та не містить фактичних даних у розумінні статті 251 КУпАП, до нього не долучено пояснень свідків і відеозапису. Оскаржувана постанова не містить посилання на норму КУпАП, за якою накладено стягнення, а її резолютивна частина не відповідає формулюванню санкції частини 3 статті 210-1 КУпАП. Зазначає, що відповідно до примітки до статті 210 КУпАП положення статей 210, 210-1 КУпАП не підлягають застосуванню, оскільки відповідач мав можливість отримати персональні дані з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Відповідно до частини 5 статті 258 КУпАП протокол у таких справах не складається. Зауважує, що ІНФОРМАЦІЯ_4 не є юридичною особою та не має процесуальної дієздатності, у зв`язку з чим відзив на позовну заяву та додані до нього докази не підлягали врахуванню судом першої інстанції.

Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного:

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що 02.12.2024 під час перевірки військово-облікових документів у громадян на території міста Запоріжжя встановлено, що ОСОБА_1 перебуває без військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі).

ОСОБА_1 доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у приміщенні якого начальником відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_1 , у присутності свідків та із застосуванням технічного приладу відеофіксації здійснено перевірку військово-облікового документа, під час якої ОСОБА_1 підтвердив факт його відсутності. За відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто є військовозобов`язаним.

02.12.2024 складено акт про відсутність військово-облікового документа та протокол про адміністративне правопорушення №593 за частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Під час складення протоколу позивачу роз`яснено зміст статті 63 Конституції України, а також права та обов`язки, передбачені статтею 268 КУпАП. Від надання пояснень та від підпису протоколу позивач відмовився у присутності свідків, що засвідчено їх підписами, проте отримав другий примірник протоколу із зазначенням дати, часу та місця розгляду справи, що підтверджується його підписом у протоколі.

За результатами розгляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 винесено постанову №593 від 12.12.2024, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000грн. Копію постанови позивач отримав поштою 10.01.2025 разом із відповіддю ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.12.2024 на його запит про надання публічної інформації.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Зазначений конституційний принцип презумпції невинуватості за аналогією підлягає застосуванню і у справах про адміністративні правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій, бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії, бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному, об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Відповідно до частини 1 статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до пункту 1 статті 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, в тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, в тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, іншими документами.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні визначено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до частини 6 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського. Абзацом другим цієї ж частини визначено, що «під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред`явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації».

Аналогічні приписи закріплені у пунктах 50, 52, 54 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024.

Частиною 3 статті 210-1 КУпАП передбачено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, статтею 210-1 КУпАП. Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Колегія суддів зазначає, що обов`язок військовозобов`язаного мати при собі військово-обліковий документ та пред`явити його на вимогу уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського є безумовним і встановленим безпосередньо законом.

Матеріалами справи, зокрема протоколом про адміністративне правопорушення №593 від 02.12.2024, актом про відсутність військово-облікового документа від 02.12.2024, відеозаписом процесу перевірки документів, а також відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, підтверджено, що позивач будучи військовозобов`язаним, 02.12.2024 перебував на території м. Запоріжжя без військово-облікового документа та не пред`явив його на вимогу уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сам позивач факту відсутності у нього військово-облікового документа під час перевірки по суті не заперечує, посилаючись тільки на процедурні порушення з боку посадових осіб.

Стосовно доводів позивача про недопустимість зібраних доказів за доктриною «плодів отруйного дерева» у зв`язку з незаконністю затримання та доставлення, колегія суддів зазначає наступне.

Зазначена доктрина сформована у кримінальному процесі та застосовується до доказів, одержаних унаслідок істотного порушення прав і свобод людини. У межах цієї справи матеріали не містять жодних відомостей про застосування до позивача заходів фізичного впливу, про його скарги на дії посадових осіб під час перебування у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 , про звернення до правоохоронних органів із заявою про незаконне позбавлення волі. Водночас сам факт відсутності військово-облікового документа встановлений безпосередньо під час перевірки, зафіксованої технічним приладом відеофіксації у присутності свідків, і підтверджений власними поясненнями позивача, а тому не є похідним від тих обставин, на які посилається апелянт. Відтак відсутні достатні підстави вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної в оспорюваний спосіб.

Щодо посилання на примітку до статті 210 КУпАП, згідно з якою положення статей 210, 210-1 КУпАП не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, колегія суддів виходить з такого.

Наведене стосується випадків притягнення до відповідальності за неподання (несвоєчасне подання) громадянином відомостей (персональних даних), які держатель Реєстру спроможний одержати самостійно у порядку електронної інформаційної взаємодії. Натомість обов`язок мати при собі військово-обліковий документ та пред`явити його на вимогу уповноваженої особи, закріплений частиною 6 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», є самостійним обов`язком військовозобов`язаного, виконання якого не може бути замінене можливістю доступу органу військового управління до Реєстру. Об`єктивна сторона правопорушення, за яке притягнуто позивача, полягає саме у невиконанні цього обов`язку, а не у неподанні персональних даних. Тому зазначена примітка до спірних правовідносин не застосовується.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта з посиланням на частину 5 статті 258 КУпАП, оскільки ця норма передбачає можливість нескладення протоколу у визначених випадках, однак його складення саме по собі не погіршує становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а навпаки розширює її процесуальні гарантії, забезпечуючи фіксацію обставин правопорушення, роз`яснення прав, передбачених статтею 268 КУпАП та завчасне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.

Матеріалами справи підтверджено, що другий примірник протоколу із зазначенням дати, часу та місця розгляду справи позивач отримав особисто під підпис, а отже був належним чином повідомлений про розгляд справи та мав можливість реалізувати права, передбачені статтями 268, 271 КУпАП.

Доводи про складення протоколу неуповноваженою особою колегія суддів також відхиляє, оскільки стаття 235 КУпАП визначає компетенцію територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення і коло посадових осіб, уповноважених накладати стягнення, тоді як складення протоколу здійснюється уповноваженими посадовими особами відповідного органу в порядку статей 254, 256 КУпАП. Протокол складено начальником відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто посадовою особою органу військового управління, до компетенції якого віднесено виявлення відповідних правопорушень, а справу про адміністративне правопорушення розглянуто та постанову винесено виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто керівником органу, як того вимагає стаття 235 КУпАП. Помилкове зазначення у протоколі посилання на статтю 235 КУпАП не є таким недоліком, який сам по собі позбавляє протокол доказового значення, оскільки протокол містить відомості, передбачені статтею 256 КУпАП, а саме: дату і місце його складення, посаду та дані особи, яка його склала, відомості про особу, яка притягається до відповідальності, місце, час і суть вчиненого правопорушення, нормативний акт, що передбачає відповідальність, дані свідків, відомості про роз`яснення прав та відмову особи від надання пояснень і підпису.

Щодо доводів про порушення правил фото- і відеофіксації, колегія суддів зазначає, що матеріали справи містять наданий відповідачем відеозапис процесу перевірки військово-облікового документа у позивача, здійснений уповноваженим представником ІНФОРМАЦІЯ_1 у присутності свідків. Незазначення у переліку додатків до протоколу відеозапису чи письмових пояснень свідків є формальним недоліком і за умови, що відповідні докази наявні у матеріалах справи про адміністративне правопорушення та були предметом дослідження, не свідчить про протиправність постанови по суті.

Стосовно тверджень позивача про відсутність у ІНФОРМАЦІЯ_1 правосуб`єктності, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов`язку та ведення військового обліку» №1357-IX від 30.03.2021 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються на базі діючих військових комісаріатів шляхом їх перетворення та є їх правонаступниками.

Згідно з пунктом 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №154 від 23.02.2022, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, а районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є їх відокремленими підрозділами.

Пунктом 1 Положення №154 визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Отже, ІНФОРМАЦІЯ_4 є органом військового управління - відокремленим підрозділом обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, який реалізує владні управлінські функції, у тому числі щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 210-1 КУпАП, а відтак є суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України та належним відповідачем у цій справі.

Відсутність відомостей про нього в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з огляду на приписи частини 4 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» та пункту 5 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №118 від 22.01.1996 не спростовує наявності у нього відповідного статусу. Крім того, присвоєння ідентифікаційного коду 09733017 підтверджено довідкою №129/21 з відомчого обліку Міністерства оборони України.

Посилання апелянта на ухвалу Верховного Суду від 05.12.2022 у справі №344/6751/22 колегія суддів вважає такими, що не впливають на висновки у цій справі, оскільки зазначене судове рішення ухвалене у цивільній справі та стосується питання процесуальної дієздатності особи, яка подає касаційну скаргу в порядку ЦПК України, тобто не є висновком щодо застосування норм права у подібних правовідносинах у розумінні частини 5 статті 242 КАС України.

Колегія суддів констатує, що у цій справі відповідач як суб`єкт владних повноважень виконав покладений на нього обов`язок доказування, надавши суду першої інстанції протокол про адміністративне правопорушення, акт про відсутність військово-облікового документа, відеозапис процесу перевірки документів, відомості Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо статусу позивача як військовозобов`язаного, а також докази повноважень посадових осіб. Оскаржувана постанова містить опис обставин, установлених під час розгляду справи, посилання на норми законодавства, які порушено, кваліфікацію діяння за частиною 3 статті 210-1 КУпАП та прийняте рішення. Накладений штраф у розмірі 17000грн у межах санкції частини 3 статті 210-1 КУпАП, яка передбачає накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 17000грн до 25500грн та відповідає її нижній межі. Відсутність у резолютивній частині постанови дублювання тексту санкції не є порушенням, яке впливає на законність накладеного стягнення.

Доводи апелянта щодо недопустимості врахування судом першої інстанції відзиву на позовну заяву та доданих до нього доказів колегія суддів відхиляє, оскільки відзив подано представником відповідача, який брав участь у судових засіданнях суду першої інстанції, і жодних відомостей про відсутність у нього повноважень матеріали справи не містять. Вирішення питання про допуск доказів належить до дискреції суду, а суд першої інстанції надав оцінку всім наявним у справі доказам у їх сукупності, як того вимагають статті 90, 242 КАС України.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач довів правомірність винесення постанови №593 від 12.12.2024, а підстави для визнання її протиправною та скасування відсутні.

З урахуванням доводів і заперечень сторін, наданих ними доказів, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 241-244, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 25.04.2025 – без змін.

Постанова набирає законної сили 28.09.2026 та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя А.В. Суховаров

судді Т.І. Ясенова

судді О.В. Головко