Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №520/9944/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 р.Справа № 520/9944/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції у м. Києві на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А.) від 01.07.2026 по справі № 520/9944/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції у м. Києві

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у м. Києві щодо невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні ОСОБА_1 ; зобов`язати Головне управління Національної поліції у м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману суму при звільненні в розмірі 7913,13 грн; зобов`язати Головне управління Національної поліції у м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки) в розмірі 18798,60 грн за період з 11.03.2026 по 26.03.2026.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 13718,04 грн (тринадцять тисяч сімсот вісімнадцять гривень 04 копійки). У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у м. Києві судові витрати по сплаті судового збору в сумі 683,64 грн (шістсот вісімдесят три гривні 64 копійки).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Національної поліції у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2026 в частині проведених розрахунків та зменшити суму стягнення з ГУНП у м. Києві до 110,55 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що згідно інформації, вказаній у довідці про доходи № 572 від 04.05.2026 та довідці про грошове забезпечення за період з січня 2026 по лютий 2026 № 026-7634, суд першої інстанції констатував факт виплат грошового забезпечення: у січні 2026 - 28906,01 грн, у лютому 2026 - 28906,01 грн. Своєю чергою середньоденне грошове забезпечення позивача становить 979,86 грн (28906,01 грн + 28906,01 грн) / (31+28). Сумарна кількість днів прострочення становить 14. Взявши усі зазначені елементи за основу, судом першої інстанції вирахувано середній заробіток позивача за 14 днів, який становить 13 718,04 грн (979,86 грн х 14 днів) та присуджено в повному обсязі до стягнення з ГУНП у м. Києві за невчасну виплату 7913,13 грн (компенсації за невикористану відпустку), що майже в два рази перевищує суму виплат. Стверджує, що необхідність застосування при визначенні суми до стягнення принципів розумності, справедливості та пропорційності, про яку заявлялось відповідачем у справі, було проігноровано. Звертає увагу, що належна при звільненні сума для виплати позивачці склала 24927,02 грн, у тому числі й сума компенсацій за невикористану відпустку 15663,60 грн, відповідно частка недоплаченої суми становить 62,84 %. Відтак формула розрахунків розміру відповідальності відповідача могла би бути: 979,86 грн х 14 днів х 62,84/100 = 8 620, 42 грн. Надаючи приблизну оцінку розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, зауважує, що згідно з даними, які розміщені на офіційному веб-сайті Національного банку України за адресою: «https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector- financial», середньозважена ставка в річному обчисленні за новими кредитами резидентам у березні 2026 року складає 18,4%. 15 663, 60 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні суми коштів) х 18,4% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за березень 2026 року) : 365 дн. х 14 дн. = 110, 55 грн. За таких обставин, враховуючи правові позиції Великої Палати Верхового Суду, з огляду на очевидну неспівмірність вирахуваних судом першої інстанції до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, вважає за можливе визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат у сумі 110,55 грн, що буде справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям.

ОСОБА_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2026 без змін. Зазначає, що відповідно до витягу з наказу начальника Головного управління Національної поліції у м. Києві від 10.03.2026 № 16 о/с позивачку звільнено зі служби за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 11.03.2026. Фактичний остаточний розрахунок щодо грошового забезпечення в належному розмірі проведено з позивачкою 26.03.2026 (виплачено компенсацію за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки та грошове забезпечення за період з 01.03.2026 по 11.03.2026), що підтверджується випискою по картковому рахунку. Вказує, що з позивачкою не проведено остаточного розрахунку в повному обсязі, а такий розрахунок здійснено лише 26.03.2026, у зв`язку з чим наявні підстави для застосування до відповідача наслідків статті 117 КЗпП України. Наголошує, що обрахований судом розмір середнього заробітку позивача за 14 днів (з 12.03.2026 (наступний день, за днем звільнення) - по 25.03.2026 (день, що передує виплаті заборгованості) становить 13718,04 грн (979,86 грн х 14 днів).

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивачка у період з 13.08.2019 по 10.03.2026 проходила службу в Головному управлінні Національної поліції у м. Києві, що вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами.

Відповідно до витягу з наказу начальника Головного управління Національної поліції у м. Києві від 10.03.2026 № 16 о/с позивачку звільнено зі служби за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 11.03.2026, з виплатою компенсації за невикористану частину щорічної основної оплачуваної відпустки у кількості 10 діб за 2019 рік, 2 доби за невикористану частину щорічної основної оплачуваної відпустки за 2025 рік; 1 доба за невикористану частину щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2025 рік; 5 діб за невикористану частину щорічної основної оплачуваної відпустки за 2026 рік. Загальна кількість невикористаних днів відпустки становить 18 діб.

Відповідно до виписки по картковому рахунку за період з 10.03.2026 по 26.03.2026, позивачці 26.03.2026 нараховано грошове забезпечення у розмірі 28 430,63 грн.

За доводами позивачки, відповідач не в повному обсязі та несвоєчасно виплатив грошові суми при звільненні зі служби в поліції з 11.03.2026, а остаточний розрахунок здійснено 26.03.2026, що є порушенням ст. 116 КЗпП України та відповідно до ст. 117 цього Кодексу є підставою для виплати недоотриманої суми у розмірі 7913,13 грн та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки, у зв`язку з чим позивачка ініціювала даний спір.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для стягнення з Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 13718,04 грн (тринадцять тисяч сімсот вісімнадцять гривень 04 копійки).

Відмовляючи у задоволенні позову про зобов`язання Головного управління Національної поліції у м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману суму при звільненні в розмірі 7913,13 грн, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні зі служби в поліції позивачці нараховано та виплачено грошове забезпечення з 01.03.2026 по 11.03.2026 у сумі 9263,42 грн, яке розраховано таким чином: 26105,99 грн (місячне г/з на день звільнення зі служби) / 31 к.д. = 842,13 грн х 11 днів = 9263,42 грн. Матеріали справи не містять доказів іншого розміру грошового забезпечення позивача за березень 2026 року.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем в частині задоволених позовних вимог, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.

Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині, з огляду на наступне.

У силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За обставинами справи, ОСОБА_1 по 11.03.2026 проходила публічну службу у Головному управлінні Національної поліції у м. Києві.

У день звільнення позивачки зі служби відповідачем не було виплачено грошове забезпечення в належному розмірі.

Відповідно до виписки по картковому рахунку за період з 10.03.2026 по 26.03.2026, позивачці 26.03.2026 нараховано грошове забезпечення у розмірі 28 430,63 грн, тобто, в порушення приписів ст. 116 КЗпП України.

Отже, відповідачем порушено вимоги ст.116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів погоджується з загальним висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов`язку сплатити позивачці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Надаючи правову оцінку задоволеним судом першої інстанції позовним вимогам в частині стягнення з Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 13718,04 грн (тринадцять тисяч сімсот вісімнадцять гривень 04 копійки), колегія суддів зазначає наступне.

Так, за усталеною практикою застосування положень ст. 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, висновки яких враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

У той же час, відповідно до ст.117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022.

Необхідність формування єдиної правозастосовної практики була зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом № 2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зі змісту ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX) вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Касаційний адміністративний суд у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон № 2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.

Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права – компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі № 440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.

У зв`язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі до періоду з 11.03.2026 по 26.03.2026 при визначенні належної позивачці суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у згаданій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано апеляційним судом зокрема й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат.

Тобто, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій Верховного Суду підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Установивши вказані обставини, суди мають присудити особі такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14.05.2026 у справі № 520/2009/24.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі по тексту – Порядок № 100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абз. 1, 2 п.3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Підпунктом «б» п. 4 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

З огляду на матеріали справи, останнім днем виключення позивачки зі списків відповідача та всіх видів грошового забезпечення є 11.03.2026, тому двома попередніми місяцями перед звільненням є січень та лютий 2026 року.

Згідно даних довідки про доходи № 572 від 04.05.2026 та довідки про грошове забезпечення за період із січня 2026 року по лютий 2026 року № 026-7634, середньоденне грошове забезпечення позивачки становить 979,86 грн = (28906,01 грн + 28906,01 грн) / (31 + 28).

Відтак, поклавши в основу розрахунку суму доходу 36970,51 грн за січень та 36970,51 грн за лютий 2026 року, позивачка помилково визначила середньоденне грошове забезпечення у розмірі 1253,24 грн.

Натомість, виходячи з належних доказів, середньоденне грошове забезпечення позивачки становить 979,86 грн.

Зі змісту листа Головного управління Національної поліції у м. Києві від 28.09.2026 № 2164972026 встановлено, що при звільненні зі служби в поліції ОСОБА_1 було нараховано та виплачено грошове забезпечення з 01.03.2026 по 11.03.2026 у сумі 9263,42 грн, додаткову винагороду відповідно до Постанови № 168 за лютий 2026 року у сумі 4999,96 грн та компенсацію за невикористану відпустку у сумі 15663,60 грн. Виплату у розмірі 28430,63 грн здійснено 26.03.2026. Також ОСОБА_1 нараховано та виплачено додаткову винагороду відповідно до Постанови № 168 за березень 2026 року у сумі 3548,38 грн. Виплату у розмірі 3370,96 грн здійснено 28.04.2026.

Отже, загальна сума належних позивачці виплат при звільненні мала становити 33475,36 грн (100%), з яких компенсація за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки – 15663,60 грн (46,79%).

За період затримки розрахунку з 11.03.2026 по 26.03.2026 (14 днів) середній заробіток склав 13718,04 грн (14 днів х 979,86 грн).

Сума, з урахуванням істотності частки 46,79%, становить 6418,67 грн.

Враховуючи матеріали даної справи, розмір простроченої заборгованості відповідача щодо належних до виплати позивачці при звільненні сум, колегія суддів вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та вищенаведеним критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачки виплат суму у розмірі 6418,67 грн, розраховану у процентному співвідношенні від суми середнього грошового забезпечення за період з моменту звільнення по день фактичного розрахунку.

Судом першої інстанції не враховано всіх вищенаведених обставин та безпідставно стягнуто з Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 13718,04 грн (тринадцять тисяч сімсот вісімнадцять гривень 04 копійки).

За цим, доводи апеляційної скарги відповідача є частково обґрунтованими.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити частково з частковим скасуванням рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2026 по справі № 520/9944/26 скасувати в частині задоволення позову про стягнення з Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 13718,04 грн (тринадцять тисяч сімсот вісімнадцять гривень 04 копійки).

Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 6418,67 грн.

В іншій частині цих вимог позову відмовити.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2026 по справі № 520/9944/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло