Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №440/7296/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 р.Справа № 440/7296/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Фоміної Л.О.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Р.І. Молодецький, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/7296/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач, апелянт) через свого представника, адвоката Яценка Артема Олеговича, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі – ГУ ПФУ в Полтавській області, відповідач), в якому просив:

- визнати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ЄДРПОУ 13967927, 36011, м. Полтава, вул. Гоголя, 34) щодо незастосування до пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні 1,197 з 01 березня 2023 року та коефіцієнта 1,0796 з 01 березня 2024 року, враховуючи відповідні базові показники, протиправною;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 шляхом застосування до показника середньої заробітної плати 10846,37 грн до коефіцієнтів індексації: 1,197 з 01.03.2023 року; 1,0796 з 01.03.2024 року, з подальшим урахуванням індексації, проведеної у 2025 та 2026 роках;

- зобов`язати Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу недоотримані суми пенсії з 01.03.2023 року з урахуванням раніше виплачених сум.

- зобов`язати відповідача здійснювати подальшу виплату пенсії у перерахованому розмірі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху.

Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви упродовж десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Вказано, що недоліки позовної заяви можуть бути усунені шляхом подання до Полтавського окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом в частині вимог за період з 01.03.2023 по 05.12.2025 та доказів поважності причин його пропуску.

16.06.2026 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява представника позивача про поновлення процесуального строку звернення до адміністративного суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.06.2026 визнано неповажними підстави, вказані позивачем у заяві про поновлення процесуального строку та повернуто позивачеві позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог, що охоплюють період з 01.03.2023 по 04.12.2025.

Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 440/7296/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції в частині повернення позовної заяви за період з 01.03.2023 по 04.12.2025, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що суд фактично вирішив спір по суті на стадії відкриття провадження, неправильно визначив момент початку перебігу строку звернення до суду, неправильно застосував статтю 122 КАС України та практику Верховного Суду, просить:

- скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25 червня 2026 року у справі № 440/7296/26 в частині повернення позовної заяви за період з 01.03.2023 по 04.12.2025;

- передати матеріали справи до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду позовних вимог у повному обсязі.

- визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду або дійти висновку про відсутність підстав для застосування наслідків його пропуску з огляду на триваючий характер порушення права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив початок перебігу строку звернення до суду, не врахував триваючий характер порушення права на належне пенсійне забезпечення, неповно застосував практику Верховного Суду та Конституційного Суду України, що призвело до безпідставного повернення значної частини позовних вимог. Крім того, суд першої інстанції фактично вирішив питання про наявність чи відсутність триваючого порушення права, визначив момент його виникнення, дав оцінку матеріальним правовідносинам та застосував наслідки пропуску строку ще до розгляду справи по суті. Такий підхід суперечить принципам адміністративного судочинства, позбавляє позивача ефективного доступу до суду та не відповідає вимогам статей 2, 6, 9, 72-90, 122, 123 КАС України, статей 46 і 55 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. З огляду на викладене, відповідач просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25.06.2026 у справі № 440/7296/26 без змін.

Позивач подав відповідь на відзив, в якому зазначає, що відзив ГУ ПФУ в Полтавській області не спростовує доводів апеляційної скарги. Відповідач фактично погоджується з висновками суду першої інстанції, однак не наводить належного обґрунтування того, чому саме березень 2023 року має вважатися моментом, з якого позивач повинен був достовірно знати про порушення свого права. Також відповідач не спростовує доводів про триваючий характер порушення, пов`язаний із систематичним визначенням та виплатою пенсії у спірному розмірі. Крім того, перед вирішенням питання про врахування відзиву необхідно встановити дотримання відповідачем встановленого судом строку його подання шляхом перевірки відповідних технічних відомостей ЄСІТС.

Відповідно до ст. 294, ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд апеляційної скарги проведено в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла таких висновків.

Повертаючи позовну заяву в частині позовних вимог, що охоплюють період з 01.03.2023 по 04.12.2025, суд першої інстанції виходив з того, що підстави, які зумовили звернення позивача до суду з цим позовом, виникли у березні 2023 року у зв`язку з отриманням пенсії в меншому розмірі. Однак, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом лише 05 червня 2026 року, що підтверджується відомостями реєстрації вхідної кореспонденції. Матеріалами позову не підтверджено, що існували обставини які об`єктивно могли вплинути на можливість реалізації позивачем права на звернення до відповідача або суду з цим позовом.

Щодо повідомлених представником позивача обставин перебування позивача на лікуванні, як на підставу для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, суд першої інстанції зауважив, що згідно наданих виписок із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого позивач перебував на лікуванні в період з 06.12.2023 по 15.12.2023 (10 днів), з 05.08.2024 по 12.08.2024 (8 днів) тобто протягом незначного проміжку часу з урахуванням тривалості пропущення строків звернення до суду із даним позовом. Стосовно твердження представника позивача про перебування ОСОБА_1 на лікуванні за кордоном з 05.02.2025 по 06.06.2025, суд зазначив, що на підтвердження вказаних обставин надано копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон позивача з відмітками про виїзд за кордон 05.02.2025 та повернення в Україну 06.06.2025. Водночас суду не надано належних та допустимих доказів вибуття позивача з України саме з метою обстеження та лікування.

Також за обставин цього спору суд зауважив, що звернення позивача до відповідача 22.09.2025 із заявою щодо індексації та виплати пенсії та лист відповідача від 19.05.2026 у відповідь на звернення позивача від 23.04.2026 не змінюють момент, з якого він повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права; ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, адже матеріали позову не містять належних доказів, що свідчили б про відсутність у позивача об`єктивної можливості звернутись як до компетентного органу, так і до суду протягом розумного строку після одержання пенсії у березні 2023 року.

Надаючи оцінку оскаржуваній ухвалі, колегія суддів виходить з такого.

За змістом ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Реалізація цього права передбачає, зокрема, дотримання порядку, визначеного процесуальним законом, в тому числі щодо строків звернення до адміністративного суду.

За змістом ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до частини 1 статті 168 КАС України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Відповідно до ст. 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

За змістом абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, строк звернення до адміністративного суду – це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим, порушення прав, свобод чи інтересів особи – це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

День, коли особа дізналася про порушення свого права – це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Із матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся з цим позовом 05.06.2026 та просив:

- визнати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо незастосування до пенсії ОСОБА_1 коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні 1,197 з 01 березня 2023 року та коефіцієнта 1,0796 з 01 березня 2024 року, враховуючи відповідні базові показники, протиправною;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 шляхом застосування до показника середньої заробітної плати 10846,37 грн до коефіцієнтів індексації: 1,197 з 01.03.2023 року; 1,0796 з 01.03.2024 року, з подальшим урахуванням індексації, проведеної у 2025 та 2026 роках;

- зобов`язати Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу недоотримані суми пенсії з 01.03.2023 року з урахуванням раніше виплачених сум.

- зобов`язати відповідача здійснювати подальшу виплату пенсії у перерахованому розмірі.

При цьому колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема, статі 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:

1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;

2) ці суми мають бути невиплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

У справі, яка розглядається, фактичні обставини свідчать про те, що індексація у 2023 та 2024 роках позивачу не нараховувалася, тому немає підстав для необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії.

При цьому, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19 дійшов такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України:

1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів;

2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.

Зазначений правовий висновок неодноразово знаходив своє застосування у справах, щодо визначення моменту виникнення у особи права на перерахунок пенсії та початку нарахування відповідних виплат, зокрема, у постанові Верховного Суду від 01.07.2025 у справі № 420/23756/24, від 10.02.2026 у справі № 560/1868/24.

З огляду на викладене вище, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо триваючого факту порушення, оскільки як вказав Верховний Суд, пенсія є щомісячним платежем, а отже позивачу щомісяця було відомо про її розмір.

Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню загальний шестимісячний строк, встановлений ч. 2 ст. 122 КАС України.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції фактично вирішив питання про наявність чи відсутність триваючого порушення права, визначив момент його виникнення, дав оцінку матеріальним правовідносинам та застосував наслідки пропуску строку ще до розгляду справи по суті, оскільки положення ст. 171 КАС України зобов`язують суд на етапі вирішення питання про відкриття провадження у справі перевірити чи подано позов у строк, установлений законом, а якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними. При цьому щоб встановити чи в строк особа подала позовну заяву необхідно встановити момент, з якого цей строк обраховується, а отже дослідити надані позивачем позовну заяву та додані до неї матеріали саме в розрізі питання дотримання особою норм КАС України щодо подання позовної заяви у встановлений процесуальним законом строк.

Крім того, відповідно до норм ст. 123 КАС України подання позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними є підставою для залишення позову без руху, а в подальшому і для його повернення.

Щодо посилання апелянта на неповне дослідження питання поважності причин пропуску строку звернення до суду, колегія суддів зазначає таке.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Під «поважними причинами» слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Загалом правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин – вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Як поважні причини пропуску строку позивач вказував лікування на стаціонарі у період з 06.12.2023 по 15.12.2023 та у період з 05.08.2024 по 12.08.2024, а також лікування за кордоном у період з 05.02.2026 по 06.06.2025.

Водночас, колегія суддів зауважує, що позивач надав інформацію лише щодо 18 днів перебування на стаціонарному лікуванні, при цьому жодних доказів неможливості подати цей позов у період з 01.03.2023 по 15.06.2026, за виключенням днів перебування на лікуванні, матеріали справи не містять. Щодо перебування позивача за кордоном, суд зауважує, що доказів вибуття позивача з України саме з метою обстеження та лікування ОСОБА_1 надано не було.

При цьому, в силу правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19, звернення позивача до відповідача 22.09.2025 із заявою щодо індексації та виплати пенсії та лист відповідача від 19.05.2026 у відповідь на звернення позивача від 23.04.2026 не змінюють момент, з якого він повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів, вважає, що звернувшись до суду з цим позовом 05.06.2026 і заявивши вимоги щодо перерахунку та виплати пенсії з 01.03.2023, права позивача можуть бути захищені судом лише з 05.12.2025, тобто в межах шестимісячного строку, встановленого положеннями ч. 2 ст. 122 КАС України, адже в іншій частині вимог позивач зазначений строк пропустив, поважних причин його пропуску не навів.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неповажність причин пропуску строку звернення до суду з позовом, які були вказані позивачем.

Позивач не надав доказів існування об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали йому звернутись до суду з дня коли він дізнався про порушення його прав відповідачем. Позивачем також не було надано доказів існування інших обставин або труднощів, які унеможливили дотримання позивачем строків звернення до суду, встановлених законом.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують.

Посилання апелянта на те, що відповідач подав відзив на апеляційну скаргу з пропуском строку, встановленого ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2026, колегія суддів вважає слушними і не бере до уваги його зміст.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою, а отже апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду – без змін, оскільки судом було правильно встановлено всі обставини справи, а ухвала постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 294, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25 червня 2026 року по справі № 440/7296/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.О. Фоміна

Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко