Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №520/32577/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 р.Справа № 520/32577/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бегунца А.О.,

Суддів: П`янової Я.В. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту захисту економіки Національної поліції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Горшкова О.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 23.06.26 по справі № 520/32577/25

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту захисту економіки Національної поліції України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту захисту економіки Національної поліції України, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні;

- стягнути з Департаменту захисту економіки Національної поліції України в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 105 470,97 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2026 частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні.

Стягнуто з Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 108531,02 грн (сто вісім тисяч п`ятсот тридцять одна грн 02 коп.) грн.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Стягнуто з Департаменту захисту економіки Національної поліції України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.

Не погодившись з вказаним рішення, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на не правильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2026 по справі №520/32577/25 та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17. Зазначає, що виконання Департаментом рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 у справі № 520/8338/25 виключає можливість стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, наголошує на необхідності зменшення розміру відшкодування з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності. Вважає, що затримка розрахунку зумовлена відсутністю спору на момент звільнення та пасивною поведінкою позивача, який звернувся до суду з позовом у справі № 520/8338/25 лише через 8 років 7 місяців 10 днів після звільнення, що призвело до штучного збільшення періоду затримки. Також зазначає, що Департамент не має повноважень впливати на швидкість розгляду судами справ, що виділення коштів на виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок кошторисами не передбачено, а відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.3 ч. 1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи ( в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у них доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ( у порядку письмового провадження).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 проходив службу у Департаменті захисту економіки Національної поліції України з 07.11.2015 по 30.08.2016, що вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами.

У зв`язку з проведенням не в повному обсязі нарахувань та виплат грошового забезпечення під час проходження позивачем служби, позивач звертався до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 у справі №520/8338/25, зокрема, зобов`язано Департамент захисту економіки Національної поліції України в особі ліквідаційної комісії нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2015 рік у кількості три доби.

Рішення набрало законної сили 02.12.2025.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 у справі № 520/8338/25 відповідачем 25.11.2025 виплачено позивачеві компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки за 2015 рік у кількості три доби в розмірі 647,42 грн, що підтверджується наявною в матеріалах випискою з банківського рахунку позивача.

Позивач вважаючи, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з підстав їх обґрунтованості.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України). Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами (пункт 1 частини першої статті 92 Конституції України).

Частиною першою статі 47 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачу при звільненні зі служби 30.08.2016 не було виплачено компенсацію за невикористану частину відпустки. Вказані виплати присуджено судовим рішенням у справі №520/8338/25, яке набрало законної сили та на виконання якого відповідачем здійснено відповідні виплати 28.11.2025.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

На підставі частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

Таким чином, на час звільнення позивача зі служби, стаття 117 КЗпП України не передбачала жодного обмеження періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Проте на час проведення з позивачем повного розрахунку - 28.11.2025 та на день звернення до суду із цим позовом, стаття 117 КЗпП України передбачає обмеження щодо максимального строку затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком - у шість місяців.

Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 зазначив, що з моменту набрання чинності Законом №2352-IX - 19 липня 2022 року положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України.

Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції №3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).

Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.

Верховний Суд вказав, що у зв`язку із набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19 липня 2022 року, є неможливим.

Разом із цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України".

Водночас, Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) передбачає: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців".

Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення юридичної визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій "період затримки (прострочення)", установивши для нього граничну межу.

Водночас, встановлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик "нескінченної" відповідальності в часі, проте не вирішує проблеми можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути, безумовно, стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття "обмеження максимального строку" та "досягнення співмірності" не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Закон №2352-IX не змінив правової природи відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Отже, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Судовим розглядом встановлено, що з 30.08.2016 позивача звільнено зі служби, фактично остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено 28.11.2025 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 у справі №520/8338/25.

На виконання зазначеного рішення відповідем 28.11.2025 нараховано і виплачено позивачу суму у розмірі 647,42 грн., що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Тобто, період затримки розрахунку у цій справі охоплюється періодом з 31.08.2016 (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу) по день виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку на виконання судового рішення від 30.10.2025 у справі №520/8338/25.

Також слід зазначити, що спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року.

У межах цієї справи належить враховувати положення статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, щодо періоду з 31.08.2016 по 18.07.2022, без обмеження строком виплати у шість місяців, та чинну редакцією статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 по день остаточної виплати, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23.

Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з положеннями п. 2 Порядку № 100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Абзацом третім пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки про доходи №1315 від 23.09.2025, грошові доходи за останні 2 календарні місяці роботи, що передували події - звільненню з військової служби (без урахування разових виплат), склали:

- за червень 2016 року нараховано: 6580,00 грн.

- за липень 2016 року нараховано: 6580,00 грн.

Таким чином, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню зі служби, склав:

(6580,00+6580,00) / (30+31) = 215,74 грн.

При звільненні позивачу нараховано грошове забезпечення 2352,03 грн.

Разом з тим, при звільненні відповідачем не виплачено позивачу грошове забезпечення в повному обсязі, яку в подальшому виплачено на виконання рішення суду у справі №520/8338/25 у розмірі 647,42 грн.

Отже, зазначені виплати були сплачені позивачу поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України.

Загальна кількість днів затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 31.08.2016 (наступний день після звільнення) по 18.07.2022 становить 2144 календарних днів, з 19.07.2022 по 19.01.2023 (за 6 місяців) - 185 календарних днів, всього - 2329 календарних днів.

Таким чином, середній заробіток за затримку розрахунку за період з 31.08.2016 по 19.01.2023 становить 502458,46 грн. (215,74*2329).

У той же час суд, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 при вирішенні цього спору, керується критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин, та вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Так, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із сум належних позивачу під час звільнення та суми, яка була нарахована позивачу на виконання рішення суду у справі № 480/7096/24, та у зв`язку з отриманням коштів на виконання якого позивач звернувся з цим позовом до суду, з огляду на таке.

З урахуванням інформації, що міститься в матеріалах справи, розмір належних позивачеві при звільненні виплат складає 2999,45 грн. (сума що виплачена при звільненні - 2352,03 грн + сума доплаченого грошового забезпечення на виконання судового рішення - 647,42 грн).

У свою чергу, сума грошового забезпечення у розмірі 647,42 грн., у зв`язку з несвоєчасно отриманням яких на виконання рішення суду у справі № 520/8338/25, позивач звернувся до суду з цим позовом, складає 21,6% (647,42/2999,45х100) від усіх належних позивачу при звільненні сум.

Відтак, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та визначити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.08.2016 до 19.01.2023 у розмірі 108531,02 грн. (215,74 грн. х 21,6% х2329).

Колегія суддів зазначає, що такий підхід забезпечить справедливий баланс інтересів сторін: захистить право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустить понесення відповідачем несправедливих та непропорційних майнових втрат.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується висновком суду першої інстанції про стягнення з Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 108531,02 грн. (сто вісім тисяч п`ятсот тридцять одна грн. 02 коп.).

Також колегія суддів звертає увагу, що зазначення в резолютивній частині про визнання протиправною бездіяльність саме Головного управління Національної поліції в Харківській області, є фактично опискою, яка не має наслідком скасування такого рішення у відповідній частині, а підлягає вирішенню шляхом подання відповідної заяви про виправлення такої описки в порядку ст.253 КАС України.

Доводи відповідача про те, що затримка розрахунку зумовлена відсутністю спору на момент звільнення та пасивною поведінкою позивача, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки обов`язок щодо проведення з працівником повного розрахунку при звільненні покладався саме на відповідача та не залежав від наявності чи відсутності спору. При цьому відповідачем не наведено та матеріалами справи не підтверджено вчинення ним будь-яких дій щодо виплати позивачу належної компенсації за невикористану відпустку, яка була фактично виплачена лише 28.11.2025 на виконання судового рішення. Отже, сам по собі факт звернення позивача за судовим захистом через тривалий час після звільнення не звільняє відповідача від передбаченої законом відповідальності за несвоєчасну виплату належних сум.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту захисту економіки Національної поліції України - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2026 по справі № 520/32577/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя А.О. Бегунц

Судді Я.В. П`янова В.Б. Русанова