Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №440/15960/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: І.С. Шевяков

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 р.Справа № 440/15960/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Мінаєвої К.В.,

Суддів: Фоміної Л.О. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.07.2026, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/15960/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Донецькій області), в якому просив суд:

визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, виражену у формі Рішення про відмову у призначенні пенсії від 04.07.2025 року №163750034278;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26 червня 2025 року, з урахуванням до страхового стажу останнього періоду навчання з 28.11.1985 по 16.06.1989 у Ворошиловградському машинобудівному інституті.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що пенсійний орган протиправно не зарахував до страхового стажу період навчання з 28.11.1985 по 16.06.1989.

ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 31.07.2026 позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 04.07.2025 №163750034278 про відмову у призначенні пенсії.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.06.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу період навчання 28.11.1985 по 16.06.1989, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_1 та архівною довідкою від 25.06.2025 №01.1-16/253.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має належним чином оформлений диплом серії НОМЕР_1 , який відповідає вимогам законодавства для підтвердження права на пенсію, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", архівна довідка від 25.06.2025 №01.1-16/253 належно, повно та безсумнівно вказує на календарні строки проходження ОСОБА_1 денної форми навчання з урахуванням періоду проходження строкової військової служби.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено та не надано доказів на підтвердження правомірності відмови позивачеві у призначенні пенсії з урахуванням періоду навчання з 01.09.1982 по 22.06.1989, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 04.07.2025 №163750034278 щодо відмови в призначенні пенсії за віком необхідно скасувати.

Враховуючи те, що у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви ОСОБА_1 від 26.06.2026 було визначено ГУ ПФУ в Донецькій області, суд першої інстанції вважав, що саме останнє має завершити процедуру призначення позивачу пенсії та належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу період навчання 28.11.1985 по 16.06.1989, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_1 та архівною довідкою від 25.06.2025 №01.1-16/253.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.07.2026 по справі № 440/15960/25 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, відмовити в повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що станом на дату звернення позивач досяг віку 60 років 2 місяці 6 днів, страховий стаж позивача склав 26 років 0 місяців 26 дні. За результатом розгляду заяви від 26.06.2025 про призначення пенсії за віком, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком від 04.07.2025 №163750034278 через відсутність необхідного страхового стажу 32 роки.

Пенсійним органом встановлено, що відсутні підстави для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду навчання з 28.11.1985 по 16.06.1989 згідно архівної довідки від 25.06.2025 № 01.1 16/253, оскільки не вказано дату поновлення на навчанні після проходження військової служби та не зазначено підстави видачі вказаної довідки.

Вважає, що внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

04.09.2026 позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що наданою архівною довідкою від 25.06.2025 №01.1-16/253 підтверджено, що ОСОБА_1 навчався у Ворошиловградському машинобудівному інституті на денній формі навчання з 01.09.1982 по 22.06.1989, при цьому з 11.11.1983 по 27.11.1985 перебував в академічній відпустці у зв`язку з проходженням військової служби. Таким чином, вказана архівна довідка безпосередньо містить відомості про період навчання позивача та окремо визначає період, протягом якого навчання було перервано у зв`язку з проходженням військової служби. Відповідно, після закінчення зазначеної академічної відпустки довідка підтверджує продовження періоду навчання до 22.06.1989. При цьому відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу на спростування відомостей, що містяться в архівній довідці. Зокрема, матеріали справи не містять доказів того, що позивач не поновлювався на навчанні після закінчення військової служби, був відрахований з навчального закладу або не навчався у відповідний період. Навпаки, наявність диплома серії НОМЕР_1 підтверджує завершення позивачем навчання у відповідному навчальному закладі.

Крім того матеріалами справи підтверджено, що архівною довідкою від 07.11.2025 №01.1-16/435 встановлено неможливість надання додаткових відомостей щодо періоду навчання та проходження військової служби у зв`язку з тим, що архів університету залишився на тимчасово окупованій території, тому позивач здійснив необхідні дії для отримання документального підтвердження свого навчання, однак отримання додаткових відомостей є об`єктивно неможливим з причин, які не залежать від нього. Вважає, що у такій ситуації вимога фактично надати додатковий документ про дату поновлення на навчанні, отримати який об`єктивно неможливо, не може бути підставою для позбавлення позивача можливості реалізувати своє право на належне врахування підтвердженого періоду навчання.

Просить апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.07.2026 року по справі №440/15960/25 залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від «31» липня 2026 року по справі №440/15960/25 – без змін .

Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.07.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом направлення ним копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в електронній формі до електронного кабінету учасників справи.

Згідно зі статтею 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

V. Обставини, встановлені судом.

Судовим розглядом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 26.06.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України зі заявою про призначення пенсії за віком.

З урахуванням принципу екстериторіальності заяву та документи ОСОБА_1 було передано на розгляд ГУ ПФУ в Донецькій області.

Рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 04.07.2025 №163750034278 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного стажу на дату звернення.

В обґрунтуванні вказаного рішення зазначено, що:

«За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано:

- період навчання з 28.11.1985 по 16.06.1989 згідно архівної довідки від 25.06.2025 №01.1-16/253, оскільки не вказано дату поновлення на навчанні після проходження військової служби та не зазначено підстави видачі вказаної довідки.»

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

VІ. Позиція суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційних скаргах, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачає, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Підставою для відмови відповідачем у призначенні позивачу пенсії за віком була відсутність необхідного страхового стажу.

Як встановлено судом з рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 04.07.2025 №163750034278 ОСОБА_1 за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано:

- період навчання з 28.11.1985 по 16.06.1989 згідно архівної довідки від 25.06.2025 №01.1-16/253, оскільки не вказано дату поновлення на навчанні після проходження військової служби та не зазначено підстави видачі вказаної довідки.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази.

Колегія суддів зазначає, що на момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (далі – Інструкція № 162), відповідно до пункту 1.1 якої трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.

Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округу, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1. Інструкції № 162).

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Згідно з пунктом 2.3. Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження)

За пунктом 2.5 Інструкції № 162 у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші виправлення здійснюються адміністрацією того підприємства, де був внесений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

У відповідності до пункту 2.10 Інструкції № 162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Відповідно до пункту 2.11 Інструкції № 162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом засвідчує правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалась трудова книжка.

Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані. Посилання на відповідні документи вносяться на внутрішньому боці обкладинки та засвідчуються підписом керівника підприємства чи спеціально уповноваженою ним особою і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (абзаци перший-третій пункту 2.12. Інструкції № 162).

Відповідно до абзацу першого пункту 4.1. Інструкції № 162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.

Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18).

Під час дослідження трудової книжки серії НОМЕР_2 судом встановлено, що наявний запис №1 про навчання в Ворошиловградському машинобудівному інституті (диплом НОМЕР_1 ), який не містить відомостей щодо строків навчання /а.с.11, зворот/.

Слід відмітити, що у період навчання позивача діяв Закон УРСР «Про народну освіту» від 01 жовтня 1974 року. Відповідно до частини першої статті 47 вказаного Закону для молоді, яка поступає на виробництво після закінчення загальноосвітньої школи, і для осіб, що працюють у народному господарстві і бажають здобути нову професію або підвищити кваліфікацію, організуються вечірні (змінні) професійно-технічні училища, а також курси, навчально-курсові комбінати та інші форми підготовки і підвищення кваліфікації безпосередньо на виробництві.

Частиною другого статті 48 цього Закону передбачалося, що особам, які закінчили середні професійно-технічні училища, видається диплом про присвоєння кваліфікації з професії і здобуття середньої освіти, а тим, хто особливо відзначився, - диплом з відзнакою.

Відповідно до пункту "д" частини третьої статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Пунктом 8 Порядку № 637 встановлено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Так, судом з`ясовано, що факт навчання позивача у "Ворошиловградському машинобудівному інституті" із 01.09.1982 по 16.06.1989 підтверджується дипломом серії НОМЕР_1 , копія якого залучена до матеріалів справи /а.с.9/.

Крім того архівною довідкою від 25.06.2025 №01.1-16/253 встановлено, що ОСОБА_1 навчався у Ворошиловградському машинобудівному інституті на денній формі навчання з 01.09.1982 по 22.06.1989. 3 11.11.1983 по 27.11.1985 перебував в академічній відпустці у зв`язку зі проходженням військової служби.

Також в архівній довідці від 07.11.2025 №01.1-16/435 зазначено, що надання додаткових відомостей про період навчання та проходження військової служби є неможливим, оскільки архів університету залишився наУ розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

Як правомірно враховано судом першої інстанції, відсутні підстави не приймати цю архівну довідку до уваги при вирішенні питання про врахування відповідного стажу та призначення пенсії ОСОБА_1 , оскільки відповідачем не надано доказів того, що ця архівна довідка містить помилки, невірні відомості, має ознаки підробки або ж у будь-який інший спосіб містить правові дефекти, що могли б бути передбаченою законом підставою для її неврахування.

Крім того доводи відповідача про те, що в документах ОСОБА_1 не вказано дати поновлення на навчанні після проходження військової служби, суперечать наданим доказам, оскільки архівна довідка від 25.06.2025 року містить посилання на періоди навчання та проходження строкової військової служби.

За таких обставин відповідачем безпідставно не враховано періоди навчання позивача з 28.11.1985 по 16.06.1989 періоди навчання згідно із записами в дипломі та відомостями архівної довідки, поданих позивачем під час звернення із заявою про призначення пенсії на підтвердження наявності страхового стажу.

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як «існуюче майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п.74 рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року «MALTZAN and Others v. Germany»). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом», вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.

Відтак статтю 1 зазначеного Протоколу №1 слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.

Тобто, в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права.

Таким чином, під час навчання та офіційного працевлаштування, маючи відповідні записи у трудовій книжці та дипломі, позивач мав правомірні очікування, що набувши достатнього пенсійного віку та необхідного страхового стажу, йому буде призначено пенсію за віком.

Суд наголошує, що реалізовуючи обов`язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний орган пенсійного фонду, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства, повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності - роз`яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення виявлених недоліків. Також у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих позивачем документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності, а також зобов`язаний письмово повідомляти заявника про надання додаткових документів.

Проте відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про дії спрямовані на проведення перевірки відповідності змісту трудової книжки, а саме первинним документам, які підтверджують навчання позивача.

Отже, якщо поданих позивачем документів для зарахування до страхового стажу спірних періодів було недостатньо, орган Пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково, натомість за обставинами справи відповідачем жодних дій вчинено не було, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.

Враховуючи, що відповідач протиправно не зарахував позивачу до стажу періоди навчання відповідно до записів у дипломі та з урахуванням архівної довідки від 25.06.2025 №01.1-16/253 тому оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 04.07.2025 №163750034278 щодо відмови в призначенні пенсії за віком необхідно скасувати.

Колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу період навчання 28.11.1985 по 16.06.1989, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_1 та архівною довідкою від 25.06.2025 №01.1-16/253.

В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції під час розгляду справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.07.2026 по справі № 440/15960/25 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач К.В. Мінаєва

Судді Л.О. Фоміна І.М. Ральченко