Суд: Перший апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 05 жовтня 2026 р.
Справа: №200/91/26
Суддя: Сіваченко Ігор Вікторович
ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2026 року справа №200/91/26
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року (повне судове рішення складено 27 лютого 2026 року) у справі № 200/91/26 (суддя в І інстанції Крилова М.М.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
07 січня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;
- зобов`язання військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
В обгрунтування позовних вимог вказує, що 04.03.2023 ним було укладено контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського складу строком на 3 роки, який діє по сьогодні. На момент прийняття на військову службу позивачу було 21 рік.
Зазначає, що за час проходження військової служби приймав участь в бойових діях, та 17.09.2023 під час безпосередньої участі в бойових діях, внаслідок обстрілів зі ствольної артилерії та мінометів отримав вибухову травму, закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, акубаротравму.
24.12.2025 позивачем був поданий рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 про виплату грошової винагороди у розмірі 1 млн гривень за тривалість проходження служби в бойових умовах, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», проте відповідач відмовив у такій виплаті у зв`язку з тим, що позивач проходить військову службу з 07.09.2020.
Вважає відмову у виплаті грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень протиправною, у зв`язку з чим просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача відповіддю від 30 грудня 2025 року № 690/37654, що виплата спірної винагороди не може бути здійснена, оскільки позивач проходить військову службу з 07 вересня 2020 року. Зазначена обставина є визначальною для правильного застосування постанови Кабінету Міністрів України № 153, оскільки вона свідчить про початок проходження позивачем військової служби до запровадження воєнного стану. Укладення позивачем контракту 04 вересня 2023 року не змінює юридичного факту первинного вступу на військову службу у 2020 році та не трансформує безперервні публічно-правові відносини проходження служби у нові відносини первинного прийняття на військову службу у значенні пункту 4 постанови № 153.
Вважає, що за встановленої дати початку служби позивача у 2020 році позивач не належить до кола осіб, на яких поширюється пункт 4 постанови № 153 у частині базового критерію «прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану», а тому у Військової частини НОМЕР_1 відсутній законодавчо встановлений обов`язок здійснювати нарахування і виплату спірної одноразової грошової винагороди.
Позивач надіслав відзив, в якому просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України що підтверджується паспортом-ID НОМЕР_2 від 05.10.2022.
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_3 від 13.10.2021, позивач є учасником бойових дій.
04.09.2023 між Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ Збройних Сил України та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу строком на 3 (три) роки.
Відповідно до Витягу з послужного списку, наданого відповідачем на виконання вимог ухвали суду, ОСОБА_1 з 07.09.2020 по теперішній час проходить військову службу у Військовій частина НОМЕР_1 , з 04.01.2026 на посаді інструктора групи інструкторів Військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 20.02.2026 № 610, старший сержант ОСОБА_1 брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах і в період здійснення заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України у період з 24.02.2022 по 06.04.2022, з 25.04.2022 по 25.04.2022, з 12.05.2022 по 03.09.2022, з 13.05.2023 по 04.07.2023, з 23.07.2023 по 19.09.2023, з 03.10.2023 по 20.10.2023, з 30.10.2023 по 11.04.2024, з 29.04.2024 по 13.06.2024, з 15.08.2024 по 21.12.2024, з 07.01.2025 по 17.07.2025, з 12.09.2025 по 24.01.2026.
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 17.10.2023 № 3529, молодший сержант ОСОБА_1 17.09.2023 одержав вибухову травму, закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, акуботравму при безпосередній участі військовослужбовця у бойових діях, під час захисту Батьківщини.
24.12.2025 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив виплатити одноразову грошову винагороду у розмірі 1 мільйон гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Листом від 30.12.2025 № 690/37654 відповідач відмовив у виплаті одноразової грошової винагороди у зв`язку з відсутністю підстав для її оформлення (проходить військову службу з 07.09.2020).
При ухваленні рішення апеляційний суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого в подальшому була неодноразово продовжена та наразі триває.
Воєнний стан в розумінні положень статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року №389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Окрім того, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту Закон України № 2232-ХІІ).
Статтею 1 частиною 3 Закону України № 2232-ХІІ визначено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно із статтею 1 частиною 9 Закону України № 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.
Відповідно до статті 4 частини 1Закону України №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі по тексту Постанова № 153) та затверджено «Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Згідно із пунктом 3 Постанови №153 учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.
Відповідно до пункту 4 Постанови № 153 установлено, що: громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;
виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:
були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;
проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу молодший лейтенант;
проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.
Аналізуючи зазначений пункт, суд зазначає, що пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 встановлює, що одноразова грошова винагорода у розмірі 1 млн грн виплачується громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою. Для військовослужбовців, які брали участь у бойових діях менше шести місяців, винагорода встановлюється пропорційно часу їх участі з розрахунку 1/6 від 1 млн грн за кожні 30 днів участі. Разом з тим, якщо така менша тривалість зумовлена пораненням, захворюванням, одержаними під час захисту України, або перебуванням та звільненням з полону (крім добровільної здачі), винагорода виплачується у повному обсязі незалежно від фактичної кількості днів участі у бойових діях. Винагорода не виплачується військовослужбовцям, які притягувалися до кримінальної відповідальності, двічі або більше до адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення, або мають чинні дисциплінарні стягнення. Право на зазначену винагороду також мають особи, які відповідають установленим критеріям та були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану із числа строковиків, атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання молодший лейтенант або переатестовані до присвоєння офіцерського звання.
Отже, позивач відповідно до пункту 4 абзацу 2 Постанови №153 у віці до 25 років уклав контракт про проходження військової служби під час воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях в районі ведення воєнний (бойових) дій та отримав вибухову травму, закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, акуботравму при безпосередній участі військовослужбовця у бойових діях, під час захисту Батьківщини.
Як вже зазначалось судом, відповідно до послужного списку, позивач прийнятий на військову службу 07.09.2020 до Військової частини НОМЕР_1 .
04 вересня 2023 року позивач уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та був прийнятий на військову службу за контрактом, тобто у віці до 25 років.
Водночас правова конструкція пункту 4 постанови №153 не передбачає визначення дати, коли особа була прийнята на службу, лише встановлює умови: «були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану» та «з числа осіб, які проходили строкову військову службу».
Позивач відповідає вказаним умовам, оскільки був прийнятий на військову службу за контрактом під час воєнного стану 04.09.2023, та проходив військову службу з 07.09.2020.
Водночас, пункт 4 абзац 4 Постанови №153 передбачає, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.
Судом встановлено, що 17.09.2023 молодший сержант ОСОБА_1 одержав поранення: «вибухова травма, закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, акуботравма. За обставин: при безпосередній участі військовослужбовця у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконанні бойових завдань у складі підрозділу військової частини НОМЕР_1 , поблизу АДРЕСА_1 внаслідок обстрілів зі ствольної артилерії та мінометів, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 17.10.2023 № 3529.
Таким чином, відмова відповідача у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень - є протиправною.
Отже, враховуючи той факт, що позивач не досяг 25 років станом на день укладення контракту про проходження військової служби, контракт було укладено у період дії на території України воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій та має травми та поранення, одержані під час захисту Вітчизни, позивач має право на виплату винагороду в повному обсязі відповідно до пункту 4 абзацу 4 Постанови №153.
Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що позивач був прийнятий на військову службу до введення воєнного стану, оскільки перший контракт на проходження військової служби позивачем було укладено у вересні 2023 року, тобто під час дії воєнного стану.
Крім того, суд звертає увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 2025 року № 942"Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153", яка набула чинності 07 серпня 2025 року, внесені зміни до Постанови № 153, зокрема, пункт 4 доповнений абзацами такого змісту: «виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та: були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу».
Зважаючи на внесені Постановою № 942 зміни до Постанови № 153, суд звертає увагу, що законодавець у такий спосіб усунув прогалини цього нормативного акту щодо права на виплату одноразової грошової винагороди у разі укладення контракту військовослужбовцями, які проходили строкову військову службу.
Інше тлумачення приписів Постанови № 153, на переконання суду, не відповідало б меті прийняття Постанови № 153 підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану та мало б ознаки дискримінації.
Щодо визначення відповідачу обов`язку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду відповідно до абзацу 2 пункту 4 Постанови № 153 суд зазначає наступне.
Відповідач, відмовляючи позивачу у виплаті одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови № 153, виходив з того, що така винагорода не виплачується військовослужбовцям, які до набуття чинності постановою № 153 проходили військову службу.
Тобто, відповідач не проводив перевірку умов нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, визначених пунктами 3, 4 Постанови № 153, що є його дискреційними повноваженнями а саме: безпосередню участь позивача у бойових діях, строк його участі в бойових діях.
Відповідно до пункту 4 частини другої та частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення на користь позивача лише за умови, що:
позивач виконав усі вимоги закону для отримання відповідного рішення;
орган влади не має дискреції, тобто не має права обирати між кількома варіантами поведінки.
Якщо ж для вирішення питання орган влади повинен здійснити оцінку документів, перевірити їх відповідність, витребувати додаткові відомості, усунути розбіжності або використати інші інструменти, що належать до його компетенції, суд не вправі підміняти собою адміністративний орган, а має лише зобов`язати його розглянути заяву та ухвалити рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Така позиція є усталеною і узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2014 року у справі № 21-11а14 та від 22 квітня 2014 року у справі № 21-484а13, та у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2022 року у справі № 520/12333/21, від 09 травня 2024 року у справі № 580/3690/23, від 08 грудня 2025 року в справі № 420/13975/24.
Даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з цим позовом, враховуючи, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», не відповідають визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах та чинному законодавству, тому таку бездіяльність потрібно визнати протиправною.
Оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивач відповідає умовам нарахування та виплати одноразової грошової винагороди, визначеним пунктами 3, 4 Постанови № 153, окружний суд вірно вважав, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 – залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі № 200/91/26 – залишити без змін.
Повне судове рішення – 06 жовтня 2026 року.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук
Оригінал: reyestr.court.gov.ua