Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №202/10090/26 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/10090/26

Провадження № 3/202/1937/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м.Дніпро

Суддя Індустріального районного суду м. Дніпра Кухтін Г.О., розглянувши справу про адміністративне правопорушення у відношенні:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,

відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 122-4 КУпАП, –

ВСТАНОВИВ:

Водій ОСОБА_1 , 06 серпня 2026 року о 17 годині 15 хвилин в м. Дніпрі по вул. Миколи Міхновського 8, керуючи автобусом БАЗ д.н.з. НОМЕР_1 , став учасником ДТП, а саме допустив падіння пасажира ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , із салону автобусу та покинув місце пригоди, до поліції про ДТП не повідомив, був встановлений вжитими заходами розшуку, чим порушив вимоги п. 2.10.а Правил дорожнього руху, і скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст. 122-4 КУпАП.

ОСОБА_1 у судовому засіданні обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, не заперечував та пояснив, що після падіння пасажира зупинив транспортний засіб, після чого допоміг ОСОБА_2 сісти на бордюр та продовжив рух. На запитання суду зазначив, що не викликав працівників поліції та не очікував на їх прибуття, оскільки, на його думку, обов`язку залишатися на місці події та чекати працівників поліції він не мав.

У відповідності до ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, прийняти законне та вмотивоване рішення.

Статтею 122-4 КУпАП визначено, що залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від одного до двох років, або адміністративний арешт на строк від десяти до п`ятнадцяти діб.

Дослідивши наявні матеріали справи про адміністративне правопорушення, вважаю, що вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП доведена та підтверджується зібраними у матеріалах справи доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення, складеним уповноваженою особою з дотриманням вимог, передбачених ст. ст. 254 - 256 КУпАП; рапортом поліцейського; план-схемою ДТП; поясненням ОСОБА_3 ; та іншими матеріалами справи.

Вирішуючи питання про вид та розмір адміністративного стягнення, яке необхідно накласти на ОСОБА_1 , суд враховує характер вчиненого ним адміністративного правопорушення, конкретні обставини його вчинення, ступінь вини, дані про особу правопорушника, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність.

При цьому суд враховує, що порушення, допущене ОСОБА_1 , не мало суто формального характеру. Як установлено під час судового розгляду, після падіння пасажира ОСОБА_2 водій зупинив транспортний засіб, тобто усвідомлював факт настання події та її безпосередній зв`язок із керуванням ним транспортним засобом. Незважаючи на це, ОСОБА_1 , допомігши ОСОБА_2 сісти на бордюр, надалі залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, не повідомив про неї орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції та не дочекався прибуття працівників поліції.

Таким чином, залишення місця пригоди було вчинено ОСОБА_1 не внаслідок того, що він не помітив самої події або не усвідомлював своєї причетності до неї. Навпаки, його подальші дії після падіння пасажира свідчать про те, що він достовірно усвідомлював факт події, зупинився та мав безпосередній контакт із потерпілим, однак після цього прийняв рішення продовжити рух, не виконавши передбачених Правилами дорожнього руху обов`язків учасника дорожньо-транспортної пригоди.

Суд надає особливого значення й тому, що дорожньо-транспортна пригода була пов`язана не виключно з пошкодженням транспортного засобу чи іншого майна, а з падінням людини. За таких обставин залишення водієм місця події створювало перешкоди для своєчасного встановлення та належної фіксації всіх обставин дорожньо-транспортної пригоди, перевірки стану її учасників та здійснення уповноваженими особами необхідних заходів на місці події.

Пояснення ОСОБА_1 про те, що він не вважав себе зобов`язаним залишатися на місці події та чекати на прибуття працівників поліції, судом враховуються як його позиція щодо обставин справи, однак самі по собі не спростовують установленого судом факту свідомого залишення ним місця дорожньо-транспортної пригоди після того, як йому стало відомо про падіння пасажира.

Суд також виходить із того, що встановлений законодавством обов`язок водія залишатися на місці дорожньо-транспортної пригоди спрямований не лише на забезпечення належного документування її обставин, а й на забезпечення можливості своєчасного реагування на наслідки такої події та встановлення всіх обставин, необхідних для вирішення питання про відповідальність її учасників. Самовільне залишення місця пригоди унеможливлює або істотно ускладнює реалізацію зазначених завдань.

Також суд не залишає поза увагою те, що ОСОБА_1 після вчинення дорожньо-транспортної пригоди не вжив жодних заходів, спрямованих на добровільне відшкодування завданої потерпілій ОСОБА_4 матеріальної та моральної шкоди, не висловлював наміру щодо такого відшкодування та не намагався у будь-який інший спосіб усунути наслідки вчиненого, що, на переконання суду, характеризує його поведінку після вчинення адміністративного правопорушення та свідчить про відсутність належного критичного ставлення до його наслідків.

За таких обставин суд доходить висновку, що застосування до ОСОБА_1 більш м`якого виду адміністративного стягнення не відповідатиме характеру та конкретним обставинам вчиненого правопорушення і не забезпечить належною мірою досягнення мети адміністративного стягнення.

Визначаючи строк позбавлення права керування транспортними засобами, суд ураховує сукупність установлених обставин, а саме: усвідомлення ОСОБА_1 факту дорожньо-транспортної пригоди та своєї причетності до неї; наявність у нього реальної можливості залишитися на місці події; той факт, що подія була пов`язана з падінням пасажира; залишення місця пригоди після безпосереднього контакту з потерпілим; невиклик працівників поліції та продовження руху до їх прибуття.

У сукупності наведені обставини, на переконання суду, свідчать про необхідність застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Саме такий строк, з огляду на встановлені у справі конкретні обставини, суд вважає необхідним і співмірним для досягнення мети адміністративного стягнення, запобігання вчиненню нових правопорушень.

Відповідно до ст. 40-1 КУпАП з ОСОБА_1 підлягає стягнення судового збору в дохід держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 40-1, 122-4, 283-284, КУпАП, -

ПОСТАНОВИВ:

Визнати винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 122-4 КУпАП та накласти на нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 2 (два) роки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665,60 гривень.

Постанова може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя Г.О. Кухтін