Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №171/57/23 — Апостолівський районний суд Дніпропетровської області

Суд: Апостолівський районний суд Дніпропетровської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про виплату заробітної плати

Дата: 05 жовтня 2026 р.

Справа: №171/57/23

Суддя: Кодрян Л. І.

Справа № 171/57/23

2/171/1012/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2026 р. м. Апостолове

Апостолівський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Кодрян Л.І.

за участю секретаря судових засідань Перепеткевич Т.О.

представника позивача Федоренко В.Г. (в режимі відеоконференції)

представника відповідача Губорєвої Я.А. (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Апостолове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся в суд з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовано тим, що позивач з 17 листопада 2015 року відповідно до наказу № 757/ОС від 16.11.2015 і по цей час працює помічником машиніста електровоза в структурному підрозділі «Криворізьке локомотивне депо» (ТЧ-2 Кривий Ріг) регіональної філії «Придніпровської залізниці» АТ «Українська залізниця».

Зазначає, що 12 липня 2019 року в.о. начальника Криворізького локомотивного депо видав наказ № 452/ОС про звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Посилається на те, що рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 24.07.2020 у справі № 211/525/19 позов ОСОБА_1 до Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо задоволено. Скасовано наказ Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо № 452/ОС від 12.07.2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 ». Стягнуто з Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час простою у січні місяці 2019 року у сумі 1200 грн. 15 коп. Стягнуто з Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 12.07.2019 р. по 12.02.2020 р. у сумі 122291 грн. 61 коп.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30.08.2022 апеляційну скаргу Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо задоволено частково. Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2020 року змінено в частині стягнутого з Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо на користь ОСОБА_1 розміру середньої заробітної плати за час простою у січні 2019 року, зменшено цей розмір з 1200 грн. 15 коп. до 103 грн. 14 коп. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Зазначає, що ОСОБА_1 30 серпня 2022 року вжив заходів для продовження роботи, а саме від позивача в його інтересах звернувся представник, який діяв на підставі довіреності, до начальника СП Криворізького локомотивного депо Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» із заявою з проханням виконати рішення Дніпровського апеляційного суду, довести до його відома графік роботи. Проте відповідач не надав відповіді в строки, передбачені чинним законодавством.

Вказує, що у зв`язку з відсутністю інформації від начальника депо щодо скасування наказу та графіка змінності ОСОБА_1 з 30.08.2022 був змушений перебувати у вимушеному прогулі з незалежних від нього причин.

Крім того зазначає, що у зв`язку з наявністю спору щодо скасування наказу № 452/ОС від 12.07.2019 про звільнення позивач не отримав від роботодавця всіх сум, що належать йому від підприємства за період вимушеного прогулу з причин його незаконного звільнення за період з 13.02.2020 по 30.08.20022.

Посилається на те, що представник ОСОБА_1 02.12.2022 був ознайомлений з наказом № 523/ОС від 30.08.2022 «Про скасування наказу № 452/ОС від 12.07.2019».

Вважає, що відповідач неправомірно не виплатив ОСОБА_1 середню заробітну плату за період вимушеного прогулу при звільненні з 13.02.2020 по 30.08.2022 та за вимушений прогул з вини роботодавця з причин незабезпечення роботою позивача з 31.08.2022 по 09.10.2022.

За таких обставин позивач вимушений звернутися до суду за захистом свої трудових прав.

Посилаючись на норми чинного законодавства та правові висновки Верховного Суду просить позов задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток у сумі 339113,92 грн. за період з 13.02.2020 по 30.08.2022 за вимушений прогул у зв`язку з незаконним звільненням працівника. Стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток у сумі 14976,64 грн. за період незаконного позбавлення можливості виконувати свою трудову функцію (вимушеного прогулу з вини відповідача) з 31.08.2022 по 9.10.2022.

Представником відповідача Губарєвою Я.А. надано до суду відзив згідно якого відповідач вважає заявлений позивачем позов необґрунтованим та безпідставним.

На виконання вищезазначеного рішення суду наказом по структурному підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 30.08.2022 № 523/ОС наказ від 12.07.2019 № 452/ОС про звільнення ОСОБА_1 було скасовано.

Вважає, що оскільки рішення щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі судом не ухвалювалося, то на даний час він не є працівником структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та в зв`язку з реорганізації вказаного структурного підрозділу.

Крім того вважає, що оскільки вказаним рішенням суду на користь позивача вже стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.07.2019 р. по 12.02.2020 р. у сумі 122291 грн. 61 коп., тому позивач безпідставно звертається з тотожними вимогами, а саме стягнення середнього заробітку з підстав розглянутих у справі № 211/525/19.

Звертає увагу на те, що позивач ОСОБА_1 жодного разу на місце попередньої роботи до СП «Криворізьке локомотивне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» не з`явився, з письмовою заявою не звертався, будь-яким іншим чином зацікавленості у поверненні його на попереднє місце роботи не виявляв.

Вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

Ухвалою суду від 20 січня 2023 року відкрито загальне позовне провадження в даній справі та призначено підготовче судове засідання.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2026 вказана справа передана на розгляд судді Кодрян Л.І.

Ухвалою суду від 08 червня 2026 дану справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача Федоренко В.Г. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві, та, обґрунтовуючи їх викладеними в ній доводами, просив позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала в повному обсязі, просила у задоволенні позову відмовити з підстав зазначених у відзиві.

Пояснила, що підстави для стягнення заробітної плати відсутні. Вважає, що посилання представника позивача на вказану ним практику суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставними та помилковими.

Крім того, на думку представника відповідача, безпідставним є твердження представника позивача про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, та про відсутність законодавчих обмежень строку звернення до суду з даним позовом. Вважає, що позивач звернувся за захистом своїх прав поза межами встановленого законодавством строку звернення до суду, а рішення Конституційного Суді України від 11.12.2025 № 1-р/2025, яким визнано такою що не відповідає Конституції України частину першу статті 233 КЗпП України не поширюється на правовідносини у даній справі, оскільки трудові відносини з позивачем припинені та вони регулюються ч.2 ст.233 КЗпП України. Вважає, що позивач пропустив, передбачений чинним законодавством строк звернення до суду з позовом.

Представник відповідача вказує, що основним нормативним документом в роботі працівників локомотивних бригад є Інструкція локомотивній бригаді № ЦТ-0106, затверджена наказом Укрзалізниці від 22.11.2004 № 876/Ц39 (далі – Інструкція ЦТ-0106). Вважає, що вказаним документом не передбачено першочергове надання графіків роботи. ОСОБА_1 після ухвалення судом рішення про скасування наказу про звільнення на місце роботи СП «Криворізьке локомотивне депо Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» не з`являвся, зацікавленості у поверненні його на попереднє місце роботи не виявляє. Звернення його представника в трудових правовідносинах вважає безпідставним.

Крім того, представник відповідача зазначила, що 11 червня 2019 року позивач надав до відділу кадрів Криворізького локомотивного депо заяву про розірвання трудового договору з ініціативи працівника, після чого до роботи не з`являється, а отже роботодавець вважає, що ОСОБА_1 не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем. Крім того вказала, що позивач на даний час не пройшов перевірку знань з охорони праці.

Просить застосувати строк позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 , у задоволенні позову в даній справі відмовити.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, що є в матеріалах справи, з`ясувавши обставини справи, вважає, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до наказу № 757/ОС від 16.11.2015 ОСОБА_1 прийнятий на роботу на посаду помічника машиніста електровоза в цех експлуатації в СП «Криворізьке локомотивне депо Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», що встановлено з витягу з трудової крижки НОМЕР_1 від 18 березня 2015 року (а.с.11-12).

Згідно наказу № 452/ОС від 12 липня 2019 року ОСОБА_1 звільнено за прогул без поважних причин за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, що підтверджується витягом з трудової крижки НОМЕР_1 від 18 березня 2015 року (а.с.11-12).

Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 24.07.2020 у справі № 211/525/19 позов ОСОБА_1 до Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо задоволено. Скасовано наказ Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо № 452/ОС від 12.07.2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 ». Стягнуто з Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час простою у січні місяці 2019 року у сумі 1200 грн. 15 коп. Стягнуто з Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 12.07.2019 р. по 12.02.2020 р. у сумі 122291 грн. 61 коп. (а.с.22-27).

Згідно заяви від 30.08.2022 представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 встановлено, що представник позивача звернувся до начальника СП «Криворізьке локомотивне депо» з вимогою щодо виконання рішення суду щодо поновлення на посаді помічника машиніста ОСОБА_1 , внесення відповідного запису до трудової книжки, доведення до відома графіку роботи (змінності) (а.с.13).

Наказом № 523/ОС від 30.08.2022 «Про скасування наказу № 452/ОС від 12.07.2019» наказ № 452/ОС від 12.07.2019 про звільнення ОСОБА_1 скасовано (а.с.14).

Відповідно до довідки від 22 січня 2020 року № 19 середня заробітна плата ОСОБА_1 відповідно до Положення № 100 від 08.02.1995 (порядок обчислення середньої заробітної плати) станом на 01.06.2019 становить 66,86 за одну годину (а.с.16).

Згідно витягу з Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом ВСП «Криворізьке локомотивне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» встановлено, що колективний договір зареєстрований за № 60/11 від 24 жовтня 2011 року (далі-Колективний договір). Відповідно до п.4.1.2 Колективного договору адміністрація зобов`язується графіки роботи працівників погоджувати з комітетом профспілки депо та доводити до відома працівників не пізніше як за три дні до початку їх введення в дію (а.с.17-19).

Відповідно до довідки начальника «Криворізьке локомотивне депо» філії «Локомотивна компанія» АТ «Українська залізниця» від 21.07.2026 № 366 вбачається, що ОСОБА_1 станом на 21.07.2026 не працює у виробничому підрозділі «Криворізьке локомотивне депо» філії «Локомотивна компанія» АТ «Українська залізниця». Місце знаходження ОСОБА_1 керівництву депо не відомо. Копія трудової книжки відсутня. Інформація про здійснення трудової діяльності у підрозділі ОСОБА_1 з серпня 2022 рок по теперішній час відсутня (а.с.98).

Згідно довідки голови первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо № 16 від 25.09.2026 вбачається, що роботодавець з 01.08.2019 та до цього часу не звертався для погодження графіку роботи (зміни) помічника машиніста електровоза ОСОБА_1 та відповідний графік не надавав для погодження (а.с.177).

Відповідно до відповіді з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан та доходи № 3387932 від 30.09.2026 ОСОБА_1 за листопад-грудень 2022 року отримував виплати військовослужбовця (а.с.211).

Суд, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази, що є в матеріалах справи, з`ясувавши обставини справи, вважає, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Згідно ч.ч.1, 2, 3, 5 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

У разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, ст.235 КЗпП України передбачено, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється у випадках: звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу (частина перша); у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству (частина третя); у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця (частина п`ята).

Отже, положення ст.235 КЗпП України передбачають виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у визначених цією статтею випадках, перелік яких є вичерпним. Зазначений правовий висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 02 листопада 2016 року (справа № 6-2261цс16).

Заперечуючи проти вимог позивача в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, представник відповідача посилається на те, що рішення суду про поновлення позивача на роботі не ухвалювалось, а тому відсутні і підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 24.07.2020 у справі № 211/525/19 позов ОСОБА_1 до Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо задоволено. Скасовано наказ Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо № 452/ОС від 12.07.2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 ». Стягнуто з Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 12.07.2019 р. по 12.02.2020 р. у сумі 122291 грн. 61 коп. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30.08.2022 рішення суду першої інстанції в цій частині залишено без змін.

Отже, судовим рішенням встановлено, що позивача було звільнено з роботи без законної підстави. За таких обставин, в період з 13 лютого 2020 року по день ухвалення постанови апеляційним судом 30 серпня 2022 року, позивач не працював з вини підприємства, а тому у нього був вимушений прогул.

На виконання зазначеного рішення суду відповідачем видано наказ № 523/ОС від 30.08.2022 «Про скасування наказу № 452/ОС від 12.07.2019» про звільнення ОСОБА_1 .

Скасувавши наказ про звільнення ОСОБА_1 , роботодавець не здійснив працівнику оплату часу вимушеного прогулу, а саме 13 лютого 2020 року по 30 серпня 2022 року.

Положеннями ч. 2 ст.235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вказане положення не звільняє роботодавця від обов`язку здійснити оплату вимушеного прогулу у разі звільнення працівника без законної підстави, що мало місце при звільненні ОСОБА_1 .

На виконання рішення суду, яким було поновлено порушене право ОСОБА_1 , визнане його звільнення з роботи за ініціативою роботодавця незаконним, відповідачем видано наказ про скасування наказу про припинення трудового договору з ОСОБА_1 , а тому у відповідача виникає обов`язок провести оплату його вимушеного прогулу.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу при звільненні з 13.02.2020 по 30.08.2022 слід задовольнити.

Що стосується позовних вимог про стягнення заробітної плати за вимушений прогул з вини роботодавця з причин незабезпечення роботою позивача з 31.08.2022 по 09.10.2022 слід зазначити таке.

Як вбачається судом з постанови Дніпровського апеляційного суду від 30.08.2022 ОСОБА_1 11 червня 2019 року скористався наданим частиною третьою статті 38 КЗпП України правом і подав заяву про звільнення його з роботи у той же день за власним бажанням у зв`язку з порушенням працедавцем законодавства про працю.

У вказаній постанові суду апеляційної інстанції зазначено, що відповідач без вирішення питання щодо можливості звільнення позивача згідно з поданою ним заявою на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України та остаточно не прийнявши рішення про відмову у розірванні трудового договору із зазначених позивачем підстав звільнив ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Вказано, що замість видання наказу про звільнення ОСОБА_1 у визначений ним строк, або видання наказу про відмову у такому звільненні у визначений працівником строк, відповідач запропонував позивачу надати обґрунтоване роз`яснення щодо порушення адміністрацією законодавства про працю та умов трудового договору. Наведене свідчить про порушення відповідачем порядку звільнення працівника з підстав частини третьої статті 38 КЗпП України. В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач повідомив позивача про те, що його заява про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України від 11.06.2019 року задоволена не була та він мав стати до роботи 12.06.2019 року.

Як встановлено з пояснень представника позивача, що не спростовано представником відповідача, питання щодо звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України на даний час також роботодавцем не вирішено, позивача не повідомлено про наслідки розгляду його заяви (її задоволення чи відмови в задоволенні) та необхідність стати до роботи з визначеної роботодавцем дати.

Натомість судом встановлено, що ОСОБА_1 30.08.2022 через свого представника звернувся до роботодавця з заявою в якій вимагав довести до його відома графік роботи (змінності).

У зв`язку з цим не приймаються до уваги доводи представника відповідача про те, що ОСОБА_1 на роботу не з`являється без поважних причин, зацікавленості у поверненні його на попереднє місце роботи не виявляє.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Згідно ст.94 КЗпП заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Положеннями ст.57 КЗпП передбачено, що час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Вимушений прогул — це час, протягом якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції.

Відповідно до ч.1 ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно ст. 10 КЗпП України (в редакції чинній на момент укладення колективного договору), колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного визначається сторонами в межах їх компетенції.

Згідно ст.13 КЗпП України (в редакції чинній на момент укладення колективного договору) визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.) Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Відповідно до ст.18 КЗпП України (в редакції чинній на момент укладення колективного договору), ст.9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до п.4.1.2 Колективного договору адміністрація зобов`язується графіки роботи працівників погоджувати з комітетом профспілки депо та доводити до відома працівників не пізніше як за три дні до початку їх введення в дію.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні, а й, до прикладу, виплат за трудовим договором та інші виплати.

За таких обставин та норм права позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати за вимушений прогул з вини роботодавця з причин незабезпечення роботою позивача з 31.08.2022 по 09.10.2022 слід задовольнити.

Аргументи представника відповідача про те, що основним нормативним документом в роботі працівників локомотивних бригад Інструкція ЦТ-0106 та вказаним документом не передбачено надання графіків роботи працівникам спростовується наведеними вище нормами права та Колективного договору.

Доводи представника відповідача про застосування до даних правовідносин позовної давності суд вважає безпідставними з огляду на таке.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України (із змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Разом з цим, частину 1 ст. 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, згідно з Рішенням Конституційного суду №1-р/2025 від 11.12.2025.

У постанові Верховного Суду в справі № 755/4131/24 від 19 серпня 2026 року суд дійшов висновку, що «Спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. За пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку без обмеження будь-яким строком згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного частиною другою статті 235 КЗпП України».

З огляду на наведене, доводи представника відповідача про те, що позивач звернувся за захистом своїх прав поза межами встановленого законодавством строку звернення до суду є необґрунтованими та безпідставними.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з подальшими змінами та доповненнями (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 4 пункт 8 Порядку).

Згідно довідки від 22 січня 2020 року № 19 середня заробітна плата ОСОБА_1 відповідно до Положення № 100 від 08.02.1995 (порядок обчислення середньої заробітної плати) станом на 01.06.2019 становить 66,86 за одну годину.

Табелі обліку робочого часу позивача представником відповідача до матеріалів справи не надано.

За викладених обставин суд погоджується з доводами представника позивача, що розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 13.02.2020 по 30.08.2022, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 339113,92 грн (634 робочих дні х 8 робочих годин в дні х 66,86 грн середньогогодинного заробітку), а розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31.08.2022 по 09.10.2022, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 14976,64 грн (28 робочих днів х 8 робочих годин в дні х 66,86 грн середньогогодинного заробітку).

Отже, у зв`язку з тим, що відповідач не надав суду розрахунок заробітної плати за останні два місяці, які перебували звільненню працівника, табелів обліку робочого часу, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення в відповідача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 339113 грн. 92 коп., за період з 13.02.2020 по 30.08.2022 та в сумі 14976 грн. 64 коп., за період з 31.08.2022 по 09.10.2022 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно зі п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення про поновлення незаконно звільненого працівника та про присудження працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах платежу за один місяць (лютий 2021 року) слід допустити до негайного виконання.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 89, 141, 258, 259, 264, 265, 273, 354-356 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження вул.Єжи Гедройця, 5, м.Київ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , проживаючого за адресою АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 339113,92 (триста тридцять дев`ять тисяч сто тринадцять) грн. 92 коп., за період з 13.02.2020 по 30.08.2022 з утриманням з указаної суми податків та інших обов`язкових платежів та середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 14976 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят шість) грн. 64 коп., за період з 31.08.2022 по 09.10.2022 з утриманням з указаної суми податків та інших обов`язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження вул.Єжи Гедройця, 5, м.Київ) на користь держави судовий збір у розмірі 3540 (три тисячі п`ятсот сорок) грн. 90 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 06.10.2026.

СуддяЛ. І. Кодрян

Оригінал: reyestr.court.gov.ua