Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №500/2959/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2959/26

06 жовтня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючого судді Баб`юка П.М. розглянувши у письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через представника звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії від 05.02.2026 №164550010262;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 08.09.1983 по 11.08.1984, з 02.01.1989 по 06.06.1989, з 20.10.1989 по 01.12.1994, та призначити і виплатити пенсію за віком з 30 січня 2026 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 28.01.2026 ОСОБА_1 звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності розгляд заяви та документів, поданих позивачем, було визначено за Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, яке 05.02.2026 прийняло рішення №164550010262 про відмову у призначенні пенсії.

Позивач вважає зазначене рішення протиправним, оскільки, на її думку, відповідачем під час визначення права на пенсію за віком не було належним чином враховано страховий стаж, підтверджений поданими документами, у зв`язку з чим безпідставно зроблено висновок про відсутність необхідного страхового стажу для призначення пенсії.

З огляду на наведене позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 05.02.2026 №164550010262 та зобов`язати відповідача призначити пенсію за віком з урахуванням усіх періодів страхового стажу, підтверджених належними документами.

Ухвалою судді від 13.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

18.05.2026 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог та вказує, що згідно пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, відповідач зазначив, що записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення та звільнення повинні вноситися після видання відповідного наказу та точно відповідати його змісту, а у разі виявлення неправильного або неточного запису він підлягає виправленню у встановленому порядку.

У зв`язку з цим відповідач не врахував до страхового стажу позивача такі періоди роботи: з 08.09.1983 по 11.08.1984 — через наявність виправлення у даті наказу про звільнення; з 02.01.1989 по 06.06.1989 — через виправлення у номері розпорядження про звільнення та нечіткий відбиток печатки на записі про звільнення; з 20.10.1989 по 01.12.1994 — через засвідчення запису про звільнення відбитком печатки УРСР.

Відповідач також заперечив проти вимоги про безпосереднє зобов`язання призначити позивачу пенсію, посилаючись на те, що призначення пенсії належить до повноважень органів Пенсійного фонду України. На думку відповідача, такі повноваження мають дискреційний характер, а тому в разі встановлення судом протиправності оскаржуваного рішення належним способом захисту є зобов`язання пенсійного органу повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду, а не безпосереднє призначення пенсії судом.

Крім того, відповідач звернув увагу, що заява позивача про призначення пенсії розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області за принципом екстериторіальності, тоді як у разі призначення пенсії позивач перебуватиме на обліку в іншому територіальному органі Пенсійного фонду України. З огляду на це відповідач вважає, що вимога про зобов`язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити пенсію є необґрунтованою.

На підставі наведеного відповідач вважає, що станом на час звернення за призначенням пенсії позивач не мав передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" необхідного страхового стажу, який, за його розрахунком, становить 33 роки, а тому просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

08.06.2026 представник позивача надіслала через підсистему елктронний суд клопотання про долучення доказів.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 28.01.2026 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії.

За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено ГУ ПФУ в Тернопільській області.

05.02.2026 ГУ ПФУ в Тернопільській області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії №164550010262.

Відповідно до рішення про відмову у призначенні пенсії від 05.02.2026 зазначено, що страховий стаж особи становить 28 років 11 місяців 27 днів.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не враховано:

- період роботи з 08.09.1983 по 11.08.1984, оскільки в даті наказу про звільнення міститься виправлення;

- період роботи з 02.01.1989 по 06.06.1989, оскільки в номері розпорядження про звільнення міститься виправлення та запис про звільнення засвідчений нечітким відбитком печатки;

- період роботи з 20.10.1989 по 01.12.1994, оскільки запис про звільнення засвідчений відбитком печатки УССР.

Позивач не погоджується з таким рішенням суб`єкта владних повноважень, вважає його протиправним та таким, що порушує її право на соціальний захист, а тому звернулася до суду з цим позовом.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Щодо неврахування до страхового стажу позивача періоди роботи згідно записів у трудовій книжці з 08.09.1983 по 11.08.1984, з 02.01.1989 по 06.06.1989.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).

Відповідно до частини першої та другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як встановлено статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 17 Порядку №637 визначено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку із стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Як зазначалося вище, за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області рішенням від 05.02.2026 №164550010262 відмовило у призначенні пенсії, зокрема, у зв`язку з недостатністю страхового стажу.

При цьому відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 08.09.1983 по 11.08.1984, оскільки у записі про звільнення міститься виправлення у даті наказу про звільнення; з 02.01.1989 по 06.06.1989, оскільки у номері розпорядження про звільнення міститься виправлення, а запис про звільнення засвідчений нечітким відбитком печатки.

Суд зазначає, що на час первісного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162).

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції №162 (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, було врегульовано постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" (далі - Постанова № 656) та даною Інструкцією.

За пунктом 1 Постанови №656 встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної Постанови № 656 встановлено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 вказаної Постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці власником або уповноваженим ним органом покладено на останніх, а не на працівника, а отже, відповідальність за неправильність вчиненого запису чи інших відомостей не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Отже, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть мати підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.

Як передбачено частиною п`ятою статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведеного суд приходить до переконання про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 08.09.1983 по 11.08.1984 та з 02.01.1989 по 06.06.1989, а також про наявність підстав для зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача вказані періоди.

Щодо неврахування до страхового стажу позивача періоди роботи згідно записів у трудовій книжці з 20.10.1989 по 01.12.1994.

Згідно спірного рішення до страхового стажу не зараховано період роботи з 20.10.1989 по 01.12.1994, оскільки запис про звільнення завірений печаткою УССР.

Вказані твердження відповідача не ґрунтуються на нормах законодавства.

Так, вперше в Україні опис печаток зазначений у розділі 4 Інструкції про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів", затвердженій наказом МВС України від 18.10.1993 № 643.

Згідно пункту 4.1 розділу 4 Інструкції №643 печатки з Державним гербом виготовляються круглої форми. У середині кола зображується Державний герб України,а по колу печатки-назва міністерства чи іншого центрального органу державної виконавчої влади, потім назва підприємства,установиі організації.

Згідно пункту 4.2 розділу 4 Інструкції №643 печатки з емблемами, з відповідним описом, можутьбути виготовлені тільки в томувипадку, якщо емблема передбачена у статуті або положенні про підприємство, установу, організацію чи господарське об`єднання, затверджена відповідними міністерствами чи іншими центральними органами державної виконавчої влади, або місцевою державною адміністрацією чиорганами місцевого і регіонального самоврядування. Символіка на емблемах повинна відповідати характеру діяльності підприємств, установ, організацій та господарських об`єднань а також функціям, що виконують згідно за статутами та положеннями такі юридичні особи.

На печатках і штампах суб`єктів підприємницької діяльності повинен зазначатися номер свідоцтва про державну реєстрацію.

Водночас положення Інструкції №643 не містять положень про нечинність фактично існуючих печаток та штампів та про обов`язок їх заміни. Не впливає на права та законні інтереси позивача й факт припинення статусу СРСР як суб`єкта міжнародного права.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що відповідач обрав упереджений підхід при наданні оцінки відомостям, які містяться у трудовій книжці позивача та протиправно відмовив у зарахуванні позивачу страхового стажу роботи на підставі відомостей зазначених у ній.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 25.04.2019 в справі № 593/283/17 та від 30.09.2019 в справі №638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що періоди роботи позивача з з 08.09.1983 по 11.08.1984, з 02.01.1989 по 06.06.1989, з 20.10.1989 по 01.12.1994 підлягають зарахуванню до його страхового стажу.

Відповідно до документів, наявних у матеріалах справи, та з урахуванням періодів роботи позивача, які підлягають зарахуванню до страхового стажу, загальний страховий стаж позивача на момент звернення із заявою про призначення пенсії становить понад 35 років, що перевищує необхідні 33 роки страхового стажу для призначення пенсії за віком у 2026 році.

При цьому судом встановлено, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та 30.01.2026 досягла 60-річного віку.

Отже, з урахуванням тривалості страхового стажу позивач відповідає встановленим статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" умовам для призначення пенсії за віком.

Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 05.02.2026 №164550010262 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком є протиправним, оскільки висновок відповідача про відсутність необхідного страхового стажу ґрунтується на безпідставному неврахуванні періодів роботи позивача, які підлягають зарахуванню до страхового стажу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення особою пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки позивач звернувся із заявою про призначення пенсії 28.01.2026, тобто до досягнення пенсійного віку, який настав ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд дійшов висновку, що за умови встановлення права на пенсію вона підлягає призначенню з 31.01.2026 — дня, що настає за днем досягнення позивачем 60-річного віку.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Повно, всебічно і об`єктивно дослідивши усі обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного здобутого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до переконання про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Оскільки позовні вимоги задоволено, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір сплачений згідно квитанції від 08.05.2026.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Процесуальним законодавством визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно з частиною першою-другою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Відповідно частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 134 КАС України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат адміністративний суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п`ятою статті 134 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Такий висновок суду узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23, у якій розглядалося судом касаційної інстанції питання щодо застосування норм права, відповідно до яких здійснюється визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх розподіл.

Тому, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Як слідує із матеріалів справи, 20.04.2026 між адвокатом Петренко Оксаною Василівною та ОСОБА_1 , укладено договір про надання правничої допомоги.

У відповідності до п. 2.3. вказаного договору, сторони домовились про фіксований розмір гонорару, що становить 15000,00 грн.

Згідно Акту виконаних робіт від 08.06.2026 адвокатом надавалися послуги з надання правової інформації, аналізу наданих клієнтом документів, надання консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу, підготовки та погодження проєкту позовної заяви, складання позовної заяви, оформлення її примірників для учасників справи, а також вивчення судової практики та аналізу правових позицій Верховного Суду.

Надання правової інформації, аналіз документів, консультації та роз`яснення, правовий супровід, вивчення судової практики, підготовка і погодження проєкту позовної заяви, її складання та оформлення є взаємопов`язаними діями, які становлять єдиний комплекс підготовчої роботи адвоката, необхідної для формування та подання позовної заяви.

Водночас при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має оцінити не лише факт надання відповідних послуг, а й їх необхідність, обсяг, характер виконаної адвокатом роботи та співмірність заявлених витрат із складністю справи та виконаною роботою.

З урахуванням характеру спірних правовідносин, предмета спору, обсягу матеріалів справи, складності правових питань, а також того, що зазначені у розрахунку послуги фактично становлять єдиний комплекс дій, спрямованих на підготовку та подання позовної заяви, суд приходить до висновку, що заявлена до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн не є співмірною з обсягом та характером фактично виконаної адвокатом роботи.

Тому, на переконання суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, справедливим розміром відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у цій справі є сума 2000,00 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 05.02.2026 №164550010262 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до статті 26 Закону України "Загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 08.09.1983 по 11.08.1984, з 02.01.1989 по 06.06.1989, з 20.10.1989 по 01.12.1994 та призначити пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003, - з 31.01.2026.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири грн 96 коп.).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 06 жовтня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001, код ЄДРПОУ: 14035769);

Головуючий суддя Баб`юк П.М.