Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №460/11051/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

06 жовтня 2026 рокум. Рівне№460/11051/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доВійськової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

-визнати протиправними дії відповідача, щодо ненарахування та невиплати позивачу «винагороди», відповідно до вимог абзацу 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 року №18 за час виконання бойових завдань (за час безперервного лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку із отриманням поранення (контузією, травми, каліцтва)) у період 2022 року;

-зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу, за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», «винагороду», відповідно до вимог абзацу 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 року №18 за час виконання бойових завдань (за час безперервного лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку із отриманням поранення (контузією, травми, каліцтва)) у період 2022 року із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 та із урахуванням раніше виплачених сум;

-зобов`язати відповідача здійснити розрахунок компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати та нарахувати і виплатити позивачу компенсацію на відповідний рахунок.

Ухвалою від 24.06.2026 відкрито провадження у справі №460/11051/26. Розгляд справи вирішено проводити у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що протягом спірного періоду мав право, окрім додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, також на винагороду, установлену абзацом другим пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 №18, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 було зупинено дію лише абзацу третього пункту 1 постанови №18, тоді як абзац другий цього пункту залишився чинним. Просить позов задовольнити.

Відповідач правом надати відзив на позовну заяву не скористався.

Згідно з ч.2 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 у період з 06.03.2022 по 31.05.2022 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій № НОМЕР_3 .

Позивач вважає, що під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 йому протиправно не було нараховано та виплачено винагороду, передбачену абзацом другим пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 №18, за час виконання бойових завдань, у тому числі за період безперервного лікування в закладах охорони здоров`я у зв`язку з отриманим під час виконання таких завдань пораненням (контузією, травмою, каліцтвом) у 2022 році.

Не погоджуючись із ненарахуванням та невиплатою зазначеної винагороди, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд враховує наступне.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, держава гарантувала військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення. Розміри грошового забезпечення встановлювалися Кабінетом Міністрів України, а порядок його виплати визначався Міністром оборони України.

Абзацом другим пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 №18 у редакції, чинній у березні-травні 2022 року, було передбачено виплату військовослужбовцям винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду у розмірах, визначених керівниками відповідних державних органів за погодженням із Міністерством фінансів України та Міністерством економіки України, у межах бюджетних призначень пропорційно часу такої участі.

На виконання пункту 1 постанови №18 наказом Міністерства оборони України від 18.09.2020 №340, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22.09.2020 за №923/35206, затверджено Порядок виплати винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду (надалі за текстом - Порядок №340). Наказ №340 у спірний період діяв у первісній редакції.

Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, яка застосовувалася з 24.02.2022, на період дії воєнного стану було встановлено окрему додаткову винагороду військовослужбовцям, а пунктом 4 цієї постанови зупинено до припинення або скасування воєнного стану дію абзацу третього пункту 1 постанови №18. Абзац другий пункту 1 постанови №18 зупинений не був.

Отже, суд погоджується із доводом позивача у тій частині, що саме по собі введення воєнного стану та прийняття Постанови №168 не припинило дії абзацу другого пункту 1 Постанови №18.

Разом з тим чинність нормативно-правового акта, який передбачає відповідний вид грошового забезпечення, та фактичне виникнення у конкретного військовослужбовця права на його отримання є різними юридичними питаннями.

Сам факт чинності абзацу другого пункту 1 Постанови №18 не породжує безумовного права кожного військовослужбовця на відповідну винагороду. Необхідною матеріально-правовою умовою її виплати є саме безпосередня участь конкретного військовослужбовця у визначених цією Постановою та Порядком №340 заходах протягом конкретного часу.

Так, відповідно до пункту 3 розділу I Порядку №340 виплата винагороди здійснюється за місцем проходження служби на підставі наказів командирів органів військового управління та військових частин.

Пунктом 1 розділу II Порядку №340 визначено, що розмір винагороди встановлюється пропорційно дням безпосередньої участі у воєнних конфліктах, заходах із забезпечення національної безпеки і оборони чи інших заходах в умовах особливого періоду.

За змістом пункту 2 розділу II Порядку №340 винагорода виплачується пропорційно часу участі, який обраховується з дня фактичного початку участі військовослужбовця у відповідних заходах до дня завершення такої участі, про що зазначається у відповідних наказах командирів.

Порядком №340 передбачено також документальне фіксування як періоду виконання відповідних завдань, так і безпосередньої участі військовослужбовця. Такими документами, залежно від характеру завдання, є, зокрема, накази та бойові розпорядження, журнали бойових дій або ведення оперативної обстановки, бойові донесення, рапорти командирів підрозділів та інші розпорядчі документи, які дають можливість встановити особу військовослужбовця, характер виконаних ним завдань та конкретні дні участі (п.2 розділу II Порядку №340).

Окремо пунктом 8 розділу II Порядку №340 було встановлено, що винагорода виплачується також під час безперервного перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров`я, у тому числі за час переміщення з одного закладу до іншого, після поранень, контузій, травм, каліцтв, психічних чи поведінкових розладів, отриманих саме під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах, відповідних заходах або інших заходах в умовах особливого періоду.

Таким чином для правильного вирішення спору у цій справі суд повинен мати можливість встановити принаймні конкретний період безпосередньої участі позивача у заходах, передбачених абзацом другим пункту 1 постанови №18, або конкретний факт отримання ним під час такої участі поранення (контузії, травми, каліцтва) та період безперервного стаціонарного лікування, пов`язаного з цим пораненням. Однак матеріали справи таких відомостей не містять.

У позовній заяві позивач загалом посилається на виконання бойових завдань та на перебування на лікуванні у зв`язку з отриманням поранення впродовж 2022 року, проте не зазначає конкретних дат чи періодів виконання бойових завдань, дати та обставин отримання поранення, виду такого поранення, закладу охорони здоров`я, у якому проходив лікування, дати госпіталізації та виписки або будь-якого іншого конкретного періоду безперервного стаціонарного лікування. Самі позовні вимоги також сформульовані загально - “за час виконання бойових завдань” та “за час безперервного лікування” у 2022 році.

При цьому особливістю спірної винагороди є те, що її розмір залежить саме від тривалості безпосередньої участі та визначається пропорційно конкретним дням такої участі. За відсутності відомостей про відповідні дні неможливо встановити ані сам обсяг набутого позивачем права, ані період, за який відповідач нібито допустив протиправне не нарахування.

Також матеріали справи не містять наказів командирів про безпосередню участь позивача у відповідних заходах, бойових наказів чи розпоряджень, витягів із журналів бойових дій, бойових донесень, рапортів командирів підрозділів, довідок про безпосередню участь із зазначенням конкретних періодів або інших документів, з яких можливо було б установити, у які саме дні протягом спірного періоду позивач виконував завдання, що давали право на винагороду за постановою №18.

Більше того, сам позивач у позовній заяві, аналізуючи умови виплати винагороди, зазначає про необхідність підтвердження безпосередньої участі бойовими наказами (розпорядженнями), журналами бойових дій, бойовими донесеннями та рапортами керівників підрозділів.

Також суд звертає увагу, що в матеріалах справи наявне посвідчення учасника бойових дій, видане у 2023 році. Тобто позивач підтверджує наявність відповідного правового статусу з 2023 року.

Водночас посвідчення учасника бойових дій не містить відомостей про конкретні дні та періоди безпосередньої участі позивача у воєнному конфлікті або інших заходах, характер виконуваних ним завдань та підстави для віднесення кожного конкретного дня служби до часу, за який відповідно до Порядку №340 належить виплачувати винагороду.

Правове значення статусу учасника бойових дій та умови нарахування конкретної грошової виплати не є тотожними. Надання особі статусу учасника бойових дій саме по собі не дає суду можливості визначити тривалість участі, від якої безпосередньо залежить розмір спірної винагороди.

Так само наявність такого посвідчення не підтверджує зазначену у позовних вимогах іншу підставу виплати - перебування на стаціонарному лікуванні після поранення, отриманого під час відповідної безпосередньої участі. Жодного медичного документа матеріали справи не містять. Зокрема, відсутні довідки закладів охорони здоров`я, виписки з медичних карт, довідки про обставини травми, висновки військово-лікарської комісії, документи про госпіталізацію чи виписку або інші докази, які б підтверджували отримання позивачем поранення (контузії, травми, каліцтва) у зв`язку з безпосередньою участю у відповідних заходах та безперервне стаціонарне лікування внаслідок такого поранення.

Суд ураховує, що відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а згідно з частиною другою цієї статті у справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доведення правомірності оскаржуваної поведінки покладається на відповідача.

Водночас установлений частиною другою статті 77 КАС України розподіл обов`язку доказування не звільняє позивача від необхідності довести фактичні обставини, з якими закон пов`язує виникнення у нього суб`єктивного матеріального права.

Інакше кажучи, відповідач повинен обґрунтувати правомірність невиплати за умови, що встановлено самі юридичні факти, які породжують право особи на виплату. Відсутність належних заперечень відповідача не створює презумпції того, що позивач брав безпосередню участь у відповідних заходах кожного дня проходження служби або перебував на стаціонарному лікуванні внаслідок бойового поранення.

Водночас, документів, які б дозволили встановити зазначені вище обставини, до матеріалів справи не надано.

При цьому принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі не означає, що суд повинен самостійно формувати фактичну підставу позову, зокрема визначати замість позивача невказані ним дні виконання бойових завдань, встановлювати невказані дати й обставини отримання поранень або припускати існування періодів стаціонарного лікування, коли у справі відсутній будь-який документ, який містив би такі відомості.

З огляду на вище викладене, судом не встановлено протиправності дій відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу винагороди, передбаченої абзацом другим пункту першого Постанови № 18. При цьому підставою відмови у задоволенні позовних вимог є не відсутність нормативного регулювання спірної винагороди та не припинення дії цієї постанови, а недоведеність у межах цієї справи конкретних юридичних фактів, необхідних для виникнення у позивача права на її нарахування та виплату.

Оскільки суд не встановив права позивача на нарахування і виплату винагороди за абзацом другим пункту 1 Постанови № 18, відсутні підстави і для задоволення похідних вимог щодо визначення способу проведення такої виплати за відповідним кодом економічної класифікації видатків та одночасної компенсації сум податку на доходи фізичних осіб.

Щодо вимоги про компенсацію втрати частини доходів суд зазначає таке.

Право на компенсацію відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-III “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” пов`язується з порушенням строків виплати доходу, на який особа має право.

У цій справі суд не встановив наявності у позивача права на спірну винагороду та відповідної заборгованості відповідача перед ним. Тому відсутній дохід, затримка виплати якого могла б бути підставою для нарахування компенсації втрати його частини. Тому вимога про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів також задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою цієї ж статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, як наслідок позовна заява задоволенню не підлягає.

Правові підстави для відшкодування позивачу судового збору відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій щодо ненарахування та невиплати «винагороди», відповідно до вимог абзацу 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 року №18 за час виконання бойових завдань (за час безперервного лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку із отриманням поранення (контузією, травми, каліцтва)) у період 2022 року та зобов`язання нарахувати та виплатити за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», «винагороду», відповідно до вимог абзацу 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 року №18 за час виконання бойових завдань (за час безперервного лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку із отриманням поранення (контузією, травми, каліцтва)) у період 2022 року із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 та із урахуванням раніше виплачених сум, а також про зобов`язання здійснити розрахунок компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати, нарахувати і виплатити компенсацію на відповідний рахунок, – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 06 жовтня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )

Суддя Н.В. Друзенко