Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №420/10706/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/10706/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі – відповідач 1, ГУ ПФУ в Одеській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі – відповідач 2, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 154950000634 від 06.02.2025 щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу усі періоди роботи, що зазначені в трудовій книжці колгоспника № 5 від 10.03.1975, зокрема періоди роботи в колгоспі (1974-1980 роки), періоди роботи з 01.10.1980 по 01.01.1983.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що 29.01.2025 він звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За принципом екстериторіальності заяву розглянуто ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, яке рішенням від 06.02.2025 № 154950000634 відмовило йому у призначенні пенсії у зв`язку з тим, що за наданими документами загальний страховий стаж склав 14 років 2 дні, тоді як необхідним є стаж не менше 15 років. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно із записами трудової книжки колгоспника № 5 від 10.03.1975, а саме 1974-1980 роки – з посиланням на необхідність довідки про встановлений та вироблений мінімум трудової участі, та період з 01.10.1980 по 01.01.1983 – з посиланням на те, що запис про звільнення не завірено підписом відповідальної особи.

Позивач зазначає, що трудова книжка колгоспника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи, вона містить записи про членство в колгоспі, прийнятий у колгоспі мінімум трудової участі та фактично відпрацьовані людино-дні, а також записи про прийняття на посаду тракториста до 27 тракторної бригади та звільнення. Відповідальність за правильність заповнення трудових книжок покладалася на голову колгоспу та уповноважених правлінням осіб, а тому недоліки їх ведення не можуть мати негативних наслідків для працівника. В обґрунтування своєї позиції позивач посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а та від 11.11.2020 у справі № 677/831/17.

Вважаючи рішення відповідача 2 протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 16.04.2025 позивача звільнено від сплати судового збору, провадження у справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Також вищенаведеною ухвалою суду зобов`язано відповідачів надати до суду засвідчені належним чином копії рішення № 154950000634 від 06.02.2025 та матеріалів, на підставі яких прийнято оскаржуване рішення.

29.04.2025 ГУ ПФУ в Одеській області надано до суду засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача.

02.05.2025 ГУ ПФУ в Одеській області подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що останнє позов не визнає.

Відповідач 1 проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності структурним підрозділом органу, що призначає пенсію, визначено ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, яким за результатами розгляду заяви позивача прийнято рішення № 154950000634 про відмову в призначенні пенсії за віком. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою колгоспника № 5 від 10.03.1975 (1974-1980 роки) та з 01.10.1980 по 01.01.1983, оскільки запис про звільнення не завірено підписом відповідальної особи. На думку відповідача 1, законодавством передбачено можливість підтвердження трудового стажу у разі відсутності відповідних записів або неправильних чи неточних записів у трудовій книжці іншими документами, визначеними пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, однак жодних таких документів позивачем надано не було.

05.05.2025 до суду надійшов відзив ГУ ПФУ в Івано-Франківській області на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що останнє позов не визнає.

Відповідач 2 проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що трудова книжка колгоспника № 5 від 10.03.1975 заповнена з порушенням постанови Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 «Про трудові книжки колгоспників», оскільки всі записи в трудовій книжці мають підтверджуватися у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом керівника колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою, а за період роботи в колгоспі з 1974 по 1980 рік у наданій трудовій книжці відсутня повна інформація про прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві та його виконання. Крім того, дата заповнення трудової книжки (10.03.1975) не відповідає вимозі про її заповнення не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу, оскільки позивач працював у колгоспі вже у 1974 році. Період роботи з 01.10.1980 по 01.01.1983 потребує уточнення, оскільки запис про звільнення внесено з порушенням пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 № 162. Для зарахування спірних періодів позивачу необхідно було надати уточнюючі довідки, видані на підставі первинних документів.

Враховуючи, що учасниками справи подані необхідні для розгляду справи заяви по суті спору та докази, суд вважає за можливе ухвалити у справі рішення.

Рішення ухвалюється судом в межах строку розгляду справи з урахуванням періодів тривалої відсутності електроенергії в будівлі суду внаслідок ракетних обстрілів збройними угрупуваннями російської федерації та тривалості повітряних тривог, оголошених в м. Одесі.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 29.01.2025 звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності заяву позивача передано на розгляд ГУ ПФУ в Івано-Франківській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 06.02.2025 № 154950000634 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV.

Як вбачається з рішення, згідно з наданими документами стаж роботи позивача становить 14 років 2 дні, тоді як відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у 2024 році право на призначення пенсії за віком після досягнення 65 років мають особи за наявності страхового стажу від 15 років.

У рішенні зазначено, що трудова книжка колгоспника № 5 від 10.03.1975 заповнена з порушенням постанови Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 «Про трудові книжки колгоспників», а саме: всі записи в трудовій книжці підтверджуються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом керівника колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою; періоди роботи в колгоспі (1974-1980 роки) зараховуються відповідно до довідки про встановлений та вироблений мінімум трудової участі (стаття 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»); період роботи з 01.10.1980 по 01.01.1983 потребує уточнення, оскільки запис трудової книжки колгоспника внесено з порушенням пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, а саме: запис про звільнення не завірено підписом відповідальної особи.

Згідно з формою РС-право, сформованою відповідачем 2, до страхового стажу позивача зараховано, зокрема, період строкової військової служби з 19.05.1979 по 25.01.1980, а також періоди роботи в колгоспі, починаючи з 1987 року, подальші періоди роботи та періоди одержання допомоги по безробіттю; загальний страховий стаж визначено у 14 років 2 дні.

Судом встановлено, що позивач має трудову книжку колгоспника № НОМЕР_1 , на титульній сторінці якої зазначено прізвище, ім`я та по батькові позивача, рік народження – 1959, рік вступу в члени колгоспу – 1974, дату заповнення трудової книжки – 10 березня 1975 року, найменування колгоспу та Криулянський район Молдавської РСР; титульна сторінка скріплена печаткою колгоспу та містить підпис власника трудової книжки.

У розділі трудової книжки колгоспника «Сведения о работе» містяться щорічні записи за 1974, 1975, 1976, 1977, 1978 роки про кількість відпрацьованих людино-днів за рік та встановлений мінімум трудоднів (людино-днів) за рік, а також про нараховану грошову оплату, засвідчені підписами осіб, які засвідчують записи; за 1979 рік – запис про проходження служби в Радянській армії; за 1980 рік – запис про кількість відпрацьованих людино-днів та нараховану грошову оплату, а також запис про звільнення у зв`язку з переходом на роботу до Криулянського виробничого об`єднання механізації та електрифікації, скріплений печаткою колгоспу.

Також у трудовій книжці колгоспника містяться записи Криулянського виробничого об`єднання механізації та електрифікації про прийняття позивача 01.10.1980 трактористом до 27 тракторної бригади та про звільнення 01.01.1983 у зв`язку з переходом до колгоспу, із зазначенням реквізитів розпоряджень, на підставі яких внесено записи; записи скріплені печаткою підприємства.

Не погоджуючись із рішенням відповідача 2 про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні приписи законодавства.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначається, зокрема, пенсія за віком.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року – від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року – від 15 до 22 років.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 26 Закону № 1058-IV наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До набрання чинності Законом № 1058-IV порядок обчислення стажу роботи визначався Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі – Закон № 1788-XII).

Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Частиною другою статті 56 Закону № 1788-XII визначено, що при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Згідно з приписами статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок № 637).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, надання інших документів, окрім трудової книжки, для підтвердження трудового стажу з метою призначення пенсії здійснюється виключно у випадку, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затвердженими постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 (далі – Основні положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних положень).

Згідно з пунктом 6 Основних положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідно до пункту 13 Основних положень відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.

Постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 № 162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях (далі – Інструкція № 162), яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до абзацу першого пункту 1.1 Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженій спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Пунктом 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі – Порядок № 22-1), передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до пункту 4.3 розділу IV Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно з пунктом 4.10 розділу IV Порядку № 22-1 після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Зміст наведених норм свідчить, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема, про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також про трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімуму трудової участі).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.06.2024 по справі № 120/2366/21-а.

Як встановлено судом, у трудовій книжці колгоспника № 5 від 10.03.1975, яка є основним документом про трудову діяльність позивача як члена колгоспу, містяться записи про вступ позивача в члени колгоспу у 1974 році, щорічні записи про кількість відпрацьованих людино-днів та встановлений мінімум трудової участі за 1974-1978 роки, запис про кількість відпрацьованих людино-днів за 1980 рік, засвідчені підписами осіб, які засвідчують записи, а також записи про звільнення у зв`язку з переходом на роботу до Криулянського виробничого об`єднання механізації та електрифікації, про прийняття позивача 01.10.1980 трактористом до 27 тракторної бригади та про звільнення 01.01.1983, скріплені печатками.

Тобто відомості про встановлений у колгоспі мінімум трудової участі та про фактично відпрацьований позивачем час, необхідність надання яких відповідач 2 зазначив як підставу для незарахування періодів 1974-1980 років, безпосередньо містяться у трудовій книжці колгоспника позивача.

За таких обставин, оскільки трудова книжка колгоспника містить необхідні записи про роботу та трудову участь позивача в колгоспі, підстави для підтвердження цих періодів іншими документами, передбаченими пунктом 3 Порядку № 637, зокрема довідками про встановлений та вироблений мінімум трудової участі, відсутні.

При цьому суд зазначає, що невиконання членом колгоспу встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві за окремі роки не є підставою для повного незарахування відповідних періодів до стажу роботи, оскільки в такому випадку частиною другою статті 56 Закону № 1788-XII прямо визначено правові наслідки – враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Натомість відповідач 2 відомостей трудової книжки колгоспника щодо встановленого мінімуму трудової участі та фактично відпрацьованих позивачем людино-днів за кожен рік не оцінив, правила частини другої статті 56 Закону № 1788-XII не застосував, а період членства позивача в колгоспі у 1974-1980 роках до страхового стажу не зарахував повністю.

Щодо доводів відповідачів про порушення порядку ведення трудової книжки колгоспника (засвідчення записів, дата її заповнення), а також про відсутність підпису відповідальної особи під записом про звільнення 01.01.1983, суд зазначає наступне.

Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Отже, всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця (правління колгоспу).

Суд зазначає, що позивач, як особа, на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачі трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому недоліки при заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та незарахування страхового стажу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Наведене також узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, відповідно до якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

Трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Натомість відповідач 2 не врахував, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Крім того, у постанові від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Подібних висновків щодо зарахування до страхового стажу періодів роботи в колгоспі за записами трудової книжки колгоспника, незважаючи на недоліки її оформлення, дійшов і П`ятий апеляційний адміністративний суд у постановах від 22.01.2026 у справі № 420/33849/25, від 30.04.2026 у справі № 420/28807/25 та від 07.07.2026 у справі № 420/36927/25.

Суд зауважує, що відповідачі не надали суду жодних доказів, які б спростовували достовірність відомостей, внесених до трудової книжки колгоспника позивача, або свідчили б про те, що позивач у спірні періоди не був членом колгоспу та не працював у Криулянському виробничому об`єднанні механізації та електрифікації.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 4.3 розділу IV Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Водночас доказів вжиття відповідачем 2 заходів для перевірки чи уточнення відомостей, які, на його думку, потребували уточнення, матеріали справи не містять.

Таким чином, відповідач 2 протиправно не зарахував до страхового стажу позивача періоди членства в колгоспі у 1974-1980 роках та період роботи з 01.10.1980 по 01.01.1983 згідно з трудовою книжкою колгоспника № 5 від 10.03.1975, що стало підставою для відмови в призначенні пенсії за віком з мотивів відсутності необхідного страхового стажу.

З огляду на наведені обставини, суд вважає, що рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 06.02.2025 № 154950000634 про відмову в призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи згідно з трудовою книжкою колгоспника, суд зазначає наступне.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Таким чином, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Як встановлено судом, заява позивача про призначення пенсії за віком подавалась до ГУ ПФУ в Одеській області, однак з урахуванням вимог пункту 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 органом, що розглядав заяву позивача та приймав рішення за нею, засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено ГУ ПФУ в Івано-Франківській області. Саме цим органом обчислено страховий стаж позивача та прийнято оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії.

ГУ ПФУ в Одеській області рішення за заявою позивача не приймало, а відтак права позивача у спірних правовідносинах не порушувало. Отже, позовна вимога про зобов`язання ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати до страхового стажу позивача спірні періоди задоволенню не підлягає.

Водночас, відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд враховує, що внаслідок скасування оскаржуваного рішення заява позивача від 29.01.2025 про призначення пенсії за віком залишається невирішеною, а обчислення загальної тривалості страхового стажу позивача з урахуванням правил частини другої статті 56 Закону № 1788-XII щодо окремих років, за які встановлений мінімум трудової участі не виконано, та вирішення питання про призначення пенсії належить до повноважень органу Пенсійного фонду України.

З огляду на викладене, з метою ефективного захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати ГУ ПФУ в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву позивача від 29.01.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до його страхового стажу періоди членства в колгоспі у 1974-1980 роках відповідно до записів трудової книжки колгоспника № 5 від 10.03.1975 з урахуванням вимог частини другої статті 56 Закону № 1788-XII та період роботи з 01.10.1980 по 01.01.1983 відповідно до записів трудової книжки колгоспника № 5 від 10.03.1975.

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Приписами частини першої статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

Враховуючи те, що відповідач 2 не довів правомірності оскаржуваного рішення, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору ухвалою суду від 16.04.2025.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 06.02.2025 № 154950000634 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15, код ЄДРПОУ 20551088) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 29.01.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до його страхового стажу періоди членства в колгоспі у 1974-1980 роках відповідно до записів трудової книжки колгоспника № 5 від 10.03.1975 з урахуванням вимог частини другої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та період роботи з 01.10.1980 по 01.01.1983 відповідно до записів трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 від 10.03.1975, з урахуванням висновків суду у цьому рішенні.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А.С. Пекний