Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №420/13033/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/13033/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Свиди Л.І.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови у звільненні, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі п. п. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зобов`язання відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі п. п. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу - відповіді на відзив.

Позов, відповідь на відзив обґрунтовані позивачем тим, що він звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з рапортами про звільнення за сімейними обставинами, однак відповідач безпідставно відмовив позивачу у звільненні в зв`язку із наявність у особи з інвалідністю ще двох членів сім`ї першого ступеня споріднення. При цьому, позивач зазначає, що донька особи з інвалідністю сама є особою з інвалідністю ІІІ групи, а син особи з інвалідністю працює моряком, не перебуває на території України та не може доглядати за матір`ю. Таким чином, відмова у звільнення позивача є протиправною та відповідач має бути зобов`язаний судом звільнити позивача з військової служби.

Відзив, заперечення на відповідь на відзив обґрунтовані відповідачем тим, що підстави для звільнення позивача за сімейними обставинами відсутні, оскільки позивач має рідного брата та сестру, які можуть доглядати за матір`ю, сестра позивача хоча і є особою з інвалідністю ІІІ групи, однак за висновками експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи не потребує стороннього догляду. Таким чином, відповідач правомірно відмовив позивача у звільненні його з військової служби.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги позивача, заперечення відповідача, докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 .

Мати позивача – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 12.02.2026 року №10474/26/714/В та потребує постійного стороннього догляду згідно з медичним висновком ЛКК №302 від 16.10.2025 року.

Відповідно до п. п. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається ч. 12 цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Враховуючи зазначені положення законодавства та не бажаючи продовжувати військову службу через сімейні обставини, позивач 13.03.2026 року звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

До рапорту позивачем були долучені документи, які, на його думку, підтверджують право на звільнення з військової служби, зокрема, підтвердження родинних зв`язків з матір`ю та документи, які підтверджують, що вона є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує стороннього догляду, докази на підтвердження наявності у позивача брата та сестри, докази на підтвердження того, що сестра позивача є особою з інвалідністю ІІІ групи, докази, які підтверджують, що брат позивача працює моряком та не перебуває на території України (паспорт для виїзду за кордон брата, посвідчення моряка, послужний список моряка).

Однак, за результатами розгляду рапорту позивача Військовою частиною НОМЕР_1 надана відповідь про відсутність правових підстав для звільнення позивача з військової служби, оскільки у матері позивача, яка є особою з інвалідністю ІІ групи крім заявника є ще два члена сім`ї першого ступеня споріднення: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 (до шлюбу ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , які самі не потребують постійного догляду за відповідним медичним висновком.

Позивач не погодився з правомірністю відмови йому у звільненні з військової служби за сімейними обставинами, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 1, ч. 1, 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Видом військової служби є, в тому числі, військова служба за контрактом.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, який на підставі Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжувався та станом на час розгляду справи триває.

Відповідно до абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Позивач пов`язує своє бажання звільнитися з військової служби необхідністю догляду за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду та на підтвердження цих обставин позивач разом з рапортом надавав відповідні копії документів.

Відповідно до п. 233 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до п. 2 Розділу І, п. 1 Розділу ІІ, п. 2, 3 Розділу ІІІ «Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України», затвердженого наказом Міністерства оборони України 06.08.2024 року №531, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 року за №1214/42559, з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника). Рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем рапорт позивача розглянутий та за результатами його розгляду позивачу надана відповідь з обґрунтуванням підстав відмови у звільненні з військової служби, зокрема, наявність у матері позивача, яка є особою з інвалідністю ІІ групи крім заявника ще двох членів сім`ї першого ступеня споріднення: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 (до шлюбу ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , які не потребують постійного догляду за відповідним медичним висновком.

Суд вважає підстави відмови, викладені у відповіді на рапорт, обґрунтованими, а відмову у звільненні позивача з військової служби правомірною, з огляду на наступне.

Зі змісту абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» вбачається, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд, зокрема, за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов: або відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи; або інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Оскільки, у позивача є рідний брат і сестра, він має довести неможливість цих осіб доглядати за матір`ю.

Позивачем разом з рапортом були надані докази, що брат позивача перебуває за кордоном, є моряком та не може доглядати за матір`ю, при цьому позивач надав нотаріально завірену заяву про те, що мати позивача – ОСОБА_2 покладає обов`язки з догляду за собою саме на позивача.

Враховуючи зазначені обставини, позивач підтвердив, що брат позивача не може доглядати за матір`ю в зв`язку з його відсутністю на території України.

Разом з цим, у ОСОБА_2 є донька, тобто, сестра позивача - ОСОБА_4 .

З тих документів, які позивачем надавалися разом з рапортом вбачається, що сестра позивача є особою з інвалідністю ІІІ групи, однак слід зазначити, що відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №237/25/2634/В від 19.09.2025 року вона не потребує стороннього догляду, будь-яких доказів та обставин, які б свідчили про неможливість сестрою позивача здійснювати догляд за матір`ю позивачем не наведено та такі докази до суду не надані.

Разом з цим, відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, тобто, позивач має довести відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, або неможливість здійснювати ними догляд за матір`ю.

Верховний Суд в своєму рішенні від 27.02.2025 року у справі №380/16966/24 зазначив, що зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов: - відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи; - інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Оскільки позивач не довів, що в спірних правовідносинах випадок позивача відповідає умовам положень абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», враховуючи наявність у позивача сестри, щодо якої відсутні будь-які докази щодо неможливості нею здійснювати догляд за матір`ю, відсутність доказів, що вона сама потребує стороннього догляду, відповідач, відмовляючи у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби, діяв правомірно та у відповідності до вимог законодавства, а тому підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у суду не має.

Щодо тверджень відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду, слід зазначити, що відповідач зазначив ці обставини в відзиві без надання окремого клопотання про застосування строків звернення до суду та зазначені в відзиві обставини не відповідають дійсності, оскільки позивач ознайомився з відмовою у задоволенні рапорту 04.04.2026 року, а подав позов 05.05.2026 року, тобто в межах місячного строку, передбаченого ст. 122 КАС України.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 не обґрунтовані, не відповідають вимогам законодавства та не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 6, 14, 90, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі п. п. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зобов`язання відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі п. п. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Леонід СВИДА

.