Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №380/17954/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 рокусправа № 380/17954/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому просить суд:

-визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо утримання податку на доходи фізичних осіб 18 % з суми виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення на виконання рішення суду від 30.09.2025 по справі № 380/15815/25;

-зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення суду від 30.09.2025 по справі № 380/15815/25;

-визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо утримання військового збору у розмірі 5 % з суми, виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення суду від 30.09.2025 по справі № 380/15815/25;

-зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України повернути ОСОБА_1 надлишково утриманий військовий збір, а саме 3,5% від суми, нарахованої на виконання рішення суду від 30.09.2025 по справі № 380/15815/25.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходив військову службу у органах Державної прикордонної служби України. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду 30.09.2025 по справі № 380/15815/25 відповідачем було нараховано та виплачено позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з лютого 2020 року по день фактичної виплати 27.05.2025, проте, при виплаті вказаного грошового забезпечення відповідач протиправно утримав із його розміру податок на доходи фізичних осіб за ставкою 18% та військовий збір у розмірі 5%.Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, тому з метою відновлення порушених прав, звернувся до суду із цим позовом та просив позов задовольнити повністю.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог та зазначає, що рішенням суду не розглядалось питання компенсації податку на доходи фізичних осіб, суд не зобов`язав відповідача компенсувати ПДФО, на виконання рішення суду у справі №380/15815/25 відповідачем 28.05.2026 виплачено позивачу компенсацію втрати частини доходів, тобто виконано рішення суду, яке набрало законної сили. Таку виплату здійснено по КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки», що підтверджено Платіжною інструкцією, відповідно до Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 № 333, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.03.2012 №456/20769. Щодо утримання військового збору, відповідач зазначає, що ставка військового збору 1,5% залишається лише для доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України для військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань (за винятком доходів, які звільняються оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 цього пункту). У місяці виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 у справі №380/15815/25, позивач військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 не проходив, не мав статусу військовослужбовця, відповідно застосувати ставку військового збору 1,5% не було законних підстав. Грошове забезпечення позивачу не виплачувалось, а виконано рішення суду у справі №380/15815/25 виплачено позивачу компенсацію втрати частини доходів (компенсаційна виплата). Таким чином, відповідач стверджує, що у спірних правовідносинах діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Відповідно до положень частини 5 статті 262 КАС України судом вирішено справу на підставі наявних у ній доказів.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Суд встановив таке.

ОСОБА_1 в межах спірного періоду з 01.01.2020 по 02.06.2022 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01.06.2022 №198-ОС полковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 та всіх видів забезпечення з 02.06.2022.

З архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2020 по 02.06.2022 судом встановлено, що посадовий оклад, оклад за військовим званням та інші похідні види грошового забезпечення позивача, в тому числі грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби, обчислені виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, що не заперечується відповідачем.

Позивач вважає дії відповідача щодо застосування з 01.01.2020 по 02.06.2022 розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні йому грошового забезпечення протиправними, тому звернувся з цим позовом до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2024 у справі №380/16672/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.05.2025 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.01.2020 до 02.06.2022 посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення (щомісячних та одноразових), у тому числі грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022 відповідно, з урахуванням виплачених сум.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2024 у справі №380/16672/24 відповідач здійснив нарахування грошового забезпечення на суму 582 657,38 грн, що підтверджується довідкою від 23.05.2025 № 09/62.

27.05.2025 ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) виплатило ОСОБА_1 заборгованість у сумі 553 524,51 грн, що підтверджено випискою з карткового рахунку позивача в АТ КБ «Приватбанк».

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати з лютого 2020 року по день фактичної виплати 27.05.2025, позивач звернувся до суду із позовом.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 у справі №380/15815/25 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; рнокпп НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум грошового забезпечення за весь час затримки виплати з лютого 2020 року по день її фактичної виплати – 27.05.2025 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

28.05.2026 ІНФОРМАЦІЯ_5 виплачено ОСОБА_1 заборгованість з компенсації втрати частини доходів 89974.28грн, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 по справі № 380/15815/25.

Проте, відповідач здійснив виплату грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 по справі №380/15815/25 з утриманням з нарахованої суми військового збору за ставкою 5% та з відрахуванням ПДФО за ставкою 18% від нарахованого доходу.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо утримання податку на доходи фізичних осіб без нарахування компенсації вказаного податку та військового збору з нарахованого грошового забезпечення військовослужбовця за ставкою 5 % від об`єкта нарахування, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначає Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі - Закон України №108/95-ВР).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України №108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ст. 2 Закону України №108/95-ВР, до структури заробітної плати входять: основна заробітна плата – винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата – винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст. 34 Закону України №108/95-ВР компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Абзацом 2 частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Абзацом 2 частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).

Стаття 2 Закону №2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно із статтею 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

За змістом статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Використане у статті 3 Законі № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.

З аналізу норм Закону №2050-ІІІ слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок №159.

Відповідно до пункту 2 цього Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Як визначено в пункті 3 Порядку №159 компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Згідно з пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України "Про оплату праці" такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

З наведених норм випливає, що передбачена Законом №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати (грошового забезпечення) є компенсаційною виплатою, передбаченою чинним законодавством, що відносить її до складових заробітної плати в розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці».

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 05.05.2022 у справі №380/8976/21, від 29.11.2023 у справі №560/11895/23, від 08.05.2024 у справі №600/4133/22-а та від 14.12.2023 у справі №600/4606/23-а.

Судом встановлено, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 по справі №380/15815/25 відповідачем було нараховано та виплачено позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з лютого 2020 року по день фактичної виплати 27.05.2025, однак при здійсненні її виплати відповідач утримав з її розміру суму податку на доходи фізичних осіб за ставкою 18% без її компенсації та військовий збір у розмірі 5%. Відповідач зазначає, що виплату вказаної компенсації було проведено позивачу на момент, коли останній не перебував у статусі військовослужбовця, не брав участь у заходах з відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, а тому на нього не повинні поширюватись норми щодо нарахування компенсації сум податку на доходи фізичних осіб та утримання військового збору за ставкою 1,5%.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України (далі – ПК України) суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) визначає Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі – Порядок №44).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Пункти 4, 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 25.06.2020 у справі №825/761/17 зазначив, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів, виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення та дійшов висновку щодо наявності обов`язку з виплати грошової компенсації в розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з одноразової грошової допомоги при звільненні.

Таким чином, оскільки як вже зазначено судом, компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, є складовою заробітної плати, визначеної ст. 2 Закону України №108/95-ВР, вказане зумовлює висновок про протиправність дій відповідача щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми виплаченого грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 по справі №380/15815/25, тому позовні вимоги у вказаній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про нарахування утриманого військового збору з суми, виплаченого грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ платниками збору є, зокрема особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 162.1.1. пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ об`єктом оподаткування збором є для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Як слідує з підпункту 163.1.2 пункту 163.1 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Згідно з підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Ставка військового збору становить, зокрема для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту (підпункт 1 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України).

Зокрема, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» № 4015-IX від 10.10.2024 збільшено ставку військового збору з 1,5 % до 5 % від оподатковуваного доходу фізичних осіб.

Між тим, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» №4113-ІХ від 04.12.2024 уточнений перелік доходів військовослужбовців, до яких застосовується ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка.

Відповідно до підпункту 4 підпункту 1.3 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України зазначена ставка військового збору застосовується до доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу) військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 по справі №380/15815/25 відповідач виплатив грошове забезпечення з утриманням з нарахованого доходу військового збору за ставкою 5%. Однак, з огляду на вищеперелічені норми права, до такого доходу позивача в силу положень Податкового кодексу повинна застосовуватись ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка, тобто на 3,5 відсотка менше, ніж було утримано відповідачем.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що станом на день виплати належних позивачу сум грошового забезпечення на виконання судових рішень, такий не проходив військову службу та не перебував у статусі військовослужбовця, адже втрата позивачем статусу військовослужбовця на час виплати йому грошового забезпечення не звільняє відповідача від обов`язку компенсувати суму військового збору, оскільки саме бездіяльність відповідача призвела до виплати позивачу такої вже після звільнення з військової служби та як наслідок після втрати статусу військовослужбовця.

Аналогічного змісту позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №825/761/17.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд керується принципом ефективності захисту такого права, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом.

За таких обставин, на переконання суду, належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб та утриманого військового збору (у розмірі 3,5%) при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 по справі №380/15815/25.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту першого частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», при зверненні з цим позовом до суду його не сплачував, а відтак розподіл судового збору на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд

в и р і ш и в:

адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо утримання податку на доходи фізичних осіб 18 % з суми виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення на виконання рішення суду від 30.09.2025 у справі №380/15815/25.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення суду від 30.09.2025 у справі №380/15815/25.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо утримання військового збору у розмірі 5 % з суми, виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення суду від 30.09.2025 у справі № 380/15815/25.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України повернути ОСОБА_1 надлишково утриманий військовий збір, а саме 3,5% від суми, нарахованої на виконання рішення суду від 30.09.2025 у справі № 380/15815/25.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 06.10.2026.

Суддя Лунь З.І.