Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №380/14892/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 рокусправа № 380/14892/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій,

у с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить :

- визнати протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 від 04.07.2026 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 за пп. «г» п. 2 ч. 4, абз.13 п.3 ч.12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, та не має інших осіб першого чи другого ступеня спорідненості, що можуть здійснювати за нею постійний догляд;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби ОСОБА_1 за пп. «г» п. 2 ч. 4, абз.13 п.3 ч.12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, та не має інших осіб першого чи другого ступеня спорідненості, що можуть здійснювати за нею постійний догляд.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 . 28.06.2026 ним було подано рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір`ю — ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду, за відсутності інших осіб першого чи другого ступеня споріднення. До рапорту було додано повний комплект підтверджуючих документів, у тому числі пенсійне посвідчення, Висновок ЛКК № 58 від 23.04.2026 форми № 080-4/о, Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 8199/26/168/В від 08.04.2026 та Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця № 10660 від 19.05.2026. Рішенням командувача Військової частини НОМЕР_1 від 04.07.2026 позивачу відмовлено у звільненні у зв`язку з тим, що у пункті 17.1.3 Витягу експертної команди вказано «не застосовується», що, на думку відповідача, свідчить про внутрішню суперечливість документів та неналежність підтвердження потреби в постійному догляді. Позивач вважає зазначену відмову незаконною та необґрунтованою, вказуючи, що формулювання «не застосовується» не означає відсутність потреби у догляді, а чинний Висновок ЛКК № 58 є самостійним та належним документом згідно з Інструкцією № 170. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 24.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач подав до суду відзив (вх.№70569 від 10.08.2026) на позовну заяву в якому заперечив проти задоволення позову. Заперечуючи проти вимог, представник відповідача послався на те, що на момент розгляду рапорту військова частина мала два медичні документи щодо однієї особи, складені з різницею у 15 днів, відомості яких щодо потреби у догляді мають різне змістовне наповнення (у витязі експертної команди — «не застосовується», а у висновку ЛКК за формою № 080-4/о — наявна потреба). Відповідач зазначає, що командування зобов`язане оцінювати всю сукупність доказів, а наявність розбіжностей не давала змоги беззаперечно встановити факт потреби у постійному догляді. Щодо вимоги про зобов`язання звільнити позивача відповідач вказав, що суд не наділений повноваженнями перебирати дискрецію командування та зобов`язувати видавати кінцевий кадровий наказ до повного встановлення всіх передбачених законом фактів суб`єктом владних повноважень. Крім того, відповідач висловив заперечення проти відшкодування витрат на правничу допомогу у зв`язку з неподанням розрахунку та їх неспівмірністю. Просив відмовити у задоволенні позову.

Від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх.№72686 від 14.08.2026) у якій критично оцінює доводи відповідача наведені у відзиві. Підтримує позовні вимоги і просить їх задовольнити.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 .

Мати позивача — ОСОБА_2 , що підтверджується наявними у справі копіями свідоцтва про народження позивача та свідоцтва про зміну/укладення шлюбу матері.

Відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 та Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 08.04.2026 № 8199/26/168/В, ОСОБА_2 встановлено II групу інвалідності безстроково. При цьому у пункті 17.1.3 вказаного Витягу («Рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді») вчинено запис: «не застосовується».

23.04.2026 лікарсько-консультативною комісією Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Свалявської міської ради Закарпатської області складено Висновок № 58 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду (форма № 080-4/о). Відповідно до даного висновку ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.

Згідно з Актом перевірки сімейного стану військовослужбовця № 10660 від 19.05.2026, складеним та затвердженим посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджено склад сім`ї матері позивача, зазначено про встановлення II групи інвалідності та потребу у постійному сторонньому догляді згідно з Висновком ЛКК № 58, а також підтверджено відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, здатних здійснювати такий догляд.

28.06.2026 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», додавши вищезазначені документи.

Рішенням командування Військової частини НОМЕР_1 від 04.07.2026 (оформленим листом-відповіддю) солдату ОСОБА_1 відмовлено у звільненні з військової служби. Відмова мотивована тим, що у наданому Витягу з рішення експертної команди № 8199/26/168/В зазначено «не застосовується», у зв`язку з чим командування дійшло висновку про суперечливість поданих медичних документів та недостатність підтвердження потреби матері військовослужбовця у постійному сторонньому догляді.

Вважаючи такі дії відповідача щодо не звільнення з військової служби протиправними, позивач звернувся із цим позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Відповідно до частини другої ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Положеннями Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) здійснюється правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Указами Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 та № 69/2022 введено в Україні воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію. Наразі воєнний стан на території України триває.

Підстави звільнення з військової служби, зокрема, під час дії воєнного стану, передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

Відповідно до абзацу 6 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, чинній на момент подання позивачем рапорту), військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи.

Аналіз абз.6 пп. «г» п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент подання позивачем рапорту) дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами за таких підстав:

- в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності;

- та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Термін «особа з інвалідністю» визначений статтею 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» як особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Статтею 3 цього ж закону визначено, що інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Пунктом 26 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабміну України від 03.12.2009 року № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи», визначено, що особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров`я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.

Таким чином, особою з інвалідністю є особа, якій встановлена I, II чи III група інвалідності.

Отже, критерієм для звільнення з військової служби є, зокрема, інвалідність І або ІІ у батька чи батьків дружини (чоловіка).

Відповідно, військовослужбовець, матір якого має батька з ІІ групою інвалідності, має право на звільнення з лав ЗСУ на підставі абз.6 пп. «г» п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент подання позивачем рапорту).

Судом встановлено, що позивачем разом із рапортом надано Висновок ЛКК № 58 від 23.04.2026 за встановленою формою № 080-4/о, виданий компетентним закладом охорони здоров`я — КНП «ЦПМСД» Свалявської міської ради, у якому чітко констатовано: ОСОБА_2 має порушення функцій організму, через які не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися, і потребує постійного стороннього догляду.

Вказаний висновок ЛКК є чинним, недійсним у встановленому законом порядку не визнавався та відповідачем не спростований.

Враховуючи, що факт встановлення матері позивача ІІ групи інвалідності підтверджено належними доказами і сторонами не оспорюється, суд погоджується з доводами позовної заяви щодо наявності у позивача права на звільнення з військової служби на підставі абз.6 пп. «г» п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент подання позивачем рапорту).

Щодо посилань відповідача на пункт 17.1.3 Витягу з рішення експертної команди № 8199/26/168/В від 08.04.2026, де зазначено «не застосовується», суд зазначає таке.

Формулювання «не застосовується» (або «не встановлюється») у формі витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи юридично означає, що питання встановлення потреби у постійному догляді в межах конкретного огляду перед експертною командою взагалі не ставилося та не досліджувалося (відповідний критерій не застосовувався). Вказаний запис за своєю правовою суттю не є висновком експертної команди про «відсутність потреби у догляді».

Суб`єкт владних повноважень не наділений правом самостійно ототожнювати запис «не застосовується» із констатацією відсутності медичних показань для догляду та на цій підставі знецінювати або нівелювати належним чином виданий профільний документ — Висновок ЛКК форми № 080-4/о, призначений спеціально для визначення наявності таких показань.

Більше того, факт того, що мати позивача потребує постійного догляду та не має інших працездатних родичів 1-2 ступеня споріднення, був офіційно встановлений та зафіксований уповноваженим органом військового управління в Акті перевірки сімейного стану військовослужбовця № 10660 від 19.05.2026, який затверджено керівником ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Так, пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом президента України №1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Суд відмічає, що подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, не розгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.

Згідно з пунктом 225 Положення, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Згідно з абзацом тринадцятим п. 14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 170 від 10.04.2009 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Згідно з п. 117 Дисциплінарного статуту ЗСУ, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Тобто, право військовослужбовця на реалізацію свого права зазначеному у рапорті, так і права на інформацію - кореспондує з обов`язком відреагувати на рапорт.

З системного аналізу вказаних норм права слідує, що наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.

При цьому, що в умовах дії воєнного стану немає заборон на розгляд рапорту про звільнення з військової служби.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією та законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у разі суб`єктом владних повноважень не вчинено дій чи прийнято рішення, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття дотримано всі визначені законом умови, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (дискреція).

Поняття дискреційних повноважень передбачає можливість вибору суб`єктом владних повноважень одного з кількох юридично допустимих варіантів рішень. Натомість норма статті 26 Закону № 2232-XII має імперативний характер: за наявності передбачених законом підстав (потреба у постійному догляді за матір`ю з інвалідністю II групи та відсутність інших осіб) та належного їх документального підтвердження військовослужбовець підлягає безумовному звільненню. У командування відсутнє дискреційне право відмовити у звільненні за наявності встановленого юридичного складу.

Разом з тим, процедура звільнення військовослужбовця відповідно до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України передбачає дотримання спеціального адміністративного порядку, що включає прийняття відповідного наказу по особовому складу (по стройовій частині), здачу справ і посад, проведення повного розрахунку та виключення зі списків особового складу військової частини.

Оскільки відповідачем рапорт позивача по суті встановлених законом передумов належним чином оцінений не був, а відмова ґрунтувалася виключно на хибному тлумаченні медичних документів, належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача, який повністю відновлює його стан та не підміняє виключну процедурну компетенцію командира щодо видання наказів по стройовій частині, є:

визнання протиправним та скасування рішення Військової частини НОМЕР_1 від 04.07.2026 про відмову у звільненні з військової служби ОСОБА_1 ;

зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 28.06.2026 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Такий підхід повністю узгоджується зі статтею 245 КАС України та сталою практикою Верховного Суду щодо вирішення спорів, пов`язаних із звільненням з військової служби.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.

Судовий збір, від сплати якого позивач звільнений на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», відповідно до статті 139 КАС України розподілу не підлягає.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

у х в а л и в:

1.Адміністратвиний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 від 04 липня 2026 року про відмову у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 28 червня 2026 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення.

4. У задоволені решти позовних вимог відмовити.

5. Судові витрати розподілу не підялгають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяГрень Наталія Михайлівна