Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №380/11389/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/11389/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі – відповідач-1), Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області (далі – відповідач-2), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 133850010704 від 15.04.2026 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву позивачу щодо призначення їй пенсії за віком від 07.04.2026 року, зарахувавши до страхового стажу періоди: з 01.11.2002 по 31.01.2003, а саме в ТзОВ «Пролісок», (записи в трудовій книжці за №№ 20,21);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплатити позивачу пенсію за віком починаючи з 07.04.2026.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою та необхідними документами про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058, однак у відповідь отримав відмову. Позивач вважає, що йому протиправно не зараховано до страхового стражу окремі періоди роботи, з огляду на відсутність даних про трудову діяльність в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Зазначає, що згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка; за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів. Незгода позивача з прийнятим відповідачем-1 рішенням зумовила звернення до суду із цим позовом.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.

Ухвалою судді від 08.06.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про звільнення від сплати судового збору.

Ухвалою судді від 08.06.2026 позовну заяву залишено без руху. У встановлений в ухвалі строк позивач недоліки позовної заяви усунув.

Ухвалою судді від 22.06.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач-1 подав відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечує. Вказує, що пенсійне законодавство визначає дві умови зарахування періодів роботи до страхового стажу, для призначення пенсії, на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Головне управління зазначає, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.05.1982 до страхового стажу позивача не зараховано :- період роботи з 01.11.2002 по 31.01.2003, оскільки відсутні дані про трудову діяльність в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування . Позивачу повідомлялося, що для зарахування до страхового стажу вказаного періоду роботи необхідно надати уточнюючу довідку про зазначений період роботи з посиланням на первинні документи та довідку про реорганізацію. Згідно з наданими документами та індивідуальними відомостями страховий стаж позивача складає 20 років 9 місяців 12 днів, що є недостатнім для призначення даного виду пенсії.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій просить позов задоволити повністю. Вказана відповідь мотивована тим, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи».

Відповідач-2 подав відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечує. Вказує, що до заяви про призначення пенсії за періоди роботи, після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік), орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з Положення осіб Державного реєстру 4 до про реєстр застрахованих загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року No 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за No 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року No 8-1), а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення. Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону 1058 для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. З урахуванням зазначених норм, персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 є обов`язковим.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій просить позов задоволити повністю. Вказана відповідь мотивована тим, що несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 30 вересня 2019 року у справі №414/736/17, від 20 березня 2019 року у справі №688/947/17, від 27 березня 2018 року у справі №208/6680/16-а. Позивачка не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, відсутність у органу Пенсійного фонду відомостей про сплату страхових внесків роботодавцем не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 07.04.2026 звернулася з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.

За принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії разом з документами було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 15.04.2026 № 133850010704 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком. У рішенні зазначено, що Управлінням розглянуто документи додані до заяви та не зараховано останній до страхового стажу наступний період роботи: з 01.11.2002 по 31.01.2003 (записи в трудовій книжці за №№ 20, 21), а саме в ТзОВ «Пролісок», оскільки відсутні дані про трудову діяльність у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Умови призначення пенсії за віком передбачено ст. 26 Закону №1058-IV.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:

по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

ОСОБА_1 07.04.2026 звернулася з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 15.04.2026 № 133850010704 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV необхідний страховий стаж становить 21 рік, тоді як страховий стаж позивача, врахований відповідачем, становить 20 років 09 місяців 12 днів.

Підставами для незарахування стажу стали такі обставини:

– до страхового стажу відповідно до трудової книжки від 21.05.1982 не зараховано:

- період роботи з 01.08.1990, оскільки відсутній запис про звільнення з роботи;

- періоди роботи з 01.11.2002 по 31.01.2003, оскільки відсутні дані про трудову діяльність у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Суд вказує на те, що позивачем не оскаржується незарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.08.1990, оскільки відсутній запис про звільнення з роботи, а тому суд не надає оцінки вказаному зауваженню.

Оцінюючи твердження відповідача-1, суд виходить з такого.

Згідно ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До 01 січня 2004 року порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі по тексту - Закон України № 1788-ХІІ).

Відповідно до статті 56 Закону України № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 частиною 1 Закону України № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено і Порядком №637.

У матеріалах справи міститься копія трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 21.05.1982 із записами про трудову діяльність позивача. Такі записи пов`язані між собою хронологічно, містять реквізити рішень (їх дату та номер) про призначення на посаду, переведення з посади та звільнення з посади того органу, який їх видав, та завірені його печаткою. Записи про періоди роботи не містять жодних виправлень.

Водночас, відповідачем періоди, відображені у трудовій книжці НОМЕР_1 від 21.05.1982 до страхового стажу не враховано повністю, оскільки період роботи з 01.11.2002 по 31.01.2003 не зараховано у зв`язку із відсутністю даних про трудову діяльність у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Суд зауважує, що записи про спірні періоди роботи не містять недопустимих перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Тому відсутні підстави для їх неврахування при визначенні періоду страхового стажу позивача.

Окрім цього, суд вказує на те, що відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, лише за періоди після впровадження такої системи. За періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку страховий стаж обчислюється на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше, основним з яких відповідно до статті 62 Закону № 1788 є трудова книжка.

Система персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування впроваджена в Україні з 01 січня 2004 року з набранням чинності Законом № 1058. Спірний період роботи позивача з 01.11.2002 по 31.01.2003 припадає на час до запровадження системи персоніфікованого обліку, у зв`язку з чим належним та достатнім документом для підтвердження стажу за цей період є трудова книжка.

Відсутність відомостей у реєстрі застрахованих осіб щодо сплати страхових внесків за період до 01 січня 2004 року не може бути підставою для незарахування цього періоду до страхового стажу позивача, оскільки на той час персоніфікований облік відомостей про застрахованих осіб у нинішньому розумінні не вівся. Можливе несвоєчасне внесення роботодавцем страхових внесків чи порушення ним порядку звітування не може покладатися негативними наслідками на працівника.

Зазначений висновок узгоджується з усталеною правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 490/12392/16-а, відповідно до якої відсутність відомостей у реєстрі застрахованих осіб за періоди, що передують впровадженню персоніфікованого обліку (тобто до 01.01.2004), не може бути підставою для незарахування стажу, якщо його підтверджено трудовою книжкою. Аналогічні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, від 15.10.2020 у справі № 200/6427/19-а, від 22.04.2021 у справі № 480/706/20.

Відтак, періоди роботи позивача відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 21.05.1982 з 01.11.2002 по 31.01.2003 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.

Покликання відповідача-1 на необхідність подання довідок про періоди роботи суд відхиляє, оскільки основним документом, який підтверджує трудовий (страховий) стаж є трудова книжка, яка у позивача наявна та подана до заяви про призначення пенсії.

Отже, зважаючи на наведене, відповідачем-1 протиправно не зараховано період роботи позивача з 01.11.2002 по 31.01.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.05.1982, а тому оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено відповідача-1.

Тож, дії зобов`язального характеру щодо має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що необґрунтовано прийняв рішення про відмову у призначенні такої пенсії, яким, у даному випадку, є відповідач-1.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23.

Суд критично оцінює наведені доводи відповідача-1, оскільки ним не обґрунтовано причин неврахування відомостей трудової книжки позивача, яка відповідно до законодавства є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Записи трудової книжки у сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи, належним чином підтверджують характер та умови праці позивача у спірний період, а тому слід зобов`язати відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача від 07.04.2026 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

Відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що матеріали справи не дозволяють зробити висновок про точний страховий стаж позивача. Розрахунок страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями відповідача, а відтак суд за вказаних умов не може дійти однозначного висновку про те, що позивачем дотримано усіх визначених законом умов для отримання пенсії за віком. У зв`язку з цим позовна вимога про зобов`язання призначити та виплатити пенсію позивача є передчасною.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до правил ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1, який прийняв протиправне рішення, на користь позивача підлягає сума у розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 293, КАС України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 133850010704 від 15.04.2026 про відмову у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.11.2002 по 31.01.2003 в ТзОВ «Пролісок» згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.05.1982.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.04.2026 про призначення пенсії за віком, з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1065(одна тисяча шістдесят п`ять) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом безпосередньо до суду апеляційної інстанції тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач-1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (14005, Чернігівська обл., м.Чернігів, вул. П`ятницька, 83-А, 7; код ЄДРПОУ 21390940).

Відповідач-2 - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885).

Суддя Сидор Н.Т.