Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №380/24366/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/24366/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Підставою позову є протиправність, на думку позивача, дій відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що знаходиться на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком. Позивач зазначає, що має статус реабілітованої, відтак набула право на отримання підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ. У зв`язку з цим зверталась до територіального управління Пенсійного фонду України із заявою про встановлення такого підвищення, втім отримала відмову, яку вважає протиправною.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.

Ухвалою судді від 16.12.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечив. Вказує, що за матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено пенсію за віком згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 03.12.2009 відповідно до заяви від 14.01.2010. Станом на 01.12.2025 розмір пенсійної виплати ОСОБА_1 становить 4530,20 грн., в тому числі: 3477,42 грн. – основний розмір пенсії за віком; 280,58 грн. – доплата непрацюючим 65-річним до 3758,00 грн.; 472,20 грн. – доплата за понаднормовий стаж (за 22 роки); 300,00 грн. – компенсаційна виплата 70-річним. Страховий стаж, з якого обчислено розмір пенсії за віком – 40 років 3 місяці 20 днів, коефіцієнт страхового стажу – 0,40250. Стаж враховано по 31.08.2014. Пенсію обчислено із заробітної плати 8639,50 грн. за період з 01.07.1995 по 30.06.2000 та з 01.07.2000 по 31.12.2009. Коефіцієнт заробітку становить 0,96923. Заробіток обчислено від показника середньої заробітної плати, який відповідно до Закону враховується для обчислення пенсії, за 2014 – 2016 роки, збільшеного на відповідні коефіцієнти, – 8913,83 грн.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як отримувач пенсії по віку.

27.10.2025 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з заявою про перерахунок пенсії в якій просила проводити доплату до пенсії в розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та положень Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» в редакції від 13.03.2018 № 2325-VII як потерпілій від репресій.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 10.11.2025 позивачу відмовлено у перерахунку пенсії з доплатою 25% від мінімальної пенсії за віком як потерпілій від репресій.

Позивач не погоджується з такими діями відповідача, тому звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Відповідно до статті 1 Закону України від 17.04.1991 № 962-XII «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:

- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";

- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР;

- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Відповідно до статті 3 Закону №962-XII (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) реабілітації підлягають всі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Наведене свідчить, що законодавець до реабілітованих осіб відносив як громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, так і примусово переселених осіб. При цьому, підставою направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення могла бути як контрреволюційна/політична діяльність громадянина, так і родинні зв`язки з ним.

Відповідно до статті 1-2 Закону України від 17.04.1991 № 962-XII "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" (назва Закону в редакції Закону від 13.03.2018 № 2325-VIII) (тут і надалі - в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Статтею 1-1 Закону №962-XII визначенні наступні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

Відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року N 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.

Положення цієї норми чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Судом встановлено, що відповідно до довідки Управління внутрішніх справ у Львівській області №4/5 – 19720 від 03.03.1992 ОСОБА_2 , 1900 року, його дружина, ОСОБА_3 1901 року, син ОСОБА_4 , 1926 року, син, ОСОБА_5 , 1929 року, які 18 грудня 1949 року із села Кульчиці, Самбірського району, Львівської області були виселені з конфіскацією майна і по постанові особливої наради при ДБ СРСР від 31 грудня 1949 року / протокол № 71 / виселені на спецпоселення в Красноярський край звідки звільнені в 1958 році, на підставі ст. 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" реабілітовані з поновленням в усіх громадянських правах, в тому числі з поверненням конфіскованого майна або його вартості.

Окрім цього, відповідно до висновку Національної комісії з реабілітації про визнання особи потерпілою від репресій батько заявниці ОСОБА_5 , виселений з сім`єю ІНФОРМАЦІЯ_2 із с. Кульчиці Самбірського району Львівської області на спецпоселення в Красноярський край. Знятий з обліку спецпоселення 1958 р. Реабілітований. Згідно з копією свідоцтва про народження, заявниця народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в Красноярському краї і дійсно є донькою ОСОБА_5 . Відповідно до копії довідки про шлюб, заявниця змінила прізвище на ОСОБА_6 . У зв`язку з вищевикладеним, Національною комісією з реабілітації встановлено, що ОСОБА_7 підлягає визнанню потерпілою від репресій відповідно до п. 2 статті 1-3 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1921 рр.» як дитина репресованої особи, яка народилася на засланні під час перебування репресованої особи на засланні.

Відтак, з огляду на наведені норми, позивач є членом сім`ї репресованої особи.

Згідно п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі Закон №1788-ХІІ) призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Втім, як вже встановлено судом, позивач є членом сім`ї, якого було примусового переселено, відтак набула право на отримання підвищення у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком.

Відповідач вказує на невідповідність паспортних даних імені та по батькові позивачки ( ОСОБА_8 ) з даними свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 ( ОСОБА_9 ), паспортних даних по батькові ( ОСОБА_10 ) з іменем батька в довідці про реабілітацію від 03.03.1992 № 4/5-19720 ( ОСОБА_11 ), паспортних даних по батькові російською мовою ( ОСОБА_12 ) з даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 російською мовою (Омельяновна).

Суд відхиляє вказані твердження представника відповідача, з огляду на те, що такі не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на доплату, оскільки визначальним є підтвердження статусу позивача як члена сім`ї репресованої особи. Особа не впливає на дотримання порядку видачі довідки про реабілітацію, а тому не може нести негативні наслідки за окремі недоліки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у довідці про реабілітацію від 03.03.1992 № 4/5-19720.

Водночас, як вже зазначалось судом, згідно п. «г» ст.77 Закону №1788-ХІІ призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до статті 28 Закону №1058-IV розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом. Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст.28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", згідно з якою, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз.1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.

При визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не пп.2 п 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 у справі №446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі №446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі №446/1848/16-а.

Отже, позивач має право на отримання надбавки у розмірі, передбаченому положеннями Закону №1788-ХІІ, а саме у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб: визнати протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу підвищення пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно з п. «г» ст. 77 Закону №1788-ХІІ та зобов`язати відповідача з 27.10.2025 здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно з п. «г» ст. 77 Закону №1788-ХІІ, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до правил ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 у розмірі, передбаченого пунктом «г» статі 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, із розрахунку 25% від мінімальної пенсій за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 27.10.2025 ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком встановленої на відповідний календарний бюджетний рік, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211(одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885).

Суддя Сидор Н.Т.