Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №340/4195/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/4195/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом виконувача обов`язків керівника Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області (далі – позивач) до Новопразької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області (далі – відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом, у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невчиненні дій, спрямованих на державну реєстрацію юридичної особи – служби у справах дітей, створення якої передбачено рішенням Новопразької селищної ради від 19 грудня 2023 року №558;

- зобов`язати відповідача вчинити дії, спрямовані на державну реєстрацію юридичної особи – служби у справах дітей відповідно до вимог чинного законодавства.

В обґрунтування вимог зазначено, що селищна рада, як орган місцевого самоврядування, наділена повноваженнями щодо забезпечення та захисту прав дітей, однак допустила протиправну бездіяльність, яка полягає у невиконанні обов`язку щодо державної реєстрації служби у справах дітей як юридичної особи. Позивач послався на положення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 "Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини", постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2007 № 1068 "Про затвердження типових положень про службу у справах дітей", наказу Міністерства соціальної політики України від 14.06.2018 № 890, наказу Міністерства соціальної політики України від 16.09.2021 № 518, якими визначено необхідність функціонування служби у справах дітей як спеціального органу, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту прав дітей. Зазначив, що рішенням селищної ради від 10.06.2020 року № 558 було створено службу у справах дітей Новопразької селищної ради та затверджено структуру та штатну чисельність працівників служби (1 особа). Окрім цього, рішенням від 03.09.2025 № 1527 затверджено Положення про службу. Однак державна реєстрація служби як юридичної особи не проведена, у зв`язку з чим остання не набула відповідного правового статусу та не може повною мірою виконувати покладені на неї законом повноваження. Позивач також зазначив, що органи місцевого самоврядування не мають права делегувати повноваження щодо захисту прав дітей іншим органам державної влади, оскільки саме на територіальні громади покладено обов`язок забезпечити функціонування служб у справах дітей. У зв`язку з неналежним виконанням селищною радою визначених законом повноважень прокурор звернувся до суду в інтересах держави із позовом про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання відповідача вчинити відповідні дії.

Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти позову, зазначивши, що рішенням Новопразької селищної ради від 10.06.2020 № 558 було створено Службу у справах дітей Новопразької селищної ради, а рішенням від 03.09.2025 № 1527 затверджено Положення про неї. На думку відповідача, чинне законодавство не встановлює обов`язку органу місцевого самоврядування створювати службу у справах дітей виключно як окрему юридичну особу та здійснювати її державну реєстрацію. Відповідач послався на статтю 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", наказ Мінсоцполітики України від 31.07.2023 № 263-Н та наказ від 16.09.2021 № 518, зазначивши, що відповідні акти визначають організаційні засади діяльності служб, але не містять імперативної вимоги щодо набуття ними статусу окремої юридичної особи. Також відповідач наголосив, що наказ Мінсоцполітики України від 14.06.2018 № 890, на який посилається позивач, втратив чинність. З огляду на те, що відповідна служба фактично створена та функціонує, а доказів неналежного виконання нею повноважень у сфері захисту прав дітей не надано, відповідач вважає відсутніми підстави для визнання бездіяльності ради протиправною та зобов`язання її здійснити державну реєстрацію служби як юридичної особи (а.с. 53-54).

У відповідь на відзив позивач послався на те, що предметом спору є не факт створення служби у справах дітей, а неналежне визначення її організаційно-правового статусу. Позивач зазначив, що законодавством розмежовано повноваження органу опіки та піклування і спеціально уповноваженої служби у справах дітей, яка здійснює безпосереднє ведення справ, координацію діяльності щодо захисту прав дітей, ведення відповідних обліків, підготовку висновків та має право представляти інтереси дітей у судах. На думку позивача, саме створення служби як структурного підрозділу ради не забезпечує належної реалізації цих повноважень без визначення їй статусу юридичної особи публічного права. Позивач послався, зокрема, на статтю 4 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей", пункт 2 розділу І Примірного положення, затвердженого наказом Мінсоцполітики України від 16.09.2021 № 518, статті 80, 92 Цивільного кодексу України та зазначив, що нормативна модель діяльності служби у справі дітей передбачає її правосуб`єктність, можливість прийняття самостійних рішень та представництва інтересів дітей. Водночас позивач наголосив, що фактичне функціонування структурного підрозділу не є тотожним встановленню й державній реєстрації статусу юридичної особи, а тому невирішення відповідачем цього питання свідчить про неналежне виконання покладених на нього обов`язків (а.с. 58-62).

У запереченні на відповідь на відзив відповідач не погодився з доводами позивача та повторно зазначив, що чинне законодавство не містить імперативної вимоги щодо створення служби у справах дітей саме як окремої юридичної особи. Відповідач наголосив, що стаття 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" надає селищній раді повноваження визначати структуру та штат виконавчих органів, а Примірне положення, затверджене наказом № 518, і Методичні рекомендації, затверджені наказом № 263-Н, мають рекомендаційний характер та передбачають можливість адаптації організаційної моделі до потреб і фінансових можливостей територіальної громади. Крім того, відповідач послався на виключну компетенцію селищної ради щодо визначення структури її виконавчих органів і зазначив, що суд не вправі перебирати на себе відповідні дискреційні повноваження та зобов`язувати раду приймати рішення, віднесені законом до її компетенції. Відповідач також вказав, що позивач не надав доказів неналежної роботи служби або реального порушення прав та інтересів дітей, у зв`язку з чим відсутні ознаки протиправної бездіяльності ради, а позовні вимоги про державну реєстрацію служби як юридичної особи є передчасними та необґрунтованими (а.с. 66-67).

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Рішенням Новопразької селищної ради від 10.06.2020 № 558 "Про створення служби у справах дітей Новопразької селищної ради" створено службу у справах дітей Новопразької селищної ради зі штатною чисельністю 1 штатна одиниця. Цим рішенням також затверджено Положення про службу у справах дітей Новопразької селищної ради (а.с. 31-37).

Рішенням Новопразької селищної ради від 03.08.2025 № 1527 затверджено Положення про службу у справах дітей Новопразької селищної ради в новій редакції (а.с. 38-44).

Листом від 29.04.2026 №473 (а.с.30) відповідач повідомив позивачу, що на території Новопразької територіальної громади проживає 1033 дітей віком від 0 до 18 років, при цьому на первинному обліку служби у справах дітей – 28 дітей. Штатна чисельність служби 2 одиниці (начальник служби та головний спеціаліст). Служба утворена у складі виконавчих органів ради та функціонує як структурний підрозділ, відповідно до затвердженої структури і штатної чисельності.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невчинення дій, спрямованих на державну реєстрацію юридичної особи – служби у справах дітей Новопразької селищної ради, створення якої було передбачено рішенням № 558, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави, виходить із такого.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) встановлено, що кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист таких інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Рішенням Конституційного Суду України від 03 грудня 2025 року № 6-р(II)/2025 окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо можливості здійснення прокурором представництва інтересів держави у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту таких інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень визнано такими, що не відповідають Конституції України. Водночас Конституційним Судом України встановлено, що зазначені положення втрачають чинність з 01 січня 2027 року, у зв`язку з чим на момент вирішення цієї справи вони є чинними та підлягають застосуванню.

Разом із тим сам факт наявності передбаченої законом можливості здійснення прокурором представництва інтересів держави не звільняє його від обов`язку обґрунтувати наявність таких інтересів, факт їх порушення або загрози порушення, а також необхідність судового захисту.

Конституційний Суд України у рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 зазначив, що поняття "інтереси держави" є оціночним, а тому прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає, з посиланням на законодавство, у чому саме полягає порушення або загроза порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до принципу "jura novit curia" (суд знає закони) суд під час вирішення справи самостійно визначає правову природу спірних правовідносин та перевіряє наявність передбачених законом підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави.

У цій справі прокурор обґрунтовує наявність інтересу держави необхідністю забезпечення належної реалізації державної політики у сфері охорони дитинства та захисту прав дітей, зокрема шляхом забезпечення функціонування служб у справах дітей органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" безпосереднє ведення справ та координація діяльності щодо дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування покладаються на служби у справах дітей.

Водночас статтею 4 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" визначено основні завдання служб у справах дітей, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері захисту прав та законних інтересів дітей.

Отже, забезпечення належного функціонування служби у справах дітей є необхідною умовою виконання покладених державою функцій у сфері охорони дитинства та становить публічний (державний) інтерес.

За таких обставин суд доходить висновку, що прокурор належним чином обґрунтував наявність інтересу держави у сфері захисту прав дітей та наявність правових підстав для звернення до суду з цим позовом.

Вирішуючи питання щодо наявності протиправної бездіяльності відповідача, суд виходить із такого.

Суд враховує, що відповідно до статті 3 Конвенції ООН про права дитини, статті 51 Конституції України, Закону України "Про охорону дитинства", Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" на органи місцевого самоврядування покладено обов`язок забезпечити реалізацію державної політики у сфері захисту прав дітей шляхом створення та забезпечення функціонування служб у справах дітей.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 03.04.2024 у справі № 520/18822/2020, діяльність служб у справах дітей є одним із механізмів реалізації державної політики у сфері захисту прав дитини, а невиконання органом місцевого самоврядування встановленого законом обов`язку щодо забезпечення функціонування відповідної служби може свідчити про порушення інтересів держави у сфері охорони дитинства.

Разом з тим, предметом спору у цій справі є не питання фактичного створення служби у справах дітей, а питання наявності у відповідача обов`язку створити таку службу саме у статусі окремої юридичної особи та здійснити її державну реєстрацію.

Судом встановлено, що рішенням Новопразької селищної ради від 10.06.2020 № 558 створено службу у справах дітей Новопразької селищної ради, затверджено Положення про неї та визначено її місце у структурі виконавчих органів ради. Служба здійснює діяльність та виконує покладені на неї законодавством функції, що не спростовано позивачем.

Водночас державна реєстрація служби у справах дітей Новопразької селищної ради як юридичної особи не проведена, що підтверджується відсутністю відповідних відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та сторонами не заперечується.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається, зокрема, на наказ Міністерства соціальної політики України від 14 червня 2018 року № 890 "Про деякі питання діяльності об`єднаної територіальної громади щодо соціальної підтримки населення та захисту прав дітей", яким затверджені Методичні рекомендації щодо організації та забезпечення діяльності об`єднаної територіальної громади у сфері соціального захисту населення та захисту прав дітей.

Суд зазначає, що наказ Міністерства соціальної політики України від 14 червня 2018 року № 890 втратив чинність.

На час виникнення спірних правовідносин та розгляду даної справи діють Методичні рекомендації щодо організації та забезпечення діяльності територіальної громади у сферах соціального захисту населення та захисту прав дітей, затверджені наказом Міністерства соціальної політики України від 31 липня 2023 року № 263-Н.

Відповідно до пунктів 1.2 та 1.3 розділу 1 зазначених Методичних рекомендацій з метою ефективного виконання власних і делегованих повноважень та функцій у сферах соціального захисту населення і захисту прав дітей на рівні територіальної громади рекомендовано запровадити модель організаційної структури виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, яка передбачає, зокрема, утворення служби у справах дітей у структурі відповідного виконавчого органу ради.

Також рекомендовано підпорядкувати службу у справах дітей голові відповідної ради та забезпечити її взаємодію з іншими суб`єктами, залученими до реалізації повноважень у сфері захисту прав дітей.

Положеннями розділу 3 Методичних рекомендацій визначено, що для виконання повноважень у сфері захисту прав дітей органи місцевого самоврядування забезпечують утворення служб у справах дітей, а також визначено основні функції таких служб, зокрема щодо ведення обліків дітей, організації соціально-правового захисту дітей, підготовки відповідних рішень та взаємодії з іншими органами і установами.

Отже, положення Методичних рекомендацій спрямовані на визначення організаційної моделі діяльності служб у справах дітей та їх функціонального призначення, однак не передбачають обов`язкового утворення таких служб у статусі окремої юридичної особи.

Посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2007 року № 1068 "Про затвердження типових положень про службу у справах дітей" не спростовують наведених висновків, оскільки цією постановою затверджено типові положення про служби у справах дітей місцевих державних адміністрацій та не встановлено обов`язку виконавчих органів сільських, селищних чи міських рад утворювати відповідні служби виключно як юридичні особи.

Так само наказ Міністерства соціальної політики України від 16 вересня 2021 року № 518 "Про затвердження Примірного положення про службу у справах дітей сільської, селищної ради" не містить імперативної вимоги щодо державної реєстрації служби у справах дітей як окремої юридичної особи, а визначає лише примірні засади організації її діяльності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем виконано передбачений законом обов`язок щодо створення та забезпечення функціонування служби у справах дітей. При цьому позивач не навів положень закону чи іншого нормативно-правового акта, які встановлювали б обов`язок органу місцевого самоврядування здійснити державну реєстрацію служби у справах дітей саме як окремої юридичної особи.

Відповідно до статті 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради затверджуються відповідною радою.

При цьому вказана норма визначає організаційні засади утворення виконавчих органів ради, однак не містить вимоги щодо обов`язкового надання таким органам статусу окремої юридичної особи.

За таких обставин відсутність державної реєстрації служби у справах дітей Новопразької селищної ради як юридичної особи сама по собі не свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що відповідач не забезпечив створення чи функціонування відповідної служби або не виконує покладені на нього законом повноваження у сфері захисту прав дітей.

Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності селищної ради та зобов`язання її здійснити державну реєстрацію служби у справах дітей як юридичної особи є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову виконувача обов`язків керівника Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області (вул. Чижевського, 1а, м. Олександрія, Кіровоградська область) до Новопразької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області (вул. Центральна, 14, смт. Нова Прага, Олександрійський район, Кіровоградська область, 28042, ЄДРПОУ 04366086) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду А.В. САГУН