Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №300/3641/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2026 р. справа № 300/3641/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ), звернувся в суд з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 26.10.2021 щомісячно в розмірі 3 923,15 грн, відповідно до абзаців 4 та 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 126 681 (сто двадцять шість тисяч вісімдесят одна ) грн 10 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 26.10.2021 №221 виключений зі списків особового складу військової частини. ОСОБА_1 наголошує, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.01.2024 у справі №300/7850/23, яке набрало законної сили, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 26.10.2021 щомісячно в розмірі 3 923,15 грн відповідно до абзаців 4 та 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум. Позивач вказує, що на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.01.2024 у справі №300/7850/23 військовою частиною НОМЕР_1 здійснено 29.03.2026 виплату грошового забезпечення, однак не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 26.10.2021 по 30.04.2026.

Як зазначає позивач, згідно з статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Таким чином, вважаючи протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 , позивач звернулася до суду з цією позовною заявою.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі №300/3641/26 в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 26.10.2021 щомісячно в розмірі 3923,15 грн, відповідно до абзаців 4 та 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням виплачених сум (а.с.23-24).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.25-27).

Пунктом 6 резолютивної частини коментованої ухвали витребувано у відповідача:

- належними чином оформлену довідку про середній заробіток ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р, № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати";

- інформацію про розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи 09.06.2026 (а.с.32-39). Військова частина НОМЕР_1 вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Мотивуючи свою позицію відповідач зазначив, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, з моменту звільнення по день фактичного розрахунку, при цьому, у разі якщо період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, то, починаючи з 19.07.2022, з урахуванням обмеження шестимісячним строком.

З урахуванням зазначеного, Військова частина НОМЕР_1 просила у задоволенні позовних вимог позивача відмовити.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності позовну заяву, відзив на позов та докази, наявні в матеріалах цієї адміністративної справи, встановив такі обставини.

Як свідчить витяг із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.10.2021 №221 майора - ОСОБА_1 , заступника командира ескадрильї – начальника інженерно авіаційної служби 2 авіаційної ескадрильї, наказом камандра Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 13.09.2021 №549 звільнено у запас за підпунктом "б" (за станом здоров`я) (за станом здоров`я) пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з правом носіння військової форми одягу. Станом на 26.10.2021 справи та посаду здав. Виключений з особового складу військової частини НОМЕР_1 , з усіх видів забезпечення 26.10.2026 та вважається таким, що направлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 для зарахування на військовий облік (а.с.9).

Відповідно до довідки про нараховане і виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2018 по 26.10.2021 від 10.10.2023 №350/484/1/4/111, грошове забезпечення ОСОБА_1 становило: у серпні 2021 року - 21 229,54 грн, у вересні 2021 року - 21 229,54 грн (а.с.14).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.01.2024 у справі №300/7850/23 адміністративний позов – задоволено.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 26.10.2021 із застосуванням щомісячної індексації-різниці в розмірі 3923,15 грн, з урахуванням вимог абзаців 4 та 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 26.10.2021 щомісячно в розмірі 3923,15 грн, відповідно до абзаців 4 та 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум (https://reyestr.court.gov.ua/Review/116360904).

Як свідчить, наявна в матеріалах справи довідка від 20.05.2026 №7PSMUSKFOH56VLA4 видана Акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", ВЧ НОМЕР_1 перераховано 29.03.2026 на рахунок ОСОБА_1 – 91 464,94 грн, деталі операції: безготівкове зарахування, В/ч НОМЕР_1 , коментар: НОМЕР_2 ; НОМЕР_3 ; зарахування індексації згідно з рішенням суду справа №300/7850/23 від 17.01.24;**1/2/1;2112.011;** (а.с.12).

Однак, як зазначає позивач у позовній заяві, ВЧ НОМЕР_1 не виплатила йому середній заробіток за ввесь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі – Закон №2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону №2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 4 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі – Закон №2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Стратегія залучення, розвитку та утримання людського капіталу в силах оборони України визначається Міністерством оборони України.

Відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Положенням статті 3 Кодексу законів про працю України встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно з статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

При цьому, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та іншими спеціальними підзаконними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовано дане питання й іншими нормативними актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення зі служби військовослужбовців.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Дана позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15.

Таким чином, оскільки спеціальним законодавством не врегульовано питання строків здійснення розрахунків з військовослужбовцями при їх звільненні зі служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України.

Статтею 47 КЗпП України встановлено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Матеріалами справи підтверджено, що позивача виключено з особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 26.10.2021, а остаточний розрахунок з позивачем по всіх виплатах, які мали були виплачені позивачу, проведено 29.03.2026.

Тому доводи позивача про протиправність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованими.

Суд зазначає, що остаточний розрахунок з позивачем мав бути проведений 26.10.2021 в день звільнення.

Натомість належні до виплати суми були виплачені лише 29.03.2026.

Судом встановлено, що днем звільнення позивача є саме 26.10.2021, а тому першим днем затримки розрахунку є 27.10.2021.

Щодо кінцевого строку проведення розрахунку, судом встановлено, що такий проведено 29.03.2026, а тому останнім днем є 28.03.2026.

Стосовно періоду, за який необхідно стягнути середній заробіток, суд зазначає таке.

З моменту набрання чинності Законом №2352-IX (з 19.07.2022) положення статті 117 КЗпП України (в попередній редакції) втратили чинність, внаслідок чого змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію цієї статті.

Тобто, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX.

При цьому, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України у редакції Закону №3248-IV та були припинені на момент чинності дії цієї статті в редакції Закону №2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції), а у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми цієї статті (у новій редакції Закону № 2352-IX).

Тобто, спірний період щодо стягнення середнього заробітку у цій справі та застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України умовно варто поділити на дві частини: до 19.07.2022 (до набрання чинності Закону № 2352-IX) та після запроваджених до неї змін, що діють з 19.07.2022 .

Такий підхід узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10.04.2024 у справі №360/380/23, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 14.03.2024 у справі №560/6960/23, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22.

Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення в неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати в 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22 і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.

Отже, враховуючи постанову Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №560/9586/22 спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: з 27.10.2021 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 28.03.2026.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП (станом на період з 27.10.2021 по 18.07.2022), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тобто, до 18.07.2022, законодавство передбачало обов`язок роботодавця виплатити працівнику середній заробіток за весь період затримки по день фактичного розрахунку.

За правилами статті 117 КЗпП України (в редакції станом на період з 27.10.2021 по 18.07.2022) виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється за весь період такої затримки, у зв`язку із чим в даному випадку період затримки з 27.10.2021 по 18.07.2022 становить 265 календарних днів.

Період стягнення з 19.07.2022 по 28.03.2026 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ, роботодавець повинен виплатити середній заробіток на користь позивача за період з 19.07.2022 по 19.01.2023.

За правилами статті 117 КЗпП України (в редакції відповідно до Закону від 01.07.2022 №2352-ІХ) виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, у зв`язку із чим в даному випадку період затримки з 19.07.2022 по 19.01.2023 становить 184 календарних дня.

Таким чином, загальний період затримки, який підлягає стягненню становить 449 календарних днів (265 + 184).

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі – Порядок №100).

Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.

Як встановлено судом, відповідно до довідки про нараховане і виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2018 по 26.10.2021 від 10.10.2023 №350/484/1/4/111, розмір грошового забезпечення позивача за два повні місяці перед звільненням становив: за серпень 2021 року – 21 229,54 грн, за вересень 2021 року - 21 229,54 грн., усього 42 459,08 грн.; при ділення цієї суми на 61 день, середньоденне (в календарних днях) грошове забезпечення становить – 696,05 грн.

Відтак, відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП України правил, відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум коштів за період з 27.10.2021 (наступний день після виключення зі списків особового складу частини) по 18.07.2022 в розмірі 184 453,25 грн, обчисленої за формулою 696,05 грн (середньоденне грошове забезпечення) х (помножене на) 265 (календарні дні періоду затримки виплат) та за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 в розмірі 128 073,20 грн, обчисленої за формулою 696,05 грн (середньоденне грошове забезпечення) х (помножене на) 184 (календарні дні періоду затримки виплат).

Тобто загальний розмір заборгованості відповідача, за період з 27.10.2021 по 18.01.2023) становить 312 526,45 грн (184 453,25 грн + 128 073,20 грн).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц):

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Суд зазначає, що порівнюючи розміри несвоєчасно виплачених позивачу сум (91 464,94 грн) з розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 27.10.2021 по 18.07.2022 (184 453,25 грн) суд дійшов висновку, що такі є очевидно неспівмірними.

За таких обставин суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що істотність частки невиплаченої суми грошового забезпечення позивача в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 27.10.2021 по 18.07.2022 складає 49,59% (91 464,94 грн (грошове забезпечення позивача, виплачене з порушенням термінів) / 184 453,25 грн (середній заробіток за час затримки з 30.10.2020 по 18.07.2022 розрахунку) х 100).

Виходячи з принципу пропорційності, на користь позивача відповідачу слід виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 27.10.2021 по 18.07.2022 у розмірі 91 470,37 грн, тобто 49,59% від 184 453,25 грн (загальна сума заборгованості).

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яку відповідачу необхідно сплатити позивачу складає – 219 543,57 грн (91 470,37 грн (за період з 27.10.2021 по 18.07.2022) + 128 073,20 грн (за період з 19.07.2022 по 18.01.2023)).

Судом встановлено, що у цій адміністративній справі позивач не заявляє окремої позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а просить лише зобов`язати відповідача виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи в межах позовних вимог, однак може вийти за їх межі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Положення пункту 10 частини другої статті 245 КАС України також надають суду право застосувати інший спосіб захисту прав, свобод та інтересів, який не суперечить закону і забезпечує ефективний їх захист.

Отже, наведені положення КАС України спрямовані не лише на формальне вирішення заявлених позовних вимог, а й на забезпечення реального та ефективного поновлення порушеного права особи.

З огляду на наведене, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та одночасне зобов`язання відповідача виплатити позивачу відповідний середній заробіток у визначеному судом розмірі.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні .

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач повністю не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що позивач на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 02.04.2018 (а.с.7).

З огляду на не понесення позивачем судових витрат по сплаті судового збору, за відсутності доказів оплати сторонами інших судових витрат, керуючись частиною 5 статті 139 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстави для розподілу судових витрат у справі.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ – НОМЕР_5 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код – НОМЕР_6 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ – НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код – НОМЕР_6 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 219 543 (двісті дев`ятнадцять тисяч п`ятсот сорок три) гривні 57 (п`ятдесят сім) копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код – НОМЕР_6 ;

відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ – НОМЕР_5 .

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.