Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №280/7915/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 жовтня 2026 рокуСправа № 280/7915/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

30.07.2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо неврахування індексації грошового забезпечення до складу місячного грошового забезпечення за період з 05.05.2017 року по 28.02.2018 року при обрахунку ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 провести перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889, обчисленої з урахуванням індексації грошового забезпечення у складі місячного грошового забезпечення за період з 05.05.2017 року по 28.02.2018 року, у сумі 23242 гривні 11 копійок із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що під час проходження військової служби індексація грошового забезпечення йому не нараховувалась та не виплачувалась у визначеному законодавством розмірі. Право на таку індексацію встановлено рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 у справі №400/916/25, а відповідні суми фактично виплачено лише 29.06.2026 та 10.07.2026. Оскільки щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889, обчислюються виходячи з місячного грошового забезпечення, а індексація є складовою такого забезпечення, зазначені виплати були здійснені у заниженому розмірі. Непроведення відповідачем перерахунку цих виплат після виплати індексації позивач вважає протиправною бездіяльністю, що й стало підставою для звернення до суду.

У відзиві на позов відповідач посилається на безпідставність позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що щомісячна додаткова грошова винагорода за Постановою КМУ № 889 та Інструкціями МОУ № 595 і № 550 мала тимчасовий характер, її виплата залежала від видання окремих наказів командира та наявності бюджетного фінансування, а розмір не був фіксованим (встановлювався в межах «до 100%» або «до 60%» грошового забезпечення). Визначення розміру такої винагороди є дискреційними повноваженнями командування. Крім того, вказана винагорода не включалася до складу грошового забезпечення, з якого обчислюються одноразові виплати. Вважає нерелевантною наведену позивачем на обґрунтування позовних вимог позицію Верховного Суду, оскільки вона стосується обчислення вихідної допомоги при звільненні. Також вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду, у зв`язку з чим просив залишити позов без розгляду. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 04.08.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Частиною п`ятою статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін; з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 12.08.2021 року №188 (витяг із якого позивач долучив до своєї заяви) старшого матроса ОСОБА_1 , механіка відділення засекречування та передачі даних центру інформаційних систем інформаційно-телекомунікаційного вузла військової частини НОМЕР_2 , призначену наказом командувача Військово- Морських Сил Збройних Сил України від 04.08.2021 №57-РС, на посаду МОЛОДШОГО СПЕЦІАЛІСТА СЛУЖБИ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_4 , вирішено вважати такою, що справи та посаду здала, з 12 серпня 2021 року виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , зняти зі всіх видів забезпечення та направити для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 .

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 року по справі №400/916/25, яке набрало законної сили 23.03.2026 року, позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково, зокрема:

зобов`язано військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 05.05.17 р. до 28.02.18 р. включно з урахуванням підвищення посадового окладу (базового місяця) січня 2008 р., з урахуванням раніше проведених виплат;

зобов`язано військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної індексації-різниці (фіксованої індексації) грошового забезпечення у сумі 4 076,31 грн. у період з 01.03.18 р. до 29.01.20 р., з урахуванням раніше проведених виплат.

29.06.2026 року та 10.07.2026 року відповідачем на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 року по справі №400/916/25 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 05.05.2017 року по 28.02.2018 року із застосування базового місяця січень 2008 року та індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4076,31 грн. в місяць за період з 01.03.2018 року по 29.01.2020 року у загальній сумі 128 144,87 грн, що підтверджується банківськими виписками.

Позивач зазначає, що одночасно із виплатою індексації грошового забезпечення відповідачем не було проведено перерахунок щомісячної додаткової грошової винагороди 60% за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій”, що і стало підставою звернення до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII). Згідно з ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей врегульовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII). Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до пункту 3 статті 9-1 Закону №2011-XII при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв`язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв`язку з передислокацією військової частини їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім`ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.

Згідно з пунктом 1 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 №889 (далі - постанова №889; чинна до 01.03.2018) встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду, зокрема військовослужбовцям Збройних Сил, з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін визначено Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII). Згідно зі статтею 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначено Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078). Пунктом 2 Порядку №1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (далі - Закон №2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Згідно зі статтею 19 Закону №2017-III державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013 наголосив, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати, мають компенсаторний характер та як складові належної працівникові заробітної плати спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. У постанові від 06.02.2019 у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

У постанові від 10.11.2021 у справі №825/997/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер, а тому входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що структура грошового забезпечення військовослужбовців визначена законом, а тому не може бути звужена нормами підзаконних нормативно-правових актів.

За усталеною практикою Верховного Суду індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті. Індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня грошового забезпечення внаслідок його знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі місячного грошового забезпечення, з якого обчислюються похідні від нього виплати (постанови Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №825/1987/17, від 20.11.2019 у справі №620/1892/19, від 05.02.2020 у справі №825/565/17, від 21.12.2021 у справі №820/3423/18, від 30.11.2023 у справі №380/21619/21).

У постанові від 07.01.2026 у справі №200/65/25 Верховний Суд додатково зазначив, що індексації підлягають усі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, а тому механізм індексації має універсальний характер; виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні, а обмежене фінансування не впливає на право особи отримати індексацію.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 у справі №400/916/25 встановлено право позивача на отримання індексації грошового забезпечення за періоди з 05.05.2017 до 29.01.2020.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, обставини щодо наявності у позивача права на індексацію грошового забезпечення за спірні періоди та щодо порядку її обчислення повторному доказуванню у цій справі не підлягають.

Факт нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 05.05.2017 до 29.01.2020 підтверджується матеріалами справи. При цьому індексацію нараховано позивачу за кожен місяць відповідних періодів, що підтверджує її щомісячний (систематичний), а не разовий характер.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця.

В свою чергу, розмір щомісячної додаткової грошової винагороди за Постановою №889 визначається виходячи з місячного грошового забезпечення та обмежений його розміром. Відтак заниження місячного грошового забезпечення внаслідок невключення до нього індексації безпосередньо зумовлює заниження розміру кожної з наведених виплат.

Оскільки індексацію грошового забезпечення позивачу за період з 05.05.2017 до 29.01.2020 нараховано та виплачено із порушенням строків, а саме лише у 2026 році на виконання судового рішення, тоді як щомісячна додаткова грошова винагорода за Постановою №889 була обчислена та виплачена у 2015-2018 роках виходячи з непроіндексованого (заниженого) грошового забезпечення, відповідач, виплачуючи індексацію із запізненням, був зобов`язаний здійснити перерахунок зазначених виплат з урахуванням такої індексації. Такого перерахунку відповідач не здійснив, що є протиправною бездіяльністю.

При вирішенні даної справи судом враховується, що матеріалами справи підтверджується її безперервне щомісячне нарахування та виплата позивачу з грудня 2015 року по січень 2020 року включно. За таких обставин така винагорода не може вважатися одноразовою виплатою, відповідає ознакам щомісячного додаткового виду грошового забезпечення, що має постійний характер, а її розмір, визначений виходячи із заниженого місячного грошового забезпечення, підлягає перерахунку. Доказів того, що при обчисленні цієї винагороди індексацію грошового забезпечення було враховано, відповідач не надав, хоча обов`язок доказування правомірності своєї бездіяльності покладено саме на нього.

За таких обставин, виплачуючи позивачу щомісячну додаткову грошову винагороду відповідно до Постанови №889, без врахування у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, відповідач порушив право позивача на отримання належної заробітної плати.

При цьому не підлягає задоволенню вимога позивача у частині зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату на користь позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889, обчисленої з урахуванням індексації грошового забезпечення у складі місячного грошового забезпечення за період з 05.05.2017 року по 28.02.2018 року, у сумі 23242 гривні 11 копійок, з огляду на те, що нарахування конкретних сум індексації та здійснення відрахування з нарахованої суми індексації грошового забезпечення податків та зборів згідно чинного законодавства належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця.

Щодо компенсації позивачу сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, позивач має право на нарахування та виплату відповідачем грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.

Щодо строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у статті 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з частиною четвертою статті 123 КАС України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

За змістом пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо є підстави, визначені частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

За приписами частини першої-другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьою статті 122 КАС України обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Тобто, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з частинами першою, другою статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У рішенні від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду виклав наступну правову позицію: «Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»)».

Враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом, суд дійшов висновку, що в цій справі застосуванню підлягає частина друга статті 233 КЗпП України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

За обставинами даної справи відповідачем 29.06.2026 року та 10.07.2026 року на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 року по справі №400/916/25 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 05.05.2017 року по 28.02.2018 року із застосування базового місяця січень 2008 року та індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4076,31 грн. в місяць за період з 01.03.2018 року по 29.01.2020 року у загальній сумі 128 144,87 грн, що підтверджується банківськими виписками.

Підставою для звернення до суду із позовною заявою у даній справі стала незгода позивача із бездіяльністю відповідача щодо неврахування індексації грошового забезпечення до складу грошового забезпечення при обрахунку позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 05.05.2017 по 28.02.2018.

При цьому, суд зазначає, що до отримання 29.06.2026 та 10.07.2026 нарахованих на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 року по справі №400/916/25 сум індексації, позивач об`єктивно не могла знати про порушення її прав в частині неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди.

Отже, саме 10.07.2026, тобто дату останньої виплати позивачу сум індексації, нарахованих на виконання судового рішення, суд вважає моментом, коли позивач достовірно дізналася про можливе порушення своїх прав у спірних правовідносинах. Саме з цієї дати слід обчислювати встановлений законом строк звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Водночас із позовної заяви вбачається, що вона сформована в підсистемі «Електронний суд» 29.07.2026, що свідчить про дотримання позивачем передбаченого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду,

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).

Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір", тому питання розподілу витрат на сплату судового збору не розглядалося.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат індексації грошового забезпечення.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» за період з 10.12.2015 по 28.02.2018, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат індексації грошового забезпечення, що була нарахована та виплачена на підставі рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 у справі №400/916/25, з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004, з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог -відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення виготовлено в повному обсязі 05.10.2026.

Суддя О.В. Конишева