Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №280/4616/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 жовтня 2026 рокуСправа № 280/4616/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

14.05.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі по тексту - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 17.02.2026 №084350006415 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;

- зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до його страхового стажу період навчання з 01.09.1991 по 30.03.1995, до його пільгового стажу із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 період роботи з 27.02.2002 по 29.09.2002, у зв`язку із чим призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах згідно із пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 08.11.2025;

- стягнути на користь позивача судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи.

Ухвалою суду від 19.05.2026 відкрито провадження у справі №280/4616/26, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін (в порядку письмового провадження).

Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві. Зокрема представником позивача зазначено, що 08.01.2026 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки 07.11.2025 досяг 50-річного віку, мав 39 років 2 місяці 12 днів страхового стажу та необхідний пільговий стаж за Списком №1, що підтверджується трудовою книжкою, дипломом та довідкою ВП «Запорізька АЕС». Вказує на те, що зі змісту оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 17.02.2026 №084350006415 вбачається, що позивачу протиправно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1991 по 30.03.1995 через надання копії додатка до диплома (хоча запис наявний у трудовій книжці), а до пільгового стажу за Списком №1 — періоду роботи з 27.02.2002 по 29.09.2002, оскільки відповідач посилається на перерву між п`ятирічними періодами дії наказів про результати атестації робочого місця від 27.02.1997 №329-к та від 30.09.2002 №3310-лс. Із посиланнями на норми чинного законодавства та правові висновки Верховного Суду щодо покладення відповідальності за несвоєчасну атестацію виключно на роботодавця, представник позивача вказує на неправомірність дій та рішення відповідача. Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заперечення проти задоволення позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву. Зокрема представником відповідача зазначено, що результати атестації робочих місць застосовуються при обчисленні пільгового стажу впродовж 5 років після затвердження її результатів. Повідомляє, що за поданими документами до страхового стажу позивача не зараховано період навчання з 01.09.1991 по 30.03.1995, оскільки до заяви в електронній формі долучено лише копію додатка до диплома, тоді як документи про стаж мають подаватися виключно в оригіналах або належно засвідчених сканованих копіях оригіналів. До пільгового стажу за Списком №1 відповідачами не зараховано період роботи з 27.02.2002 по 29.09.2002 згідно з довідкою від 04.07.2025 №85, оскільки наявна перерва (розрив) між періодами дії наказів про результати атестації робочих місць від 27.02.1997 №329-к та від 30.09.2002 №3310-лс, у зв`язку із чим Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області було правомірно винесено рішення про відмову в призначенні пенсії від 17.02.2026 №084350006415. Вказує на те, що обчислення стажу та призначення пенсії відноситься до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а позовні вимоги зобов`язального характеру є формою втручання в дискреційні повноваження управління та підміною функцій суб`єкта владних повноважень, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства. На підставі вищевказаного, представник відповідача просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

08.01.2026 позивач через портал електронних послуг звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі – Закон №1058-ІV), оскільки на момент звернення мав 39 років 02 місяці 12 днів страхового стажу.

За принципом екстериторіальності, вказана заява розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, який рішенням від 17.02.2026 №084350006415 відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Вказана відмова вмотивована непідтвердженням страхового стажу за період навчання у Дніпроруднівському індустріальному технікумі з 01.09.1991 по 30.03.1995 через надання копії додатка до диплома, а також наявним розривом (перервою) між атестаціями робочого місця, через що до пільгового стажу за Списком №1 не зараховано період роботи у ВП «Запорізька АЕС» з 27.02.2002 по 29.09.2002 згідно з довідкою від 04.07.2015 №85. Після надання позивачем додаткових документів 18.03.2026, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було винесено ще одне рішення від 28.04.2026 №084350006415 про відмову в призначенні пенсії з аналогічних підстав щодо незарахування вищевказаного пільгового стажу.

Вважаючи протиправним рішення відповідача щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, представник позивача звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»(далі -Закон №1788-ХІІ) та Законом №1058-ІV.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

З урахуванням цього, для призначення пенсії із 50-річного віку позивач має мати 25 років страхового стажу з них 10 років стажу за професією, передбаченою Списком №1.

Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто 50-річного віку набув 07.11.2025, що підтверджується його паспортом № НОМЕР_1 .

Відповідачем визнається страховий стаж позивача у розмірі 39 років 02 місяців 12 днів (у т.ч. додаткові роки за Список №1– 09 років), про що вказано в рішенні від 17.02.2026 №084350006415 та розрахунком стажу до нього.

Пільговий стаж позивач здобув працюючи з 28.11.1996 по 25.12.2006 за професією електромонтера з обслуговування електроустаткування електростанцій електричного цеху, працюючи в умовах радіаційної шкідливості, що передбачено Списком №1, розділ ХХІV, підрозділ 6, код 12406000-17541, затвердженим постановою КМУ від 11.03.1994 №162, Списком №1, розділ XXIV, підрозділ 6, код 24.6-1, затвердженим постановою КМУ від 16.01.2003 №36.

Пільговий стаж Позивача за цей період складає 10 років 28 днів, що підтверджується довідкою від 04.07.2015 №85, виданою філією ВП «Запорізька АЕС» АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

Проте рішення про відмову в призначенні пенсії свідчить, що період роботи позивача з 27.02.2002 по 29.09.2002 (7 місяців 3 дні) не було зараховано до його пільгового стажу за списком №1, оскільки він припадає на перерву в 5-річній дії наказів про результати атестації робочих місць від 27.02.1997 №329-к та від 30.09.2002 №3310-лс.

Суд враховує правову позицію зазначену Верховним Судом у постановах від 16.09.2014 у справі №21-307а14, від 05.03.2019 у справі №679/774/16-а та від 20.05.2021 у справі №553/3881/16-а (адміністративне провадження №К/9901/44792/18), згідно із якою якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.

Крім того, у справі №520/15025/16-а Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 16.09.2014 у справі №21-307а14.

Первинна атестація робочого місця позивача на ВП «Запорізька АЕС» проведена наказом про результати атестації робочих місць від 27.02.1997 №329-к.

Наступна атестація робочого місця Позивача на ВП «Запорізька АЕС» проведена наказом про результати атестації робочих місць від 30.09.2002 №3310-лс.

Отже, із урахуванням наведених вище правових висновків період роботи позивача з 27.02.2002 по 29.09.2002, що складає 7 місяців 3 дні, мав бути зарахований до його пільгового стажу за списком №1.

У такому разі загальний пільговий стаж позивача за списком №1 складає 10 років 0 місяців 28 днів (7 місяців 3 дні + 9 років 5 місяців 25 днів, враховані відповідачем).

Тому, досягнувши 50-річного віку та маючи більше 10 років пільгового стажу за Списком №1 Позивач 08.01.2026 первинно правомірно звернувся за призначенням пенсії, а відповідач, відмовляючи в її призначенні, порушив вимоги частини другої статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо відмови в зарахуванні періоду навчання суд зазначає наступне.

Згідно із частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (01.01.2004), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з пунктом «д» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

З матеріалів справи судом встановлено, що при зверненні за призначенням пенсії 08.01.2026 позивачем було долучено диплом від 20.03.1995 №012190 та копію додатка до диплома. Відповідачем відмовлено в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду його навчання, оскільки додаток до диплома надано в копії.

Проте, згідно із статтею 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У трудовій книжці Позивача НОМЕР_2 міститься запис №3 про період його навчання в Дніпроруднівському індустріальному технікумі з 01.09.1991 по 30.03.1995.

До того ж, відповідно до пункту 4.2. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, серед іншого:

- реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;

- повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.

Слід зауважити, що про необхідність надання уточнюючих довідок або інших документів позивачу повідомлено не було.

Враховуючи наведене, а також те, що на час первинного звернення за призначенням пенсії позивачу виповнилося 50 років, його страховий стаж із урахуванням спірного періоду навчання у Дніпроруднівському індустріальному технікумі становить 39 років 2 місяці та 12 днів, а пільговий стаж за Списком №1, з урахуванням обставин, встановлених в межах розгляду цієї справи (зокрема, періоду роботи у ВП «Запорізька АЕС» з 27.02.2002 по 29.09.2002), складає 10 років 0 місяців та 28 днів, що є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах з 50-річного віку.

Як наслідок, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог даного позову, які стосуються зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах.

Щодо зауваження відповідача про те, що первинне звернення позивача із заявою про призначення пенсії відбулося 08.01.2026, а не 17.11.2025, суд погоджується з даною обставиною, оскільки вона підтверджується матеріалами електронної пенсійної справи. Разом з тим, зазначена розбіжність у датах не спростовує право позивача на отримання пенсії саме з 08.11.2025.

Відповідно до частини першої статті 45 Закону № 1058-IV, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за нею відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою такого віку. Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та досяг 50-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 . Враховуючи, що між днем народження позивача та датою його фактичного звернення через вебпортал ПФУ ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) не минуло трьох місяців, позивач повністю дотримався встановленого законом строку. Таким чином, у відповідача не було правових підстав для зміни початкової дати призначення пенсії, і вона має бути затверджена з дня, наступного за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 08.11.2025.

Також суд зазначає, що в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані Головному управлінню Пенсійного фонду України у Львівський області, проте обов`язок виплати пенсії, у випадку її призначення залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

За таких обставин, виплата пенсії повинна проводитись Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області після отримання від Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області рішення про призначення пенсії та матеріалів пенсійної справи.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Аналіз зазначених норм у їх взаємозв`язку зі статтями 2,5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Зважаючи на природу та підстави даного спору та, оскільки спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення, - суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 17.02.2026 №084350006415 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та зобов`язати його зарахувати позивачу до страхового стажу період навчання з 01.09.1991 по 30.03.1995, до пільгового стажу із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 період роботи з 27.02.2002 по 29.09.2002, у зв`язку із чим призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах згідно із пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 08.11.2025.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1064 грн 96 коп., згідно квитанції № 3425-5627-2669-4583 від 13.05.2026, який у відповідності до частини першої статті 139 КАС України підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016, ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 17.02.2026 №084350006415 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до його страхового стажу період навчання з 01.09.1991 по 30.03.1995, до його пільгового стажу із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 період роботи з 27.02.2002 по 29.09.2002, у зв`язку із чим призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах згідно із пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 08.11.2025.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення виготовлено в повному обсязі 06.10.2026.

Суддя Р.В. Сацький