Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №240/11920/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року м. Житомир справа № 240/11920/25

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шимоновича Р.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області №064250008801 від 14.01.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплачувати з 07 січня 2025 року пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи» зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 02.06.1993 по 28.02.1994, з 29.07.1987 по 01.07.1988.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.01.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою та відповідними документами на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області рішенням №064250008801 від 14.01.2025 відмовлено у призначенні пенсії, відповідно до статті 55 Закону №796, у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи. Вважаючи відмову відповідача у призначенні пенсії протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 01.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області, подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказав, що розглянувши заяву від 06.03.2025 подану до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, ОСОБА_1 , про призначення пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон №796), яка опрацьовувалась за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів, та додані документи. За доданими документами станом на 01.01.1993 підтверджений період проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 по 03.07.1988, з 31.05.1990 по 18.08.1991 становить 03 роки 04 місяці 26 дні, що дає право на зниження пенсійного віку для виходу на пенсію на 6 років відповідно до Закону 796. За результатами розгляду документів до страхового стажу, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29.07.1987 не зараховано періоди роботи: з 02.06.1993 по 28.02.1994, оскільки наявне виправлення в році наказу про звільненні; період догляду за дитиною, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи, до досягнення нею 12-річного віку, оскільки відсутня заява особи, яка звернулась за призначенням пенсії, про те, що ніхто з батьків не скористався пільгою та посвідчення дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи або довідки про видачу такого посвідчення. За наданими документами та згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку страховий стаж становить 19 років 07 місяців 14 днів. Інші документи, відповідно до п.3 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 № 637 відсутні.

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, подав до суду відзив на позовну заву, у якому заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що до періоду постійного проживання (роботи) не зараховано періоди: - з 04.07.1988 по 14.05.1990 за час проходження строкової військової служби, оскільки відсутня інформація про місце дислокації військової частини та - з 19.08.1991 по 01.06.1993 в малому підприємстві «Вертикаль»; - з 02.06.1993 по 28.02.1994 в приватному малому підприємстві «Європа»; - з 01.03.1994 по 31.10.1999 в приватному малому підприємстві «АІС ЛТД», оскільки згідно записам в трудовій книжці від 29.07.1987 НОМЕР_1 заявник працював на підприємствах, що не віднесені до зони гарантованого добровільного відселення. Період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення до 01.01.1993 – 3 роки 4 місяці 26 днів. Загальний період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення згідно наданих документів -27 років 6 місяців 27 днів. Враховуючи зазначене, Головним управлінням в рамках чинного законодавства рішенням № №064250008801 від 14.01.2025 відмовлено в призначенні пенсії позивачу в призначенні пенсії згідно статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв`язку з відсутністю необхідної кількості стажу роботи.

У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Встановлено, що 07.01.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою та відповідними документами на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області 14.01.2025 винесено рішення №№064250008801 про відмову у призначенні пенсії, відповідно до статті 55 Закону №796, у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року не менше 32 років.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).

При цьому, умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені ст.55 Закону №796-XII.

Особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років (абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII).

При цьому, в примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII зазначено, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідно до ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (ч.2 ст.55 Закону №796-XII).

Аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років, вік виходу на пенсію зменшується на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01.01.1993, то його необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993.

При цьому, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії до 01.01.1993; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку на 2 роки проживання, роботи.

Водночас застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 роки.

У ході розгляду справи встановлено, що 07.01.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою та відповідними документами на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області №064250008801 від 14.01.2025 відмовлено позивачу у призначенні пенсії, відповідно до статті 55 Закону №796, у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи.

Водночас, повідомлено, зокрема, що період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення до 01.01.1993 - 3 роки 4 місяці 26 днів. Загальний період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення згідно наданих документів -27 років 6 місяців 27 днів. Необхідний страховий стаж, за наявності права на зменшення пенсійного віку становить 25 років. Наявний страховий стаж заявника становить — 18 років 4 місяці 11 днів. Обчислення страхового стажу проводиться відповідно до статті 24 Закону, а саме: страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього закону з 01.01.2004 за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. До періоду постійного проживання (роботи) не зараховано періоди: з 04.07.1988 по 14.05.1990 за час проходження строкової військової служби, оскільки відсутня інформація про місце дислокації військової частини та з 19.08.1991 по 01.06.1993 в малому підприємстві «Вертикаль»; з 02.06.1993 по 28.02.1994 в приватному малому підприємстві «Європа»; - з 01.03.1994 по 31.10.1999 в приватному малому підприємстві «АІС ЛТД», оскільки згідно записам в трудовій книжці від 29.07.1987 НОМЕР_1 заявник працював на підприємствах, що не віднесені до зони гарантованого добровільного відселення До страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки від 29.07.1987 НОМЕР_2 : з 02.06.1993 по 28.02.1994, оскільки наявне виправлення в році наказу про звільнення з 29.07.1987 по 01.07.1988, оскільки запис не посвідчено підписом відповідальної особи, яка його внесла.

Оцінюючи обґрунтованість рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області в частині незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 02.06.1993 по 28.02.1994 та з 29.07.1987 по 01.07.1988, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За приписами статті 62 Закону № 1788-XII, статті 48 Кодексу законів про працю України, Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 2.2 глави 2 Інструкції № 162 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого терміну від часу прийому на роботу. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не записуються.

Пунктом 2.3 глави 2 Інструкції № 162 встановлено, що всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видачі наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення і повинні чітко відповідати тексту наказу (розпорядженню). Записи проводяться арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, пір`яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.

Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник підписом засвідчує правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або друк відділу кадрів), де вперше заповнювалася трудова книжка (пункт 2.11 глави 2 Інструкції № 162).

Отже, обов`язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відовідальну особу такого підприємства, установи, організації.

Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ та організацій або їх правонаступників, в яких має бути вказано період роботи, що зараховується до спеціального стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, первинні документи за час виконання роботи.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.02.2018 у справі № 275/615/17, від 05.12.2019 у справі № 235/805/17, від 06.12.2019 у справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 у справі № 242/2536/16-а.

У пункті 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні або неточні записи про період роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про період роботи.

Суд також враховує, що жодних сумнівів у достовірності записів, внесених до трудової книжки позивача, зокрема щодо їх невідповідності даним реєстру застрахованих осіб чи наявності ознак підробки або виправлень, відповідачем не наведено ні в оскаржуваному рішенні, ні у відзиві на позовну заяву.

Як вже зазначалося, що підставою невизнання спірного періоду роботи позивача з 02.06.1993 по 28.02.1994 - наявне виправлення в році наказу про звільнення та з 29.07.1987 по 01.07.1988, оскільки запис не посвідчено підписом відповідальної особи, яка його внесла.

Проте, суд відмічає, що формальний недолік оформлення документа, який сам по собі не ставить під сумнів достовірність внесених до трудової книжки відомостей про періоди роботи позивача не може підставою для відмови у зарахуванні такого періоду.

Разом із цим, суд наголошує, що обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Працівник не може нести відповідальність за правильність та повноту заповнення кадрових документів роботодавцем. Отже, формальні недоліки у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист та належне пенсійне забезпечення.

Також, слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 у справі №654/890/17, яка в силу положень частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

У постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 Верховний Суд зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

За таких обставин, суд приходить до переконання, що вказане пенсійним органом невизнання спірного періоду роботи позивача не може бути підставою неврахування періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення трудової книжки і відповідність дотримання вимог законодавства щодо їх ведення, в тому числі не може нести відповідальність за те, що довідка від 23.12.2019 №1343 не має установленої форми, як така, що потребує легалізації.

Відповідно до пункту 1.6 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1) звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

За змістом пункту 1.7 Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону. Органи Пенсійного фонду наділені повноваженнями збирати необхідні для розгляду заяви особи (у тому числі щодо призначення пенсії) документи.

Аналіз положень Порядку №22-1 дає підстави для висновку про те, що, встановивши, що до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, зобов`язаний письмово повідомити заявника про те, які документи необхідно подати додатково, та в заяві про призначення пенсії зробити відповідний запис.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №759/12575/15-а щодо аналогічних правовідносин.

Також у випадку виявленої відсутності необхідних документів для призначення особі пенсії, пенсійний орган має можливість вчинити дії, спрямовані на їх отримання від відповідних органів (осіб).

Право особи на отримання належних їй пенсійних виплат не може ставитись у залежність від наявності певних недоліків оформлення документів, за які особа не відповідає. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення визначених законом прав.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі №209/2050/17 зазначає, що право особи на пенсію також не може залежати від встановлення усіх обставин, які мають значення для вирішення питання про призначення пенсії, і підлягає поновленню з моменту його виникнення, тобто з дня первинного звернення до пенсійного органу.

Відтак, враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів, відповідач наділений правом звернення до підприємств, установ чи архівних установ з метою перевірки інформації або отримання уточнюючих довідок.

Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області, відмовляючи позивачу у зарахуванні періодів його роботи до страхового стажу, вказаним правом не скористалося, обмежившись констатацією технічних недоліків документів.

Таким чином, орган Пенсійного фонду не використав надане йому законом право та обов`язок щодо сприяння особі в отриманні або перевірці необхідних документів, а натомість безпідставно поклали негативні наслідки неналежного оформлення трудової книжки роботодавцем на застраховану особу, що призвело до відтермінування реалізації її конституційного права на соціальний захист.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області у зарахуванні до страхового стажу позивача періоди роботи з 02.06.1993 по 28.02.1994 та з 29.07.1987 по 01.07.1988 є протиправною.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання пенсійного органу призначити позивачу пенсію, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 3,4 245 КАС України суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише за умови, якщо для прийняття такого рішення виконані всі умови, визначені законом, та прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Суд відмічає, що під час розгляду заяви позивача відповідачем не було зараховано до страхового стажу спірні періоди його роботи, питання щодо наявності у позивача необхідного страхового стажу для призначення пенсії фактично не було вирішено.

За таких обставин, суд не може перебирати на себе повноваження органу Пенсійного фонду щодо здійснення обчислення страхового стажу та первинного вирішення питання про призначення пенсії.

Визначаючи орган Пенсійного фонду України, який належить зобов`язати вчинити певні дії за результатами розгляду цієї справи, суд враховує запроваджений екстериторіальний принцип розгляду заяв про призначення/перерахунок пенсій, та те, що заява позивача була розглянута і за результатами її розгляду відмовлено у зарахуванні стажу (призначенні пенсії) саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області.

Тому, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, належним способом захисту є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області №064250008801 від 14.01.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області зарахувати позивачу до його страхового стажу періоди роботи з 02.06.1993 по 28.02.1994, з 29.07.1987 по 01.07.1988 та повторно розглянути питання про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу п`ятого частини другої статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

За приписами частини 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 260-262, 295 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н., Житомирська обл., 10003, код ЄДРПОУ 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, ЄДРПОУ: 13322403) про визнання неправомірною відмову, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 14.01.2025 №064250008801 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 02.06.1993 по 28.02.1994, з 29.07.1987 по 01.07.1988 та повторно розглянути питання про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, відповідно до абзацу п`ятого частини другої статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 211 грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 05 жовтня 2026 року.

Суддя Р.М.Шимонович